Філософія /3. Історія філософії

Аспірант О.М. Невмержицька

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Ґенеза поняття естетичної цінності

Прийнято вважати, що теорія цінності як особлива галузь філософського знання, виникла у другій половині ХІХ століття. І дійсно, в цей час з'явилася так звана «Філософія цінності», названа згодом «аксіологією». Однак, ціннісне світосприйняття і прагнення його теоретично обґрунтувати виникло набагато раніше. Як і намагання осягнути прекрасне в естетичному ставленні людини до світу, спроби осмислення суті цінності продовжуються не одне тисячоліття.

У мовах всіх народів присутні слова, що позначають об'єкт ціннісного ставлення та суб'єктивне його переживання і розуміння, - «цінність», «гідність», «оцінка» тощо. Походження цих слів, що розкривається їх етимологією, дозволяє осягнути першу стихійно сформовану загальнолюдську концепцію цінності.

В українській мові слова «цінність», «оцінка» очевидно пов'язані зі словом «ціна». Останнє в сучасному слововживанні найчастіше відображає товарно-грошові відносини, вартість, хоча вживається і в більш широкому ціннісному сенсі («безцінне»). Значення слів «вартість», «цінність» з самого початку виражають споживчу вартість речей, тобто, такі їх властивості, які роблять їх корисними або приємними для людини.

Генезис поняття «цінність», що реконструюється на основі етимології слів, які розкривають його смисл, вказує на поєднання трьох значень: характеристика зовнішніх властивостей речей і предметів, які виступають як об'єкт ціннісного відношення; психологічні якості людини, що є суб'єктом цього відношення; відносини між людьми, їх спілкування, завдяки якому цінності знаходять свою всеохоплюючу значимість.

Естетична цінність речей, предметів та явищ історично обумовлена їх утилітарно-практичним значенням. Наприклад, слово «прекрасне» в різних мовах використовується як в естетичному так і в практичному сенсі («прекрасний інструмент», «прекрасний майстер»). Історично можливо простежити первинність практично-утилітарного освоєння людиною світу, як основи естетичного його освоєння. Тому в естетичних цінностях багатьох явищ виявляються часто приховані утилітарно-практичні цінності.

Під утилітарною цінністю предмета ми розуміємо значення цього предмета для задоволення матеріальних потреб людини. Утилітарна цінність - перший вид цінності, що виникає в людському суспільстві.

Естетична цінність, виникаючи на основі утилітарної, стає потім її діалектичною протилежністю, бо естетична цінність утилітарно-марна, але її корисність носить суспільно-духовний характер.

Утилітарні цінності предмета можуть бути самими різними, але будь-яка з них пов'язує предмет з певною потребою, виражає значення предмета тільки для задоволення цієї потреби, і цілісність форми якої має другорядне значення. На відміну від утилітарної, естетична цінність виражає комплекс значень для суспільної людини і людського суспільства, для ствердження людини в світі. Носієм цього комплексу значень виступає неповторно-цілісна форма предмета, доступна чуттєвому сприйняттю.

Механізм утворення естетичної цінності, що виникає на основі утилітарної цінності а потім і протилежної їй, можна представити у вигляді тривалого процесу. Спочатку окремі елементи форми предмета є знаком-ознакою деякої його утилітарно-ціннісної властивості і знаком сигналу для того чи іншого виду споживання. У процесі тривалої практики виявляються різні і різноманітні утилітарні цінності одного й того ж предмета, і його цілісна форма стає знаком-символом не вузько споживчої, а широкої суспільно-людської значущості цього предмета. Згодом структурні особливості форми, її композиційне членування, пропорції, колір, фактура і т.д. знаходять самостійне ціннісне буття вже не залежне від утилітарної цінності предмета, а часом і всупереч їй. [1,141]

Поляризація естетичних і утилітарних цінностей пов’язана, з одного боку, з виникненням концепцій, що наполягають на несумісності краси з користю, а з іншого боку, що вимагають зведення краси до користі. Так в деяких існуючих з давніх часів видах мистецтва, таких як архітектура і прикладне мистецтво, утилітарне й естетичне прагнули до своєї єдності і сама художня цінність виникла як суспільно-людське освоєння утилітарної функції. Іншими словами, естетична цінність предмета, що має утилітарну функцію, не існує поза співвідношенням з цією функцією, вона включає її в себе і приносячи безперечну матеріальну користь повинна виконувати свою головну естетичну функцію – духовної корисності.

У нашій і зарубіжній естетичної літературі існує точка зору, згідно з якою естетичне взагалі і прекрасне зокрема може бути тільки результатом взаємодії об'єктивного і суб'єктивного. У статті «Про природу об'єктивності краси» А. І. Буров відзначає об'єктивність краси, що розкривається тільки в естетичному відношенні - «оціночне ставлення, в якому на першому плані - реакція суб'єкта на об'єкт». «Оскільки краса насправді не має однозначної, універсальної закономірності, вона освоюється не в науковому пізнанні, а у відношенні, тобто за активної участі нашого «я». [2]

За словами Н.С. Кагана, «естетичне» є тим ефектом, який народжується з взаємодії природи і людини, матеріального і духовного, об'єкта і суб'єкта, і який не можливо звести ні до чисто об'єктивних якостей матеріального світу, ні до чисто людського відчуття». «Естетичне в такій же мірі властивість предмета, як і його оцінка людиною. Краса це ціннісна властивість, саме цим вона суттєво відрізняється від істини». «Естетичну ж свою цінність предмет набуває лише тоді, коли ми його споглядаємо і переживаємо». [3]

Столович, проаналізувавши праці К. Маркса і Ф. Енгельса, а також Леніна робить висновок, що естетична цінність, яка виражає взаємовідношення між природними якостями речей і суспільною людиною, об'єктивна й тому, що вона включає незалежно від людини існуючі природні якості явищ дійсності, і тому що об'єктивно, незалежно від свідомості і волі людини, існує взаємовідношення цих явищ з людиною і суспільством, взаємовідношення, що утворюється в процесі суспільно-історичної практики.

Література:

1.Столович Л.Н. Природа єстетической ценности. М., Политиздат,1972. 271с.

2. А. Буров. О природе объективности красоты. «Вопросы литературы», 1969, №3, стр.112

3. М. С. Каган. Лекции по марксистско-ленинской эстетике, ч.1 (Диалектика эстетических явлений). Л., 1963, стр.36-37.