Медицина/7. Клиническая медицина

Сикирицька Т.Б., Козарійчук Н.Я., Бірюк І.Г.*

Кафедра офтальмології ім. Б.Л. Радзіховського

* Кафедра медицини катастроф та військової медицини

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»

дакріоцистит новонароджених, проблема і шляхи вирішення

Дакріоцистит новонароджених є однією з достатньо актуальних проблем дитячої офтальмології, оскільки за нашими спостереженнями та даними літератури, зустрічається у 6-14% новонароджених [1, 2]. Дакріоцистит новонароджених (вроджена аномалія розвитку сльозопровідних шляхів) є наслідком недорозвинення сльозовивідних шляхів чи затримки зворотнього розвитку желатинозної мембрани, що закриває отвір носослізної протоки під час внутрішньоутробного періоду. Разом з тим, у розвитку цієї патологіі відіграє роль не тільки лише порушення відтоку сльози з кон’юнктивальної порожнини, але і приєднання вторинної інфекції. Настільки висока частота патології пов’язана з особливостями ембріонального розвитку сльозовопровідних шляхів, а також топографо-анатомічними особливостями будови носа новонароджених. Основною причиною розвитку дакріоциститу новонародженого є атрезія вивідного отвору носослізної протоки. Як відомо, у нормі вільне сполучення носослізної протоки з порожниною носа формується на VII-VIII місяці ембріонального розвитку. До цього (починаючи з IV місяці ембріонального розвитку) вихідний отвір протоки закрито тонкою перетинкою, а його порожнину до моменту народження заповнена желатиноподібною масою, яка складається з слизу та злущених епітеліальних клітин. Слизисто-желатиноподібна пробка мимовільно виходить в носову порожнину з першими криками новонародженого, після чого створюються умови для нормального відтоку сльози. Іноді пробка затримується в просвіті слізно-носової протоки, що призводить до порушення її прохідності. Крім того, непрохідність сльозовивідних шляхів може бути обумовлена аномаліями розвитку їх, а також іншою патологією, наприклад, при різних дизостозах верхньої щелепи. Іноді це може бути пов'язано з ушкодженнями під час пологів при накладанні щипців. Важливу роль у виникненні дакріоциститу можуть грати запальні захворювання носа і параназальних синусів, що розвиваються на тлі гострих респіраторно-вірусних і дитячих інфекцій. Чимале значення належить патогенності збудників і загальному стану організму дитини.

Клінічно дакріоцистит новонароджених протікає спочатку у вигляді катарального, а потім і гнійного запального процесу, який в подальшому може призводити до утворення флегмони слізного мішка. Оптимальними термінами розвитку дакриоцистита вважаються перші тижні життя дитини. Першими ознаками захворювання є утворення слизових або слизово-гнійних виділень з кон’юнктивальної порожнини одного або обох очей, з гіперемією кон’юнктиви. Таким діткам можна помилково поставити діагноз кон’юнктивіт і пропустити більш серйозне захворювання. 
Зважаючи на те, що дакріоцистит у новонароджених зустрічається досить часто (у 6-14%), нами проведений комплексний аналіз даних 68 дітей з даною патологією віком від 1 до 7 місяців. Діагноз виставляли на основі даних анамнезу та клінічних проявів захворювання. Крім сльозотечі, зазвичай з моменту народження дитини спостерігався кон’юнктивіт, болюча припухлість в ділянці слізного мішка, при натисканні на яку з слізних точок виділявся слиз та гній. При виборі тактики лікування дакріоциститу новонароджених враховували: 1) вік дитини; 2) клінічну форму дакріоциститу; 3) тривалість захворювання; 4) характер перебігу процесу і можливі ускладнення; 5) наявність вроджених аномалій розвитку щелепно-лицевої ділянки та ін.
Лікування дітей до 3-місячного віку починали з масажу ділянки слізного мішка, який батьки проводили 1-2 рази на день до годування дитини. Паралельно з проведенням масажу для попередження гнійного процесу 2 рази на день видавлювали вміст слізного мішка і закапували дезінфікуючі краплі. В лікуванні дітей використовували препарат флоксал (офлоксацин), який є протимікробним препаратом широкого спектру дії з групи фторхінолонів. Тривалість масажу визначали в залежності від віку дитини, розміру слізного мішка та кількості і характеру виділень. При недостатньому результаті проводили промивання та зондування слізних шляхів дитини.

На фоні інстиляцій протимікробних препаратів та масажу стан пацієнтів значно покращився – зменшилася кількість виділень, змінився і характер виділень (від гнійних до слизистих). При наявності сльозостояння проводили зондування слізних шляхів. Під місцевою анестезією в слізну точку вводили конічний зонд. За допомогою зонду Боумена проводили зондування сльозо-носового каналу з наступним промиванням слізних шляхів розчином антисептиків. У віці від 1 до 3 місяців після проведення зондування прохідність слізних шляхів відновлювалась у 99% випадків, у віці від 4 до 6 місяців - 96% випадків. У інших пацієнтів прохідність слізних шляхів відновлювалась після повторного зондування. В одному випадку пацієнт, який мав супутню патологію, пов’язану з аномалією розвитку носа та верхньої щелепи, був направлений для оперативного втручання (дакріоцисторіностомія). Після проведення зондування інстиляції флоксалу було продовжено впродовж трьох-чотирьох днів.

Таким чином, рання діагностика діагностика природженого дакріоциститу і виконана у встановлені терміни терапевтичне лікування і зондування слізно-носового каналу дозволяє уникнути такої об’ємної операції, як дакріоцисториностомія.
Литература:

1. Бржеский В.В. Тактика лечения стенозов носослезного протока у детей / В.В. Бржеский, М.Н. Чистякова, И.В. Калинина // Х Всероссийская школа офтальмолога: сборник науч. трудов. -М., 2011.- С. 389–396.

2. Shah C.P comparative bacteriological profile and antibiogram of dacryocystitis / C.P. Shah, D.A. Santani // Nepal. J. Ophthalmol.- 201 1.- Vol. 6. - P. 134–139