Філософія / Філософія культури

 

Студ. Бородій А.П.

Науковий керівник: к. філос. наук Морозова Л.П.

Київський національний торговельно-економічний університет Вінницький торговельно-економічний інститут, Україна

Проблема кризи сучасної культури

 

У сучасному світі культура перестає бути тільки цінністю,чимось винятково позитивним щодо її творця-людини, вона починає розглядатись як щось штучне.

Людство XX століття опинилося в ситуації зламу усталених, «класичних» підвалин життя. Не виправдали себе уявлення про розумність людини, про гармонійну впорядкованість та жорстко визначену закономірність світу, марною виявилася віра в прогресивний поступ людства, в спроможність науки вирішити найскладніші проблеми людського існування, в абсолютність моральних та релігійних цінностей. Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу «природного» доброго початку в людині, реальність «світлового майбутнього» для людства. Некласична філософія стала спробою прояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обґрунтувати принципи нового світорозуміння.

На сьогодні неухильно зникає властиве людині співчуття ставлення до ближніх, а на мою думку,проростає зверхність, заздрість, байдужість до людей,що вже не сприймається як форма невихованості,грубощів, а сприймається ніби так і треба,ніби це «класно». Тобто, людина втрачає почуття, так званої, родинності до подібних собі,а тому стає на шлях антигуманності.

Порятунок культури є одночасно порятунком людини, тобто простіше сказати, що порятунок культури людина мусить почати із себе,ставши на шлях доброчесності.

Та все ж проблема кризи культури в сучасній філософії культури є однією з провідних. До неї апелюють X. Ортега-і-Гасет, К. Ясперс, А. Швейцер, Л. Клагес та багато інших. Все активніше постають питання надмірної ідеалізації культури, апеляція до небезпеки, породженої самою культурою, яка загрожує як самій культурі, так і людині, що її створила. Джерелом такої небезпеки є те, що становить основу будь-якої культурної творчості, — влада над сущим.

Людина створює світ культури і живе в ньому. Це ще раз підтверджує, що культура є надбанням людського буття. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у кон­тексті антропогенезу здебільшого розглядається як зародження матеріальної культури (знаряддя праці, предмети побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспільна воля, норми поведінки, табу).

Серед дослідників побутує думка, що сутність людини слід розглядати як таку, що принципово співвідноситься з аналізом сутності культури. Перша людина була не стільки «людиною розумною», скільки «людиною культур­ною». Виділившись із природи, людина (з огляду на гіпотезу її земного походження) змушена сама себе формува­ти («Культура — феномен самодетермінації людини» — В.Біблер) через творення культури. Тобто проблема буття культури задана буттям людини у світі речей, світі ідей і світі людей.

На цій підставі культуру як явище можна розглядати у двох аспектах:

— як те, що виокремлює людину з природи, що є формою адаптації людини до природи. За таких умов культура постає як система здатностей людини, завдяки яким вона налагоджує свої стосунки з природою;

— як узагальнюючу характеристику людини, певний щабель її саморозвитку, зовнішній вияв духовної сутності людини. В цьому сенсі культура постає як людиновимірність.

Першим аргументовано підійшов до проблеми кризи культури, звернув увагу на вулканічне підґрунтя історії, розсіяв загрозливі ілюзії її лінійного прогресу німецький культурфілософ О. Шпенглер, праця якого «Занепад Європи» стала подією в Європі. І річ не тільки в розвинутій ним ідеї культурно-історичного циклу, поєднаного з принципом дискретності (роздільності) локальних культур. Як відомо, принцип культурно-історичного коловороту був обґрунтований задовго до нього («цикли вічних перевтілень» давньогрецьких філософів, космологія Чжоу Яня, пізніші вчення Д. Віко, И.-Г. Гердера, М. Данилевського тощо). Однак Шпенглер, на відміну від своїх філософських попередників, абсолютизує цю ідею, обертаючи самобутність культурного розвитку на повну його відокремленість, вибудовуючи всеосяжну культурно-історичну концепцію, пафос якої - безвихідний колообіг історії та неминуча загибель культур.

Культура - це духовне і матеріальне надбання людства. На сьогодні люди навіть не думають про культуру, вони заклопочені своїми справами, проблемами, неначе проблеми всьго суспільства не відносяться до них. Навіть держава не сприяє розвитку нашої культури, фінансово не підтримуються музеї, культурні виставки, піддаються знесенню історичні будівлі, та інше. перше завдання, яке стоїть перед громадянином України - це, де заробити грошей, щоб прогодувати родину, бути фінансово забезпеченими. Тобто все залежить від коштів, але і без коштів ніякого б суспільства не існувало б!

Отже, порятунок культури є одночасно порятунком людини, і навпаки: порятунок культури людина мусить почати із себе, ставши на шлях доброчесності.

Головною її чеснотою має стати серйозне бажання реальності, а не вдаваної правди, бажання знати справжню суть справи, що часто маскується пропагандистськими просторікуваннями про прогрес і освоєння природи. Серед таких чеснот - духовна особиста хоробрість, здатна протистояти хаосу, що проростає в людському творенні; аскеза (самозбереження) як форма подолання самого себе, володіння самим собою, що дає змогу бути господарем своєї влади. Вона формує мужність, необхідну для справжньої хоробрості, розвінчання удаваного героїзму, в спалахах якого людина часто приносить себе в жертву. Синтез цих духовних надбань, за Гардіні, сформує духовне мистецтво управління, що здійснює владу над владою, знаходить усьому свою міру і серед напруженої праці та боротьби створює для людини простір, в якому вона може жити гідно і радісно.

 

Література:

1.      Духовність українства / Ред. Ю.М.Білодід та С.П.Щерба. - Житомир, 1998.

2.      Культура, человек и картина мира. - М., 1987.

3.      Проблемы философии культуры. - М., 1984.

4.      Проблемы философии культуры. - М., 1984.

5.      Швейцер А. Культура и этика. - М., 1973.