*119816*
Студент,Білик В. С., наук. керівник Лаврик-Слісенко Л.П.
Кременчуцький
національний університет , Україна
Право . Кримінальне право и криміналістика
Однією з головних
методологічних проблем, що існують упродовж усього існу-
вання криміналістики,
є проблема її суспільної ролі та наукового призначення, місця означеної галузі
в системі наукового знання в цілому та в юридичній науці зокрема.
Юридична
суть криміналістики обумовлена її загальними
і частковими
задачами,
предметом безпосереднього
дослідження, особливостями засобів
і
метолів
розкриття злочинів, чіткою відповідністю
її наукових рекомендацій
конституційним вимогам,
нормам закону і
тісним зв'язкам з
науками
кримінально-правового
циклу.
Місце криміналістики в системі наукового знання в цілому та
в юридичній
науці зокрема.
Криміналістика
(від лат. Criminalis - злочинний, що відноситься до злочину) - прикладна
юридична наука, що досліджує закономірності приготування, вчинення та розкриття
злочину, виникнення та існування його слідів, збирання, дослідження, оцінки і
використання доказів, а також розробляє систему заснованих на пізнанні цих
закономірностей спеціальних прийомів, методів і засобів застосовуються у ході
попереднього слідства для попередження, розкриття і розслідування злочинів, а
також при розгляді кримінальних справ у судах.
В даний
час в криміналістичній техніці практично сформувалися
нові
галузі: криміналістична фоноскопія, криміналістичне дослідження
вибухових
речовин і вибухових пристроїв, криміналістична одорологія,
криміналістичне
дослідження матеріалів, речовин, виробів. на стадії
становлення
знаходяться криміналістична голографія, криміналістичнадерматогліфіка,
криміналістичне дослідження комп'ютерної інформації та засобів її обробки.
Щоб правильно
визначити місце криміналістики в системі юридичних наук та її зв'язки з
суміжними науками подібного роду, слід спочатку хоча б коротко зупинитися на
класифікації юридичних наук.
Юридичні науки
відносяться до класу суспільних наук. У теорії держави і права юридичні науки
зазвичай діляться на загальнотеоретичні (теорія та історія держави і права) та
конкретні. Останні підрозділяються на галузеві, тобто ті, які вивчають окремі
галузі права (державне, фінансове, адміністративне, кримінальне, процесуальне
та ін), міжгалузеві - типу житлового, господарського, транспортного права - і
спеціальні.
Характеризуючи
місце криміналістики в системі наукового знання, слід керуватися її предметом,
значенням для практики боротьби зі злочинністю, тим впливом, який на
криміналістику надають інші юридичні науки і яке, в свою чергу, вона робить на
них. У зв'язку з цим певний інтерес представляє рішення питання про те, як слід
розуміти віднесення криміналістики до числа прикладних наук і чи не позбавляє
це її права називатися самостійною наукою.
Криміналістика,
зрозуміло, не є допоміжною наукою по відношенню до науки кримінального процесу.
Ця теза Б. М. Шавера отримав розвиток у роботах С. П. Мітрічева, А. І. Винберг,
Н. Т. Малаховської, інших радянських криміналістів і, на наш погляд, не
потребує додаткової аргументації. Відрадно відзначити, що він в даний час не
заперечується і переважною більшістю процесуалістів. Тим більший подив викликає
спроба гальванізувати погляд на криміналістику як на область знань, що є
"прикладної по відношенню до фундаментальної науки
кримінально-процесуального права".
Вивчення одних і тих
самих норм права різними юридичними науками зовсім не рідкість, характерна лише
для криміналістики і кримінального процесу. Наприклад, об'єктом дослідження
кримінології визнаються окремі кримінально-процесуальні, кримінально-правові та
адміністративно-правові норми, наука виправно-трудового права досліджує ряд
кримінально-правових норм, нарешті, і кримінально-процесуальна наука не може не
досліджувати в своїх цілях і в своїх аспектах ряду норм кримінального,
адміністративного, цивільно-процесуального та державного права. У відомому
сенсі збігається й такий об'єкт дослідження обох наук - криміналістики та
кримінального процесу, - як заснована на кримінально-процесуальному законі
діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури і суду. Однак і в останньому
випадку кожна з наук вивчає цю діяльність своїми методами, у своєму аспекті й
для своїх цілей, виразно відмінних від методів, аспекту й цілей іншої науки.
На закінчення слід ще
раз відзначити безплідність і навіть шкідливість прагнення жорстко,
"намертво" відмежувати криміналістику від кримінального процесу. Це
не тільки суперечить принципам їх взаємодії і їх службових функцій по
відношенню до практики боротьби зі злочинністю, але і представляється абсолютно
неможливим в силу взаємного впливу і взаємопроникнення.
Дослідженню суті
призначення криміналістики приділяли увагу такі вчені, як
В.П. Бахін, Р.С.
Белкін, А.І. Вінберг, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Н.І. Клименко,
В.О. Ко новалова,
С.І. Коновалов, І.І. Котюк, В.С. Кузьмічов, Г.А. Матусовський,
С.П. Мітричев, М.В.
Салтевський, В.Ю. Шепітько та інші.
Висновок бачимо що
проблема є повністю відкритою в процесі її вивчення.
Актуальність
кримінального права, у криміналістиці відсутні загальноприйняті підходи щодо
криміналістич_
ноїхарактеристики
злочинця та особи потерпілого при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. Ця
проблема і надалі залишається найбільш дискусійною у серед представників
доктрини криміналістики.
Питанню
криміналістичної характеристики злочинця та
особи
потерпілого при
заподіянні тяжких тілесних ушкоджень приділялося не достатньо уваги,зокрема,
окремі аспекти питання висвітлені у роботах таких науковців як А.Н.
Колєсніченко,
В.Є. Коновалова, А.В.
Старушкевич.
Литература
1.Криміналістичний
вісник • № 1 (15), 2011
2.МИТНА СПРАВА
№4(76)’2011, частина 2
3. Український юридичний портал.Радник.
4. http://www.osvita-plaza.com.ua