*120020*

Психология и социология / 12. Социальная психология

К.пс.н. Буркало Н.І.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

Етнопсихологічні аспекти сімейних взаємовідносин

Сім’я виступає одним із найбільш важливих чинників соціалізації особистості. Саме в ній закладаються основи для розуміння та сприйняття себе і оточуючого світу, а також відтворюється культурне середовище етногрупи, її традиції, усталені звичаї та норми, а також бачення жіночих і чоловічих ролей у суспільстві. Наше сприйняття оточуючої дійсності відбувається через призму нашої культури та тих цінностей, яких ми дотримуємось.

Відома дослідниця М. Мід вважала, що саме культура є головним чинником навчання дітей, розвитку їх мислення, переживань і засвоєння правил поведінки в суспільстві. Дослідниця пов'язувала появу тих чи інших рис характеру зі специфікою соціалізації. На її думку, агресивність виникає у результаті нестачі турботи та любові, а увага та надійність призводять до появи доброзичливості. Для підтвердження цього висновку М. Мід використала порівняльний опис результатів соціалізації в різних племенах. Так, культура племені мундугуморів вирізняється насиллям і агресивністю, зокрема і суровим ставленням до дітей, що зумовлює появу в них агресивних і ворожих якостей характеру. На противагу турботливість, підтримка, створення атмосфери безпеки, що притаманні культурі племені арапашів, призводять до появи в дітей таких якостей як доброзичливість, лагідність, сприйнятливість [4; 5].

Американські вчені – подружжя Уайтінгів [6], виявили залежність поведінки дітей від соціально-економічних і сімейних структур, характерних для тієї чи іншої культури, особливо підкреслюючи, що такі типи поведінки, як турботливість або егоїстична домінантність, авторитарність або сердечність вкорінені в ціннісні системи культури і передаються дитині в процесі соціалізації.

Свідченням процесу соціалізації дитини виступає поява в неї почуття прив'язаності до дорослого, що є універсальним для різних культур. Науковцями виявлено й певні відмінності у розвитку почуття прив'язаності дитини до дорослого. За даними Д. Мацумото, в Японії матері дуже рідко залишають дитину одну чи з іншими людьми. Тим самим у дітей формуються сильне почуття залежності та амбівалентна прив'язаність. На противагу, в Німеччині матері виховують самостійність і незалежність у власних дітей, тобто надається перевага уникаючій прив'язаності [5; 10].

Дослідниця Д. Бест та її колеги [8], спостерігаючи за поведінкою батьків і дітей дошкільного віку у Франції, Німеччині та Італії, встановили, що взаємостосунки батьків з дітьми розрізняються залежно від статі і від країни. Так, батьки і діти в Італії та Франції вступають у більш тісні взаємини один з одним, а ніж батьки і діти в Німеччині. При цьому французькі та італійські діти частіше намагаються показати щось чи чимось поділитися з батьком, ніж із матір’ю, тоді як у Німеччині діти надають перевагу матері. Такі відмінності пов’язані з культурними відмінностями в освоєнні гендерних стереотипів. У цілому ступінь відмінностей у спілкуванні з хлопчиками і дівчатками значною мірою спричинений етнокультурними умовами їхнього життя, що активізують певні форми і механізми поведінки обох гендерних представників. Доручення, які даються дітям, а також рольові моделі, що їм пропонує культура у більш широкому плані, уможливлює дитячі та юнацькі ролі і схеми конкретно-ситуативного поводження.

Слід зазначити, що французькі батьки виражають свою ніжність до дитини не так чуттєво як італійці, але більш відкрито, ніж англійці. В присутності гостей, французькі діти навчені ніколи не перебивати розмову дорослих, поводитися скромно. Характерний для слов’янських народів звичай виховання дітей бабусями, які часто приділяють дітям більше уваги чим батьки, зовсім не використовується у Франці. Бабуся і дідусь можуть взяти внуків на вихідні дні, або на літні канікули [7]. У весь інший час діти проводять з батьками, тобто саме батьки займаються вихованням підростаючого покоління, що позитивно впливає на формування гендерної ідентифікації дітей.

Встановлено, що засвоєння гендерних понять повільніше здійснюється в тих культурах, де діти мало контактують з представниками чоловічої статі, що часто трапляється в традиційних соціумах, у яких піклування про дітей повністю лягає на жінку [8].

В сучасному суспільстві виділяють два типи сімей: традиційну та егалітарну. Традиційна сім’я побудована на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, на чіткому розподілі ролей і видів діяльності, згідно з яким чоловік матеріально забезпечує добробут сім’ї, утримує дружину й дітей, а дружина виховує дітей, веде домашнє господарство й у всьому підпорядковується чоловікові.

Егалітарна сім’я ґрунтується на рівних, партнерських відносинах подружжя. Цей тип сім’ї характеризується повагою до кожного з подружжя, кооперативним використанням влади; взаємозамінністю статевих ролей, гнучкістю розподілу сімейних обов’язків та видів діяльності з відповідним розмежуванням інтересів; лабільністю правил родинного життя; повагою до приватних справ; сприйняття сім’ї як найбезпечнішого місця, де набувається впевненість у собі, зникають сумніви, тривожність, покращується настрій; відкритість сімейного життя для соціуму, активне включення подружжя в суспільне життя; виховання в умовах розширення автономії дитини [2; 3].

В ході досліджень було виявлено, що гендерні ролі матері і батька по відношенню до дітей суттєво відрізняються в таких аспектах як: розподіл видів відповідальності за дітей, стилі поведінки матері та батька та демонстрація в поведінці статево-типічних рис своєї статі. Виявилося, що в більшості культур домінує традиційна сім’я, в якій ролі та функції чоловіка та дружини в родині є відмінними: чоловік турбується про фінансову сторону благополуччя родини, а дружина виконує домашню роботу та виховує дітей. Звичайно, в такій сім’ї більша відповідальність за виховання дітей лягає на плечі матері. В свою чергу, в егалітарній сім’ї відповідальність за виховання дітей лежить в однаковій мірі як на матері, так і на батькові [1; 9].

Дослідник К. Роян та його колеги в ході кроскультурного дослідження гендерних ролей в родині виявили, що в Нідерландах більшість родин належить до традиційного типу, де ролі чоловіка та дружини в родині є відмінними. В свою чергу, в польському суспільстві більшість родин належить до егалітарного типу і характеризується партнерськими відносинами в родині, тобто ролі чоловіка та дружини в родині є взаємодоповнюючими, що проявляється в активному залученні чоловіка у виховання дітей, це сприяє укріпленню родини та гармонійному розвитку всіх членів родини [11].

Під час взаємодії батьків з дітьми, чоловіки та жінки проявляють відмінні стилі поведінки. Ролі батька та матері є центральними статевими ролями у процесі соціалізації дітей традиційної сім’ї, в якій батько виконує предметно-інструментальні, а мати – емоційно-експресивні ролі. Побудова сімейних стосунків на засадах егалітарності вимагає від особистості здатності до взаємозамінності статевих ролей, гнучкості поведінки, самодостатності, інтернальності локусу контролю, здатності до рефлексії – ці всі ознаки є ознаками андрогінності [3].

Під час гри із дітьми батьки використовують різні типи поведінки. Так, мами звичайно грають в більш спокійні ігри та проявляють більше емоцій під час гри: вони усміхаються немовляті, розглядають її, розмовляють з нею, співають їй, показують іграшки. Коли дитина стає старшою, мама використовує іграшки, щоб залучити дитину до взаємодії – пограти з нею в якусь гру. Батько ж стимулює дитину до фізичної активності: бігати, скакати, падати, тобто стиль батька під час взаємодії з дитиною є більш динамічний та збуджуючий. Слід зазначити, що залучення обох батьків до спільних ігор з дітьми сприяє гармонійному розвитку не лише дітей, але й укріпленню та гармонізації подружніх та родинних відносин [1].

В ході досліджень було виявлено, що гендерно-типічна поведінка частіше проявляється у чоловіків, ніж у жінок під час виховання дітей у традиційних родинах, а в егалітарних обоє з батьків проявляють більш гнучку поведінку під час виховання дітей тобто можуть проявляти ніжність в одних ситуаціях та строгість в інших в залежності від обставин, що склалися [9].

Як ми бачимо, етнокультурні та психологічні аспекти відіграють важливу роль в процесі взаємовідносин батьків та дітей. Саме егалітарна сім’я, яка ґрунтується на партнерських відносинах сприяє залученню обох батьків до виховання дітей, що має позитивні наслідки не лише для гармонійного розвитку дітей, але й для зміцнення всієї родини.

Література:

1. Бендас Т. В. Гендерная психология: Учебное пособие. – СПб.: Питер,

2006. – 431 с.

2. Говорун Т. В. Соціалізація статі та сексуальності. Монографія. – Тернопіль : Навчальна книга–Богдан, 2001.

3. Говорун Т. В., Кікінежді О. М.  Гендерна психологія : Навч. посібник. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 308 с.

4. Мид. М. Культура и мир детства / Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1988. – 430 с.

5. Савицька О. В., Співак Л. М. Етнопсихологія: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2011. – 264 с.

6. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М., 2006. – 368 с.

7. Сухарев В. А., Сухарев М. В. Психология народов и наций. – Д.: Сталкер, 1997. – 400 с.

8. Фурман А. В., Надвинична Т. Л. Основи гендерної рівності: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2006. – 168 с.

9. Maccoby E. E. The two sexes: growing up apart, coming together. – L., 1999.

10. Matsumoto D. Culture and psychology. – Pacific Grove (Cal.). 1996.

11. Rojahn K., Fischer A. H., Willemsen Т. М. The social identities of female leaders in different cultural contexts // Feminism and psychology. 1997. Vol. 7. № 3. P. 183-207.