*117274*

Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Успіхи в управлінні процесом розвитку соціальної сфери і результативність соціально-економічних реформ

Із створенням ринкових механізмів саморегулювання, що забезпечують ефективність громадського виробництва, до концепції соціальної ринкової економіки має бути включена підсистема соціального захисту людини, стимулювання дрібного бізнесу та всіх форм ініціативи і самостійності населення, розвитку систем соціальної взаємодопомоги та соціального страхування. Сучасні об'єкти соціальної сфери є складними організаціями, успіх діяльності в яких залежить від зусиль усіх працівників, спрямованих на досягнення спільної мети. У зв'язку з цим істотний вплив на загальну ефективність роботи має структура взаємодій, а врахувати цю структуру можна лише підходячи до проблем організації з позицій цілісного системного підходу. Така організація в якості системи є єдністю функції та структури. Причому структура як сукупність зв'язків об'єднує елементи в систему, а функція визначає основне призначення системи, що дозволяє виділити систему з середовища і досліджувати її як ціле. У той же час основний принцип розкриття предмета при системному підході полягає в русі від цілісного до його складових, тобто від функції до структури.

У період глобалізації бізнес-процесів і євроінтеграційного вектора розвитку України такі проблеми, як забезпечення соціальних гарантій населення, перетворення сфери соціальних послуг, набувають особливого значення, а методи та способи їх вирішення дуже істотно впливають на матеріальне та соціальне становище переважаючої частини населення країни, а також на політичні рішення. Надання населенню ширшого кола соціальних прав і гарантій служить одним із проявів прогресу цивілізації. Отже, від успіху в управлінні процесом розвитку соціальної сфери багато в чому залежить результативність соціально-економічних реформ, що проводяться державою. Проте досі проблема державного регулювання розвитку соціальної сфери розглядалася виключно в аспектах оптимізації перерозподілу обмежених ресурсів між соціально уразливими шарами громадян, оскільки діюча вітчизняна державна модель соціально-економічного розвитку припускає відносно автономне існування виробничої і соціальної сфер з відведенням останній ролі надбудови над ринком. Цим визначається традиційне висвітлення соціальної сфери як витратної, відволікаючою ресурси від інвестування в основний капітал об'єктів виробничої сфери. У зв'язку з цим принциповою умовою є визначення ролі господарюючих суб'єктів соціальної сфери як активних учасників інноваційного процесу в економічному розвитку держави та механізмі взаємодії з органами державного управління. При цьому необхідно враховувати, що галузь науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок перестає бути єдиним джерелом інновацій, хоча і залишається основним, оскільки все більшого значення набувають такі типи інновацій, як економічні та соціальні, і тому потрібні інституціональні перетворення, спрямовані на формування структурних елементів і механізмів координації науково-інноваційного комплексу. Крім того, для забезпечення конкурентоспроможності українським господарюючим суб'єктам соціальної сфери потрібні радикальні зміни в характері їх діяльності, пов'язані з використанням стратегічного управління незалежно від їх організаційно-правового статусу.

Враховуючи глобалізацію бізнес-процесів і євроінтеграційний вектор розвитку України в процесі розвитку соціальної сфери, вивчення і використання позитивного досвіду розвинених країн може надати значну допомогу в розвитку системи соціального обслуговування населення. Так, наприклад, заслуговує на вивчення досвід використання державних і муніципальних замовлень на надання соціальних послуг розвинених країн Європи і США, де діють перерозподільні механізми, що дозволяють за допомогою податків на забезпечених громадян надавати соціальну підтримку незаможним. При цьому досить цікавий досвід Нідерландів, де муніципалітети щороку складають план соціального забезпечення, в якому перераховуються відповідні завдання. Якщо у вирішенні цих завдань беруть участь приватні організації та установи, то вони можуть претендувати на часткове державне фінансування. Безпосереднє вирішення цих завдань здійснюють приватні організації та установи. Місцевий орган влади займається безпосереднім наданням допомоги та наданням послуг тільки в тому випадку, якщо для цього не знаходяться фізичні особи або приватні організації. У Фінляндії нині близько 75 % послуг з соціального забезпечення надають муніципалітети, а 25 % – приватні організації та установи. Значний досвід використання ефективних механізмів соціального обслуговування накопичений у Великій Британії, де некомерційні організації беруть участь у створенні будинків-інтернатів для літніх громадян та інвалідів й їхньому стаціонарному обслуговуванні.

Регулювання розвитку сфери соціальних послуг може характеризуватися широким різноманіттям понять. У той же час регулювання розвитку сфери соціальних послуг має здатність адаптуватися до мінливого зовнішнього середовища з урахуванням внутрішніх кількісних і якісних змін, здійснюється навіть в умовах неповноти інформаційного та матеріального забезпечення, має різноманітні цілі та завдання, використовує економічні, соціальні, правові, психологічні, природні та інші науки. Крім того, регулювання розвитку сфери соціальних послуг слід розглядати як єдине ціле змісту, форми та процесу, спрямованих у свою чергу на досягнення цілей і завдань розвитку сфери соціальних послуг. Процес регулювання розвитку сфери соціальних послуг знаходиться в стані перманентного оновлення внаслідок змін у соціальній системі та впливу чинників зовнішнього середовища. Проте сфера соціальних послуг несе в собі тенденції до вдосконалення послуг, методів організації, ефективного використання інформаційних технологій, до розроблення й впровадження нових методів і технологій, необхідних для задоволення запитів ринку соціальних послуг.

До ключових цілей, що обумовлюють процес регулювання розвитку сфери соціальних послуг належать: орієнтація економічного розвитку сфери соціальних послуг на вирішення соціальних завдань, формування сприйнятливої до нововведень сфери соціальних послуг, що поєднує механізм ринкового саморегулювання з активною державною дією на процеси розвитку ринку соціальних послуг; облік загальносвітових тенденцій і досвіду регіонів України, що досягли певного прогресу в розвитку ринку соціальних послуг, у поєднанні з соціокультурними особливостями населення. Здійснення запропонованих цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку дозволить сформувати умови для стійкого розвитку сфери соціальних послуг з таких напрямів: адресна підтримка та надання безкоштовних соціальних послуг найменш захищеним верствам населення; реальне забезпечення мінімальних державних гарантій в галузі споживання соціальних послуг.

Ефективний розвиток сфери соціальних послуг є складним багатоетапним процесом, орієнтованим на отримання запрограмованих кінцевих результатів із заздалегідь визначеними імовірнісними кількісними оцінками цих результатів, які можуть варіюватися у встановлених межах коливань. Поліпшити результативність регулювання розвитку соціальної сфери, діяльності підприємств і установ можна, переглянувши коло питань, які знаходяться у веденні установ фінансово-кредитної спрямованості, що включає основну функцію акумуляції грошових коштів господарюючих суб'єктів і територіальних адміністрацій. При цьому економічні методи мають ширший діапазон впливу на результативність розвитку сфери соціальних послуг, ніж, наприклад, тільки формування цін на послуги, структури витрат на ресурсоспоживання, забезпечення безперервного фінансування соціальних установ, встановлення та дотримання відповідних стандартів, введення системи стимулювання працівників і санкцій при недотриманні ними вказаних стандартів, а також технологій. Разом з цим адміністративні та нормативно-правові методи регулювання розвитку сфери соціальних послуг повинні передбачати гарантування прав громадян на споживання необхідних і у фінансовому відношенні забезпечених соціальних послуг; захист прав соціальних працівників і підвищення відповідальності; встановлення професійного статусу соціальної установи. Застосування економічних і правових методів регулювання має бути орієнтоване: на впровадження інновацій; екологізацію діяльності соціальних установ; підвищення професійного рівня соціальних працівників; підтримку в соціальних установах високої ділової активності, дотримання етики, творчого ставлення до праці.