Артеменко Т.М.,
Лuпко І.П.
Національний
університет «Юридична академія
України
імені
Ярослава Мудрого»
КОМУНІКАТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ДІАЛОГІЧНОГО
МОВЛЕННЯ
Комунікативна
спрямованість процесу навчання є однією
з провідних тенденцій сучасної методики викладання іноземних мов.
Вивчення проблем комунікації ведеться у різних напрямках. Лінгвістичні
дослідження спрямовані на вивчення взаємодії мовних одиниць в процесі
комунікації. При цьому інтеграція теоретичної лінгвістики і методики навчання
іноземних мов дає можливість формування комунікативної компетенції, яка
пов’язана з мовною комунікативною діяльністю. Комунікативна компетенція - це
можливість реалізувати лінгвістичну компетенцію у різних умовах мовленнєвого
спілкування з урахуванням комунікативної цілі висловлення і урахуванням культурологічних аспектів. Ці аспекти
впливають на відбір матеріалу для навчання конкретного виду комунікативної
діяльності. Їх розуміння сприяє успішності сприйняття іншомовної інформації. Формування комунікативної компетенції є
основною ціллю навчання іноземних мов. Основним об’єктом навчання при
викладанні мов є мовна комунікативна діяльність, функціональні властивості мови
і мовлення. При цьому, лінгвістичний напрямок може вивчати стилістичні та
експресивні елементи мовної системи з точки зору їх співвідношення з поглядами
тих, хто їх використовує [3: 25]. Комунікативний підхід обумовлен роллю мови у функціонуванні суспільства в цілому.
Зазначений підхід до викладання іноземних мов вимагає від викладача
використання нових методичних прийомів, які спрямовані на розвиток
комунікативної компетенції і інтерактивної діяльності тих, хто навчається, він
ураховує як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні фактори. Закономірності
організації мови слід вивчати через обмін репліками [3:30].
При цьому аналізуються як прагматичні, так і семантичні аспекти обох реплік,
вивчаються як цілі комунікантів, так і умови комунікації. Репліки-відповіді, як
і початкові репліки відбивають основні соціальні процеси між особового
спілкування. Умови комунікації, соціальний статус тих, хто спілкується,
впливають на розуміння комунікантами ситуації спілкування. Зворотній
зв’язок демонструє ефективність
спілкування, реалізацію комунікативних задач співрозмовників. Реакція на
початкову репліку може реалізовуватися різноманітними тактиками спілкування,
які демонструють не тільки згоду чи незгоду зі словами адресанта, але й можуть
додавати різні відтінки значень. Об’єктом
дослідження даної статті є дисоціативно-спрямовані
констативні і квеситивні репліки-відповіді
діалогу, у яких дисоціація конкретизується у тактиках вказівки на
недоречність висловлювання, ретракції, неоднозначної відповіді, роз’яснення та тактики мотивування незгоди.
Актуальність
такого дослідження обумовлена широким використанням констативних та квеситивних
форм спілкування в комунікативному
процесі. Предметом дослідження є
прагматичні й семантичні особливості дисоціативно-спрямованих конотативних та
квеситивних реплік-відповідей у констативно-констативному та
констативно-квеситивному діалозі. Мета статті - аналіз прагматичних і
семантичних аспектів дисоціативно-спрямованих конотативних та квеситивних
реплік-відповідей діалогу й виділення
діалогічних взаємодій вказівки на недоречність
висловлювання, ретракції, неоднозначної відповіді, роз’яснення та тактики мотивування незгоди. Аналіз мовного матеріалу свідчить про те, що
зміст дисоціативно-спрямованих
констативних реплік-відповідей характеризується не тільки значенням
заперечення, а також може характеризуватися значеннями вказівки
на недоречність висловлювання, ретракції, неоднозначної відповіді,
роз’яснення, ухилення від ведення
бесіди на запропоновану тему, мотивування незгоди.
Наше дослідження дає підставу зробити висновок про те, що не всі
репліки-відповіді можуть бути зрозумілі просто
як
згода чи незгода зі змістом початкової репліки. У практиці діалогічного
спілкування є випадки, коли відповідь
адресата має додаткові відтінки змісту. Тактика адресата при такій
відповіді може бути навмисно спрямованою на експлікацію недоречності, абсурдності змістовних і формальних параметрів початкової репліки.
Комунікативною метою адресата у цьому випадку є бажання припинити розмову на
запропоновану адресантом тематику або бажання змінити перспективи розмови.
Вказана тактика актуалізується різними видами реплік-реакцій. До них належать,
наприклад, реакції з метою оцінювання, які демонструють абсурдність початкової
репліки.
Також
до вказаного типу реплік належать такі, які спрямовані на семантичне і синтаксичне продовження початкової репліки. Такий вид реплік
може містити в собі іронію. До тактик, які
навмисно спрямовані на експлікацію недоречності, абсурдності змістовних і формальних параметрів початкової репліки,
також належать формули соціального етикету, які можуть містять ярку іронічну
конотацію. Таким чином ситуація спілкування розкриває комунікативну мету таких псевдо етикетних відповідей. Такий формулі може
передувати риторичне питання.
Слід звернути увагу також на
репліки-відповіді, які корегують функціональні характеристики початкової
репліки. Комунікативна ціль адресата у цьому випадку полягає у демонструванні
неадекватності прагматичного оформлення початкової репліки в плані
соціально-рольових відносин тих, хто спілкується. Вони містять критику репліки
адресатом. Слід
звернути увагу на реакції адресата, які корегують формальні характеристики
початкової репліки. Такі реакції представляють собою критичне зауваження з
приводу вибраної адресантом форми ведення бесіди. Вони спрямовані на зміну тону
ведення бесіди. Дуже часто такі реакції відображають соціально-рольові
очікування і є емоційно забарвленими.
Функціональна
взаємодія учасників діалогу часто базується на звертанні до попереднього
діалогічного тексту, попередньої мовленнєвої діяльності адресанта. Процес
зміщення вектора реагування від тексту початкової репліки до діалогічного
тексту, який передував їй, або до попередньої діяльності адресата розуміється
нами як ретракція. Тактика ретракції може актуалізуватися різноманітними
репліками. Це можуть бути репліки, які вказують на дію або стан адресанта в
момент, який передує повідомленню адресанта. Такі висловлювання
розкривають недоречність висловлення
адресанта.Слід також звернути увагу на репліки-вказівки на нерелевантність,
повтор інформації, яка надається. Репліка-відповідь у цьому випадку носить
відтінок роздратування, невдоволення.
При вивченні і
аналізі намірів, які реалізують дисоціативно-спрямовані стратегії, інтерес
викликає аналіз реплік, які формально висловлюють підтвердження, згоду зі
змістом початкової репліки, але на справді вони містять елемент скритої
опозиції. Розмежування між тактикою унісонного підтвердження і тактикою
ретракції, яка спрямована на визначення нерелевантності повідомлення, полягає у
різниці пресупозицій. При цьому репліка адресата може привести до
комунікативного конфлікту і припинення бесіди на запропоновану адресантом тему,
а може відображати його бажання співпрацювати. До реплік, які актуалізують
тактику ретракції, також належать репліки-вказівки на безглуздя
виконання дій, про які йдеться у початковій репліці. Зазначена тактика
також розкривається репліками-вказівками на обізнаність адресанта. При цьому ці
репліки можуть підкреслювати його нещирість.
У практиці діалогічного спілкування
комуніканти можуть використовувати репліки, зміст яких є неоднозначним. Така
мовна поведінка визначається нами як тактика
неоднозначної відповіді. До реплік, які реалізують цю тактику, можуть
належати репліки, які позитивно характеризують зміст початкової репліки. Репліки-відповіді даного типу можуть бути
інтерпретовані як згода або як незгода.
При такому способі реагування дійсна точка зору адресата може бути прихована.
Вона може бути розкритою при додаванні іншої контрадикторної інформації. Тактика
неоднозначної відповіді також реалізується репліками, які демонструють нібито невпевненість адресата.
Незгода також може бути
проілюстрована тактикою роз’яснення, яке є контрадикторним по відношенню до змісту початкової
репліки. Контрадикторне роз’яснення може мати різні варіанти. Воно може,
наприклад, висловлювати виправдання подій с точки зору адресата. Емоційний стан
адресанта може відображатися у репліці-відповіді не тільки контрадикторністю, але й мати характер заспокоєння.
Мовним засобом реалізації цього комунікативного наміру адресата може бути семантика
використаних у репліці словоформ. Висловлення
заспокоєння може мати відтінок іронії. Слід також звернути увагу на репліки,
які передають негативне ставлення до змісту початкової репліки. В той же час
такі репліки спрямовані на користь адресанта. До них належать пояснення-попередження
про негативні наслідки можливої події, яка може здійснитися по відношенню до
адресанта.
У
констативно-квеситивному діалозі тактика мотивування незгоди тлумачить
репліку-відповідь як фактор-причину негативного відношення до змісту початкової
репліки. Такі репліки-відповіді можуть бути спрямовані на виправдання адресата
в очах адресанта. Вони можуть попереджати про небезпечні наслідки дії, при цьому
емоційне забарвлення цих висловлювань посилюється використанням різних засобів
інтенсифікації висловлювання. Вказані типи реплік також можуть висловлювати
незадоволення адресата по відношенню до
фактів, наданих у початковій репліці. Вони можуть бути нагадуванням, яке
містить аргументацію незгоди адресата зі словами адресанта. Аналіз мовного матеріалу також дає
можливість виділити репліки, які побудовані на порушенні постулату істинності
П. Грайса.
Виходячи з
вивчення дисоціативно-спрямованих
реплік констативно-констативного та констативно-квеситивного діалогу можна
зробити висновок про синкретизм
прагматичних значень незгоди і вказівки
на недоречність висловлювання, ретракції, неоднозначної відповіді, роз’яснення,
ухилення від ведення бесіди на запропоновану тему. Такі репліки-відповіді можуть бути спрямовані на здійснення впливу на адресанта. Це може бути
досягнуто за допомогою вживання певних
експліцитних елементів у даних репліках. Цими елементами можуть бути ступені
порівняння прикметників, семантика словоформ, які використані в репліці, та ін.
Такі елементи показують відношення
того, хто говорить, до проблеми, яка обговорюється.
Виходячи з
аналізу мовного матеріалу слід зазначити, що необхідною складовою навчання
іноземних мов на сучасному етапі є комунікативна компетенція, яка надає
можливість використовувати знання системи мовних форм у цілях комунікації.
Підхід, який вимагає вивчати мову в самій собі і для себе не може привести до
розуміння її дійсної суті [2:257]. Комунікативний
підхід до вивчення мови відображає комунікативне призначення
мовної одиниці, її співвідношення з поведінкою і діяльністю того, хто говорить.
Будь-який вислів несе на собі відбиток особистості людини. В результаті
мовленнєвої взаємодії адресант намагається вплинути на адресата, а адресат не
тільки отримує інформацію, а й отримує уявлення про комунікативні наміри
адресанта. Будь-яка фраза комунікантів показує їх відношення до теми бесіди.
Під час
навчання студенти повинні навчитися
обирати такі мовні засоби, які в певній мірі відображають їх наміри при
спілкуванні, при цьому слід ураховувати соціокультурний контекст. При навчанні
іноземних мов слід розглядати мовленнєву взаємодію як основну ціль комунікації,
на досягнення якої спрямовано вибір мовних засобів. Слід аналізувати зі
студентами можливі інтенції комунікантів, які можуть бути висловлені
по-різному. Аналіз емоційних, експресивних, образних засобів
мови допоможе правильно використовувати їх для успішної комунікації. Існують
різні аспекти мовленнєвого спілкування, знання яких надає можливість здійснити
певні комунікативні наміри при спілкуванні. Мовна комунікативна діяльність повинна бути об’єктом навчання іноземних
мов. Такий підхід до навчання пов’язаний з розширенням сфери спілкування
сучасної молоді, життя і діяльність якої вимагають знання правил вживання мовних одиниць, а не тільки розуміння їх семантичних особливостей. Аналіз певних мовленнєвих стратегій комунікантів і
відповідних мовних засобів реально допоможе вирішити питання формування
комунікативної компетенції, яка є необхідною складовою процесу навчання
іноземних мов. Кожний елемент мови є дуже складним і чуттєвим інструментом, на
якому грає той, хто користується мовою. Таким чином, сприйняття і розуміння
повідомлення адресатом залежить від того, як використовує цей інструмент
адресант[1:97]. Аналіз реплік
діалогічного спілкування навчає студентів свідомо підходити до вибору стратегій
і тактик спілкування, вести аргументовану дискусію, що сприятиме здійсненню їх
певних комунікативних намірів.
Подальше
перспективне вивчення
дисоціативно-спрямованих
реплік-відповідей у складі
констативно-квеситивного діалогу, які
демонструють стратегії комунікантів
у процесі спілкування, пов’язано з більш детальним семантико-прагматичним
аналізом реплік незгоди у констативно-квеситивному діалозі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Блакар П.М. Язык как инструмент социальной власти / П.М.Блакар. Язык и
моделирование социального взаимодействия / [ сост. В.М. Сергеева,
П.Б. Паршина; общ. ред. В.В. Петрова.] - М.: Прогресс, 1987.
- С. 88-125.
2. Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование
языка? /Р.А.Будагов; 2-е изд., доп. - М.: Добросвет-2000, 2004. - 304 с.
3.Гаврилова М.В. Методы и методики исследования
политической коммуникации./М.В.Гаврилова.-СПб.:Изд-во Нев.ин-та языка и
культури, 2008. - 91 с.
4. Есперсон О. Философия грамматики. / О.Есперсон. - М.:
Изд-во иностр. лит., 1958. - 404 с.