В. Дорошенко
кандидат історичних наук, доктор
економіки, докторант НАДУ, м. Київ

ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

В контексті інституціональності важливе значення мають принципи соціальної політики. Серед них – соціальна справедливість, яка є перш за все категорією соціально-політичної і морально-правової свідомості. В якості поняття вона означає належне, яке відповідає певним уявленням про сутність людини і його невід’ємні права. Поняття «справедливість» містить в собі вимогу відповідності між практичною роллю різних соціальних груп в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх обов’язками і правами, між працею та винагородою, досягненнями людей і їх суспільним визнанням, між злочином і покаранням. Невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється як несправедливість.

Слід зауважити, що з виникненням приватної власності і соціальної нерівності справедливість починають відрізняти від рівності, включаючи в неї і різницю в положенні людей відповідно з їх гідністю. Поряд з поняттям «справедливість», яке відобразило у собі структуру існуючих класових відносин, в народній свідомості завжди розвивалися ідеї справедливості, що висловлювали протест проти пригнічення, нерівності, а також національного гноблення.

Поняття «справедливість» має історичний характер, воно зумовлено умовами життя людей. Справедливими можна назвати суспільні відносини людей лише в тому сенсі, що вони відповідають історичній необхідності щодо практичної можливості створення умов життя людини, які відповідають даній історичній епосі.

Дійсне розуміння справедливості включає рівність людей по відношенню до їх реальних соціальних, юридичних, політичних прав.

Ще один принцип в контекст даної теми – принцип соціальної відповідальності, який визначає відношення до суб’єкту соціальної політики у зв’язку з його поведінкою і наслідками його діяльності. Він базується на взаємодії суб’єктів в соціальній сфері, що ґрунтується на необхідності виконання взаємних обов’язків і спільно встановлених правил. Принцип соціальної відповідальності пов’язаний з такими категоріями як соціальні інтереси, норми, цілі, надії, відповідальна діяльність та її наслідки. Він торкається в першу чергу таких суб’єктів як державні інститути, партії, організації, рухи, об’єднання, їх членів. Соціальна відповідальність може бути реальною, яка наступає відразу і перспективною, пов’язаною з наступним виконанням певних обов’язків. Оцінити відповідальність суб’єкта і визначити конкретну міру його соціальної відповідальності можна шляхом співставлення реальної діяльності і її результатів з інтересами держави, її інститутів по відношенню до яких даний суб’єкт взяв на себе обов’язок.

Слід зауважити, що в наукових дослідженнях ідея соціальної відповідальності розвивається у зв’язку з принципами свободи: свободи діяльності, прийняття рішення, волі. Тобто свобода – одна із умов відповідальності, відповідальність – одне із виявлень свободи. Людина має право приймати рішення і здійснювати дії згідно своїм перевагам, але вона повинна відповідати за їх наслідки і не може перекладати провину за негативні результати своїх рішень і дій на інших.

З принципом соціальної відповідальності співвідноситься принцип соціальної активності, головною метою якого є реалізація соціально вагомих інтересів. Соціальна активність характерна як для об’єднань громадян, так і для індивідів, і вона залежить від духовних і політичних цінностей і орієнтацій, загальної культури суб’єкта, поведінки і діяльності. За змістом соціальна активність може бути прогресивною і консервативною, конструктивною і деструктивною. Вона направлена на залучення максимально можливої уваги владних структур, громадськості, засобів масової інформації до різного роду суспільних проблем. Процес формування соціальної активності може відбуватися стихійно, незалежно від діяльності тих або інших соціальних інститутів шляхом обміну думками,дискусій, співставлення різних точок зору. Однак часто соціальна активність є результатом певних дій певних політичних організацій, державних установ, засобів масової інформації. Форми колективної самоорганізації громадян – ініціативні групи населення, різного роду спілки, експертні комісії, ради і т.п. Їх дії можуть включати збір підписів, подання петицій, вуличні маніфестації. Такого роду дії передбачають тиск на місцеві, регіональні, центральні органи влади з метою вироблення і прийняття відповідних соціально-політичних і економічних рішень. Хоча соціальна активність основана на принципах добровільності, свободи участі, дану проблему не слід розглядати поза межами громадянської відповідальності людей перед законами своєї країни.

Держава при цьому повинна сприяти розвитку демократичних інститутів, гуманістичних принципів і ідей, забезпечувати додержування правил і свобод людини, сприяти різним формам участі населення в суспільній і державній діяльності, поважати начатки самоуправління, гарантувати гласність, судовий захист. Зрозуміло, що соціальна активність справляє вплив на розвиток політичних відносин в суспільстві, може сприяти їх збереженню і зміцненню або впливати на зміну відносин, які склалися між соціальними суб’єктами.

Ще один принцип пріоритету соціальних інтересів людини, який передбачає підпорядкування здійснення соціальних програм, соціального розвитку, освоєння соціального простору соціальним інтересам особистості. Передумова втілення цього принципу в життя – це заходи по розширенню можливостей для соціальної самореалізації людини,суспільної сфери задоволення її інтересів і потреб. Неодмінна умова забезпечення пріоритету потреб і інтересів людини – це її свобода, як функціональний чинник реалізації соціального потенціалу особистості, його використання в суспільстві.

Суттєве значення в цьому відношенні має зміцнення і розширення засад соціального розвитку особистості на саморегульованій основі, перенос ваги з зовнішнього регулювання суспільних процесів на внутрішнє саморегулювання (свідоме) соціального потенціалу як закономірність демократизації життєдіяльності.

З метою досягнення ефективності в здійсненні принципу пріоритету соціальних потреб та інтересів, необхідно створити умови для самореалізації особистісного стилю творчої соціальної діяльності людини, характерних для неї форм і способів самовираження соціальних цінностей. [132, с. 70]