Филологические науки/ 8. Родной язык и литература

вчитель, Пачев М.О.

Собківський навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенв" Уманської районної ради Черкаської області

СЛОВО НЕВМИРУЩЕ. ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ

«Минула довга сотня літ,

А він –

Із мармуру й граніту

Знов сходить в люди,

Будить світ

І переможно йде по світу!»

Т. Масенко

Твори великого сина України, геніального поета і художника Тараса Григоровича Шевченка як і раніше, так і в даний момент часу є важливими для формування особистості людини, патріотичного духу та безмежної любові до своєї батьківщини. Творчість цього поета байдужим не залишить нікого.

Поет став виразником голосу поневоленого народу, він пов’язав свою долю з долею України, яка постала перед ним сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він «живих і ненароджених земляків» закликав до боротьби проти поневолювачів України.

«Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово», – писав він. І це слово, сповнене болю за рідну Матір-Україну, за її долю, сповнене синівською любов’ю аж до пожертви, стало на той час і на всі часи надійним щитом нашого народу перед загарбниками нашої землі, які, як колись, так і тепер, в нових історичних умовах… намагаються зупинити процес національного самоусвідомлення нашого народу, нав’язати йому й надалі проросійський орієнтир [2].

Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу царською Росією. 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля») з критикою самодержавної системи Російської імперії [1]. Та Україну поневолювачі не скорили і не зламали патріотичний дух поета, який писав: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Російський царизм він описує так: «неситим оком на край світу заглядає, чи нема країни, щоб загарбать»…

А поема «Кавказ» (1845 р.) була написана у ще за царської Росії, яка вела на Кавказі загарбницьку війну. Хоч минуло багато літ, на жаль, ця поема ще довго не втратить своєї актуальності.

«А поки що течуть ріки,

Кривавії ріки!»

Сьогоднішня Росія тримається політики експансії під егідою «миротворців» та «захисників російського населення» на чужих територіях. В.Путін не хоче змиритись з існуванням суверенної української держави, зовнішня політика якої має європейський вектор. Вдала російська інформаційна війна на Сході дала свої результати…, неначе пророче писав поет:

«Доборолась Україна до самого краю,

Гірше ляха свої діти її розпинають»

… «Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.

Розкуйтеся, братайтеся!»

І прозріє народ і буде єдиним, і прозріє Росія і визнає свої помилки:

«І забудеться срамотна

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє. ....

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!»

Сподіваємося, що дуже скоро настане той час, коли здійсняться слова Т.Шевченка:

… «на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі…»

Отже, твори Шевченка органічно вписуються у сучасне життя. «Кобзар» недаремно закликав:

«Учітесь, читайте

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...»

Сьогодні, коли від національного самовизначення українців залежить цілісність держави, у всіх нас є шанс встановити особистісну зв'язок з цією людиною. Тарас Шевченко - це не минуле, він - це сьогодення.

Література:

1. Вільна енциклопедія. Вікіпедія [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

2. Тарас Шевченко і сьогодення [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://taras-shevchenko.in.ua/statti/taras-shevchenko_i_syogodennya.html