ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИХ ТОВАРИСТВ БУКОВИНИ: АСПЕКТИ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ

(ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Ібрагімов Еміль Юсирович

Викладач кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету

Тенденція до ґрунтовного аналізу тем, пов’язаних з історичним розвитком окремих українських територій, з розвитком окремих галузей суспільного життя, із зверненням до творчої спадщини раніше забутих імен, з переосмисленням окремих історичних періодів, що виникла у вітчизняній історичній науці у середині 90-х років минулого століття не втратила своєї актуальності і сьогодні. Завдячуючи відкриттю доступу до багатьох архівних збережень можна по-новому осмислити історичні події, постаті, суспільну думку, політику урядів країни минулих часів. Це стосується, зокрема, історії фізичної культури і спорту в Україні.

У дослідженнях і публікаціях О. Вацеби, О. Винничука, М. Гуйванюка, М. Пантюка, Б. Трофім’яка порушено питання становлення та розвитку гімнастично-спортивних товариств і об’єднань у різні історичні періоди в окремих регіонах України. Малодослідженим лишається розвиток спортивно-гімнастичного руху на Буковині Австро-Угорського (Австрійського) періоду.

Окремі аспекти розвитку теорії та практики фізичного виховання школярів у Буковинському регіоні досліджуваного періоду, а саме фізичну культуру і спорт у контексті розвитку освіти вивчали Н. Гнесь, Л. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, Ю.Тумак, О. Цибанюк та ін. Феномен мирного співіснування різних етнічних групп, національних культур та конфесій на Буковині викликав постійний інтерес до своїх коренів у дослідників (О. Добржанський, А. Жуковський, С. Осачук, Е. Прокопович).

Починаючи з середини ХІХ ст. на Буковині поступово створились соціально-економічні та культурно-освітні передумови зокрема для розвитку такого соціального явища як фізична культура і спорт. О. Вацеба у праці “Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху” говорить про виникнення фізкультурно-спортивного руху як виразного, самостійного чинника національно-культурного життя на західноукраїнських землях, зокрема на Буковині наприкінці ХІХ століття [2, С.6].

А. Андрійчук стверджує, що створення перших спортивних об’єднань на Буковинських землях відбувалося ще на початку ХІХ ст. Автор пише про існування школи верхової їзди на конях (1804-1848 рр.) в місті Садагура (зараз район м. Чернівці), стрілецького товариства, організованого у 1839 р. Метою діяльності цих товариств означена підготовка молоді до успішної служби у війську і підтримання високої боєготовності армії [1].

Згодом товариства Австро-Угорщини отримали можливість існувати і діяти у правовому полі. Головним правовим актом, що регламентував діяльність різноманітних громадських товариств на території держави, став Закон „Про товариства” від 15 листопада 1867 р. Означений Закон передбачав право контролю держави над діяльністю товариств [5, С.143].

У фондах Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО) знаходимо примірники статутів деяких спортивних товариств, що діяли на території Буковини наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Так свою офіційну діяльність розпочали Чернівецька філія “Oesterreichichen Touring-Clubs” (1898 р.), “Gauverband der Bukowiner Radfahrer” (1900 р.), ”Suczawaer Radfahrclubes” (1901 р.), “Товариство гімнастичне український Сокіл в Чернівцях” (1903 р.), “Allgemeiner Turnverein Zukunft” (1905 р.), “Русская Дружина” (1909 р.), ”Sportklub “Viktoria” (1912 р.) тощо [4].

Cпортивні об’єднання відрізнялись вираженим національним складом своїх членів, про що вже свідчили власне назви товариств: “Товариство “Сїчових Стрільцїв” – українське, “Oesterreichichen Touring-Clubs” (Австрійський велотуристичний клуб) – німецьке, “Oesterreichichen Bundes (Австрійський Союз) “Blau Weiss” fur judisches Jugendwandern” (“Синьо-білі” єврейські молоді туристи) – єврейське, “Русская Дружина” – російське тощо.

Та, певне, буковинці, що мали змогу відвідувати спортивні гуртки, приймати участь у організації фізкультурно-спортивних заходів, бути членами спортивного товариства, обирали для себе проведення дозвілля з представниками саме своєї етнічної спільноти, отримуючи таким чином можливість спілкуватись рідною мовою, підтримувати і поширювати культуру свого народу.

Окрім популяризації окремих видів спорту, що їх культивував той чи інший спортивний клуб, фізичної підготовки учасників, всі товариства ставили за мету приділяти увагу підвищенню рівня освіченості, розвитку моральних та духовних якостей своїх членів.

Так, одним із засобів досягнення мети товариств була організація діяльності спортивних секцій. В краї культивувались гімнастика, кульова стрільба, велоспорт, їзда верхи, плавання, веслування, футбол, фехтування, туризм, боротьба. До інших засобів відносились влаштування прогулянок, концертів, публічних лекцій, танців, театральних постановок. Окрім того більшість товариств утримували бібліотеки, передплачували фахові часописи.

Членство у означених спортивних клубах було платне, окрім вступного внеску існували щомісячні або щорічні внески, розмір яких встановлювався на загальних зборах товариств. Відтак, далеко не всі мешканці краю мали фінансову можливість відвідувати спортивні гуртки, платити за участь в прогулянках, походах, користування спортивним інвентарем.

Виникнення спортивних товариств, що популяризували здоровий спосіб життя, фізичну активність, заняття спортом серед населення, особливо серед молоді мало, на наш погляд, і стратегічне значення для держави. Можна сказати, що на Буковині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. отримали розвиток види спорту, навички з яких могли стати у нагоді у військовій справі: стрільба (“стріляння до цїли”), гімнастика (широко вивчались стройові вправи – “муштра”), туризм, плавання, кінний спорт, велоспорт [6].

Згадані товариства розміщувались та здійснювали свою діяльність переважно у великих містах краю – Чернівці, Сучава, Кимполунг тощо. Також, вони мали недержавну форму власності, тому їх існування і діяльність прямо залежала від членських внесків. Відтак можемо говорити про недоступність участі у їхній діяльності широких верств населення краю.

Осередком спортивно-гімнастичного руху на Буковині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були спортивні товариства, що отримали можливість офіційного існування завдяки загальнодержавному закону 1867 р. Гімнастичний рух в означений період часу розвивався досить жваво і відрізнявся розмаїттям спортивних уподобань мешканців краю. Переважного розвитку отримали стратегічні види спорту – гімнастика, кульова стрільба, їзда верхи, плавання, веслування, фехтування, туризм, боротьба, а також велоспорт та футбол. Більшість товариств різнились національним складом своїх членів.

Діяльність переважної кількості клубів мала не лише спортивне але і культурно-освітнє спрямування: влаштувались прогулянки, концерти, публічні лекції, танці, театральні постановки. Більшість товариств утримували бібліотеки, передплачували фахові та інші часописи. Вважаємо актуальним та перспективним для сьогодення поєднання спортивного та культурно-освітнього напрямів роботи клубів та товариств.

1. Андрійчук А. Історія фізкультури і спорту на Буковині в австрійський період (1774–1914 рр.) / А. Андрійчук // Час. – 1994. – №43. – С.6; №44. – С.6.

2. Вацеба О. Нариси з історії західно-українського спортивного руху / Оксана Вацеба. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. – 232 с.

3. Винничук О. Історико-педагогічні аспекти розвитку фізичної культури: навч. посіб. вищ. пед. навч. закладів / О. Винничук. – Тернопіль: Астон, 2001. – 402 с.

4. Гнесь Н.О. Діяльність спортивно-гімнастичних товариств на Буковині (1775-1918) / Н.О. Гнесь //Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 10. – Львів: НФВ „Українські технології”, 2006. – Т. 3. – С. 215-220.

5. Гуйванюк М.Р Утворення перших галицьких та буковинських „Січей” на початку ХХ ст. / М.Р. Гуйванюк // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Т. 5. – С. 143-151.

6. ДАЧО. – Ф. 3. – Краевое управление Буковины. – оп. 2. – спр. 21411 Переписка с уездными управлениями Буковины о создании и утверждении устава украинских спортивных и пожарных обществ „Сич” общин Буковины. –1904-1909 гг. – на 89 арк.

7. Доманицький В. Про Буковину та життя українських буковинців / В. Доманицький. – К.: Перша Київська Друкарська Спілка, 1910. – 54 с.

8. Трофим’як Б. Фізичне виховання і спортивний рух на Західній Україні (з початку 30-х років ХІХ ст. до 1939 р.) / Б. Трофим’як – К., 1997. – 250 с.