Экономические науки/ 12. Экономика сельского хозяйства

 

Матвієнко Олександр Леонідович

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ                                                             СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ

 

 

В умовах переходу  до ринкової економіки,  розвиток сільського господарства характеризувався появою багатьох нових організаційних форм господарювання, серед яких були й  кооперативи, селянські фермерські гос­подарства, приватно орендні підприємства, акціонерні товариства, які створили непогані умови для соціально-економічних гарантій, що дозволяло, в свою чергу, кожному працівнику найповніше реалізувати свої потенційні можливості в праці, а за умов еквівалентної винагороди за кінцевій результати роботи — створити надійний соціальний захист від ринкової стихії. Звичайно, логічним було б цей процес розпочати з  функціонування підприємств із домінуючою часткою державної власності. Крім того, і при акціонерній формі держава також може залишити за собою контрольний пакет акцій. Саме на таких підприємствах справедливо було б розміщувати державні сільськогосподарські замовлення, із збереженням під них обов'язкових поставок товарно-матеріальних цінностей.  При цьому це було одним із важливих регуляторів забезпечення найнеобхіднішими товарами, виробництво яких добре оплачується, забезпечується ресурсами і, за які між виробниками ведеться конкурентна боротьба. Наявність продукції, виробленої за державним замовленням, яку можна продати за постійною ціною, дає змогу державі економічно підтримувати окремі, найменш захищені групи населення: багатодітні сім'ї, інвалідів, студентів та пенсіонерів.  Крім того це створюватиме передумови для соціальних гарантій самим  членам трудових колективів да­них формувань. Такі гарантії досягатимуться перш за все збереженням за пра­цівником рівного і безплатного права на використання засобів виробництва, а також застосуванням при оплаті праці на підприємствах тарифних ставок. Варто, при цьому, згадати про чи не найнижчий у державі рівень соціального забезпечення саме сільського населення [2,c35].

Таким чином в значній мірі соціальний захист працюючих залежить від політики держави, яку вона проводить при переході на ринкові відносини. Разом з освоєнням основного ринкового регулюючого механізму співвідношення попиту і пропозиції, підприємствам  потрібно використовуватися планові засади, які формує насамперед держава. Застосовуючи різні, головним чином економічні важелі, які в сукупності створю­ють плановий механізм, держава забезпечує не командний, а прогнозний вплив на виробників. Без цих регуляторів товаровиробник буде позбавлений орієнтирів, а отже, не зможе планомір­но розвивати своє виробництво і мати гарантії на соціальний захист.

До таких регуляторних механізмів належить й податкова система, яка, крім фіскальної функції, повинна виконувати і структурно-регулюючу роль, а саме: стимулювати впровадження нових форм виробництва, прогресивних технологій, поліпшення соціального розвитку колективів, запобігати забрудненню навколишнього середовища тощо.

Розширення господарської самостійності підприємств, перехід їх на самофінансування і ринкові відносини, посилення конкуренції збільшують соціальний ризик працюючих,  та в багатьох випадках можуть призвести до ущемлення прав і зниження їх життєвого рівня. Тому місцеві органи влади разом з керівниками сільгосппідприємств, які функціонують у певному населеному пункті, повинні виробити надійний механізм соціального захисту людей. Цей механізм передбачає створення цілісної системи законодавчо закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які протидіятимуть дестабілізуючим факторам життя і насамперед таким, як безробіття, інфляція, бідність, міграція та ін. При цьому важливо, щоб соціальна захищеність  не призводила до утриманства, зрівнялівки в оплаті, а в кінцевому рахунку — до де мотивації праці. Держава покликана гарантувати заходи і проти зниження реальних доходів населення у зв'язку з інфляційними процесами. Тільки вона взмозі забезпечити індексацію доходів, і не допустити зниження життєвого рівня людей внаслідок інфляції, а також вжити радикальних заходів, спрямованих на врівноваження ціноутворення  на ринку[3,c/17].

Держава повинна приймати й відповідні закони, які забезпечили б мінімум соціальних гарантій і які визнавалися б формуван­нями з різною власністю на засоби виробництва. Лише за таких умов можна уникати соціального напруження в суспільстві, забезпечувати розвиток різних господарських структур незалежно від форми власності і характеру виробництва. Це знаходить своє практичне вирішення в тому, що держава в плановому порядку запровадила територіальні служби з працевлаштування вивільнених і незайнятих працівників, які займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів, професійною орієнтацією молоді, працевлаштуванням населення.

На сьогоднішній день створений певний рівень соціальних послуг, аналіз якого дає змогу говорити про те, що в різних населених пунктах він досить різний. Різні й джерела фінансування як створення матеріальної бази соціальної сфери, так і витрат на її експлуатацію. Але, насамперед, необхідно пам’ятати те, що держава повинна потурбуватися про збереження, соціальну відбудову, подальший розвиток  соціальної інфраструктури українського села.

Список використаних джерел.

1. Бугуцький  О.А. Про  рівень  життя  і  оплати  праці  в  сільськогосподар ських  підприємствах// Економіка  АПК. – 2000 . – № 10. – С. 81

2. Лібанова Е. Як подолати демографічну кризу// Праця і зарплата.2007.-№12- С.33

3.   Михайлова  Л.І.  Людський  капітал  сільського  господарства  України  в  транзитивній  економіці//  Економіка  АПК. – 2001 . – № 12. -  С. 89