*119896*

Білик В. С., наук. керівник Лаврик-Слісенко Л.П

Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського, Україна

МІСЦЕ КРИМІНАЛІСТИКИ В СИСТЕМІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ

Розвиток будь-якої конкретної науки певною мірою визначається поданням про її місце в системі наукового знання. В історії криміналістичної науки рішення цього питання мало істотне значення як для визначення її службової функції й ролі в карному судочинстві, так і для з’ясування джерел тих даних, за рахунок використання яких росте арсенал криміналістичних засобів і методів боротьби злочинністю.

Розглядаючи формування наукових подань про природу криміналістики і її місці в системі наук, можна виділити кілька концепцій щодо цього питання.

Криміналістика – юридична наука. Погляд на криміналістику як на юридичну науку сформувався в 1952-1955 р. і згодом став пануючої як у криміналістиці, так і в правовій науці в цілому. Першими з обґрунтуванням цієї концепції виступили С. П. Митричев, А. И. Винберг, Г. Б. Карнович, В. Г.

Криміналістика – технічна або природно-технічна наука . Погляди на криміналістику як на технічну або природно-технічну науку характерні для етапу її становлення як самостійної області знань. Як нам представляється, причиною такої оцінки природи криміналістики було прагнення відмежуватися від класичної правової карно-процесуальної науки. Підкреслюючи, що криміналістика – це прикладна технічна дисципліна, прихильники цієї концепції тим самим хотіли довести неможливість існування й розвитку криміналістичних і процесуальних знань у рамках однієї науки й необхідність їхнього відбруньковування. З позицій рішення цього завдання розглянута концепція відомий час відігравала прогресивну роль. Її найбільш відвертими прихильниками у вітчизняній криміналістиці були Г. Ю. Манні й Е. У. Зицер.

Г. Ю. Манні, розглядаючи криміналістику як прикладну технічну дисципліну, підкреслював її походження від карно-процесуальної теорії й зв’язок з карно-процесуальним правом . E. У. Зицер дотримувався аналогічних поглядів

Спростовуючи погляд на криміналістику як на технічну дисципліну, але уникаючи називати її правовою наукою, Б. М. Шавер трохи двозначно затверджував, що вона вивчає неправові прийоми й методи роботи з доказами, чим дав привід для деяких учених-процесуалістів приєднатися до позиції Г. Ю. Маннса й E. У. Зицера вже в більше пізніше час

Для доказу технічної природи криміналістики деякі вчені обрали інший шлях. На частку криміналістики вони залишали тільки криміналістичну техніку, а також і методику включали в науку карного процесу. Таким чином, криміналістика знову виявлялася горезвісною “поліцейською технікою” або “науковою поліцією”, як неї розуміли Ничефоро, Рейсі й деякі інші закордонні криміналісти. Так, М. С. Строгович дійшов висновку, що “криміналістика будується як карна техніка”, тактика ж повинна включатися в загальний курс карного процесу, а методика розслідування – у нього спеціальний курс

До точки зору М. С. Строговича приєднався інший видний вітчизняний процесуаліст – М. А. Чельцов, що писав: “Криміналістика є неправовою наукою й не може займатися розробкою методів проведення процесуально правових дій. Вся так звана криміналістична тактика є тактика процесуальна. Область же криміналістики – це техніка виявлення, закріплення й обробки речовинних доказів, побудована на застосуванні методів природних і технічних наук, пристосованих до спеціальним цілям карного процесу”.

Криміналістика – наука двоїстої природи (природно-технічної й кримінально-правовий). Погляд на криміналістику як на технічну дисципліну сковував її розвиток і обмежував сферу її рекомендацій. Практика боротьби зі злочинністю настійно вимагала розробки тактики й методики розслідування; провідні представники карно-процесуальної науки, що оголосили про намір розробляти ці питання, далі декларацій у цій області не пішли. Саме життя поставило в порядок денний питання про перегляд оцінки криміналістики як дисципліни тільки технічної. Практично одночасно виникли дві нові концепції природи криміналістики. Одна з них полягала в тім, що криміналістика розглядалася в одній своїй частині як технічна, а в іншій – як правова наука. Відповідно до другої концепції криміналістика визнавалася правовою наукою

Найбільше чітко погляд на криміналістику як науку, що має двоїсту природу, був сформульований П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав: “Триваючий ще й у цей час спор по питанню про природу криміналістичної науки пояснюється у відомій мері наявністю в цій науці двох напрямків, що ігнорують не тільки процесуалісти, але й частина криміналістів. Першим і основним у криміналістичній науці є напрямок про розкриття й розслідування злочину. У цій своїй основній частині вітчизняна криміналістика є правовою наукою, що озброює слідчого в його почесній і відповідальній роботі з боротьби зі злочинністю. Але в криміналістиці є й другий напрямок – про методи дослідження окремих видів речовинних доказів, причому ці дослідження виробляються на основі перероблених і пристосованих у цих цілях даний природний і технічних наук. Цей другий напрямок криміналістичної науки носить технічний, а не правовий характер”. Відмінність позиції П. И. Тарасова-Родіонова від позиції його попередників полягає, таким чином, у тім, що якщо останні розглядали як технічні всі рекомендації криміналістики, у тому числі й рекомендації в області тактики, які потім були віднесені процесуалістами до їхньої науки, то він “повернув” криміналістиці тактикові й методику розслідування, оголосив їхньою правовою частиною або напрямком криміналістики, але в той же час у рамках єдиної науки доглянув наявність і технічної частини або напрямку

Отже, можна думати, що погляди П. И. Тарасова-Родіонова певною мірою вплинули на позицію деяких процесуалістів. Наприклад, Н. Н. Полянский також, правда із застереженнями, дотримується думки про двоїсту природу криміналістики, а М. С. Строгович тепер уже визнає наявність у криміналістиці й правовій частині, “карно-процесуальної дисципліни”, як він неї називає. Ці висловлення перерахованих авторів уже можна розцінювати як відомий відступ на користь криміналістики.

Литература

1. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы / Р.С. Белкин. — M., 1988. — 304 c.

2. 2. Волков А.С. Правовые и криминалистические проблемы выявления и раскрытия похищения человека : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец: 12.00.09 «Криминальный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / А.С. Волков. — Саратов, 2002. — 31 с.

3. Лавров В.П. Криминалистическая классификация способов сокрытия преступления / В.П. Лавров / Криминалистическая сущность, средства и методы установления способов сокрытия следов преступлений. — М., 1987. — С. 15—17.