*119611*

Экономические науки/9. Экономика предприятия

К.е.н. Басюркіна Н.Й.

Одеська національна академія харчових технологій

КОНЦЕПЦІЯ ВІДРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОТОВАРНОГО

АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

З метою подолання структурної деформації економіки України, держава прагне надати вирішенню проблеми продовольчої безпеки першорядного значення, визначивши загальнодержавними пріоритетами стабілізацію і розвиток паливно-енергетичного комплексу, сільськогосподарського виробництва і всього АПК, а також високотехнологічних галузей промисловості, конкурентоспроможних на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Науковою основою агропромислової політики є моделювання процесу реформування виключно за критеріальною оцінкою приросту ефекту – збільшення виробництва і глибокої промислової переробки продукції, зниження її собівартості, формування на здоровій ринковій основі необхідних доходів для сплати податків, створення внутрігосподарських фондів накопичення і споживання, які є реальним фінансовим джерелом структурного і технологічного оновлення діючих і створення нових виробництв, поповнення бюджетних надходжень, розширеного відтворення під споживчий попит всього АПК. Так закладається надійний фундамент збалансованості внутрішнього продовольчого ринку та збільшення експортних можливостей [1].

Стан АПК України можна характеризувати, як кризовий, але одночасно він має державні пріоритети. Ситуація, яка склалась в АПК, потребує здійснення невідкладних соціально-економічних рішень з боку держави, проведення активної агропродовольчої політики антиінфляційно-створювального характеру. При цьому розраховувати на велику інвестиційну допомогу з-за кордону немає вагомих підстав. Треба спиратись на власні ресурсні можливості. Укладення міжнародних угод з необмеженою лібералізацією імпорту, при одночасному блокуванні національної продукції, загрожує продовольчій безпеці держави, а також загальним економічним занепадом держави.

Така спрямованість ринкових реформ збільшила частку дрібнотоварного виробництва у валовій продукції сільського господарства і дала поштовх формуванню багатоукладності. Розвиток подій був закономірним, оскільки в умовах дефіциту фінансових ресурсів держава поступово втратила функції управління. З початку реформ в Україні знизилась ефективність виробництва сільськогосподарських підприємств, в тому числі висококонцентрованих і з вигідною регіональною спеціалізацією.

Ринкові реформи призвели до того, що виробництво основних видів сільськогосподарської продукції перейшло в особисті підсобні господарства з примітивними технологіями, високими витратами, низькою ефективністю.

На нашу думку, в АПК не слід було здійснювати приватизаційні процеси і земельну реформу, оскільки це привело до соціально-економічної кризи на селі, в тому числі диспаритету цін з боку переробних підприємств і торгівлі, втраті державного впливу на галузь.

Середній рівень фондоозброєності великотоварного виробництва, наприклад, в агрохолдингах, в 4,4 рази вище за середньоукраїнське значення, рівень прибутковості у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – у 15,8 разів. За показником рівня рентабельності виробництва і реалізації продукції чотири з десяти обстежених агропромислових формувань перевищили рівень 40 % [2], що свідчить про обʼєктивні можливості здійснення ними господарської діяльності на засадах самоокупності, самофінансування та розширеного відтворення капіталу (що доводить високий рівень рентабельності основних засобів). Слід зазначити, що переважна більшість досліджуваних великих агропромислових формувань успішно розвивають одночасно рослинництво і тваринництво, що дає їм змогу зменшити сезонність виробництва і вносити у ґрунт необхідну кількість органічних добрив.

Проведений аналіз діяльності великих агропромислових формувань – агрохолдингів свідчить, що дана форма господарювання має переваги над іншими сільськогосподарськими і харчовими промисловими підприємствами. Висока економічна ефективність досягається за рахунок кращої фондоозброєності виробництва, наявності оборотних коштів, які інвестуються в інноваційні технології вирощування сільськогосподарських рослин, утримання худоби та птиці. Велика фондоозброєність власних зберігаючих, переробних, транспортних потужностей дає змогу величезним агропромисловим формуванням відтворювати замкнутий цикл виробництва, використовувати всі переваги великотоварного виробництва за рахунок спеціалізації, концентрації і агропромислової інтеграції виробництва.

Разом з тим для забезпечення продовольчої безпеки України як члена СОТ, недопущення надконцентрації сільськогосподарських угідь, що створює загрози національній безпеці держави при знятті мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, підтримуємо думку багатьох вчених , які вважають за доцільне внести відповідні зміни до Законів України «Про оренду землі», «Господарський кодекс України», «Податковий кодекс України» та інших нормативно-правових актів.

Сучасний курс державної агропромислової політики треба спрямувати на створення концепції відродження великотоварного виробництва, для чого доцільні такі вимоги:

- максимально ефективно використовувати накопичений раніше основний капітал, припинивши його руйнування;

- повернути економічний механізм регулювання доходів і витрат товаровиробника у напрямі забезпечення нормального відтворювального процесу темпами, які відповідають збалансованості ринкового попиту і пропозиції. Поряд з регулюючою функцією держава, у свою чергу, повинна посилити законодавче урегулювання і контроль через банківсько-фінансову систему за процесами грошового обігу, платіжною дисципліною, підтримкою розвитку пріоритетних сфер шляхом активного використання цінового, кредитного, податкового і бюджетного механізмів. Зокрема, за досвідом економічно розвинутих країн, ввести цінову підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників, усунувши цінові диспропорції у товарообміні між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом;

- повернути національну промисловість на першорядне забезпечення потреб АПК, випуск конкурентоспроможних технологічних систем для землеробства і тваринництва у різних формах і умовах господарювання, а також випуск сучасних технологій для промислової переробки сільськогосподарської сировини. В цьому напрямі треба здійснювати активну політику розвитку ринкової інфраструктури специфічного, капітало- і наукомісткого продовольчого ринку;

- ввести чіткішу і жорсткішу систему макроекономічного регулювання і управління, враховуючи особливості АПК, зокрема, в сільському господарстві, а також систему мікроекономічного управління в усіх формах господарювання;

- активізувати політику захисту внутрішнього продовольчого і технологічного ринку від зовнішньої експансії, яка паралізує національне товаровиробництво. Зовнішньоекономічну діяльність доцільно спрямувати на створення національних виробництв за рахунок використання спільного або навіть іноземного капіталу на території своєї країни з випуском конкурентоспроможної продукції.

Література:

1. Лукінов І.І. Агропромислова політика у макроструктурних пріоритетах / І.І. Лукінов; Інститут аграрної економіки. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2007. – 816 с. – (Вибрані праці. У двох книгах. – Кн. 1).

2. Гуторов А.О. Агрохолдинги як ефективна форма концентрації сільськогосподарського виробництва / А.О. Гуторов // Економіка АПК. – 2011. – № 3. – С. 102 – 107.