СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРА В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Сабадош Л.Ю., Далик В.П.

Львівська комерційна академія

Національний університет «Львівська політехніка»

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРА В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

За роки реформування вітчизняної економіки розвиток підприємництва в Україні набув досить високих темпів, проявився в різних формах і секторах суспільного життя, однак результати його функціонування до цього часу не знаходять відображення в національній економіці. Дослідженню підприємницької ініціативи в окремих галузях та сферах економіки присвячені праці В.Л. Андрущенка, В.Г. Бикової, В.П. Кудряшова В.М. Мельника, Г.С. Мельничук, Ю.М. Ряснянського, В.М. Суторміної, В.М.Федосова та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних науковців. Переважна більшість вітчизняних дослідників основний акцент зміщує на розвиток малих підприємств, на формування нових малих форм господарювання. Разом з тим, в економіці України відбуваються глобальні процеси приватизації (реприватизації) державних підприємств і створення на їх основі багатомасштабних господарських комплексів, які за обсягами виробництва, чисельністю працюючих, валовими фінансовими показниками вже не належать до малих форм господарювання, але саме вони в сучасних умовах забезпечують основний вклад у розвиток національної економіки.

Саме тому метою дослідження є систематизація теоретичних знань щодо формування та розвитку підприємницького сектора в цілому в економіці України. Нами здійснено періодизацію становлення та розвитку підприємницького сектора в перехідній економічній системі України на три етапи.

Перший етап охоплює “післяперебудовний період” (з середини 80-х рр. ХХ ст. до набуття Україною державного суверенітету й незалежності у 1991 р.). По-перше, відбулося послідовне роздержавлення соціалістичної економіки і формування на цій основі динамічних та гнучкіших до потреб ринку нових форм підприємницької діяльності. По-друге, закладено фундамент структурної моделі організаційно-правових форм підприємництва, яка, крім переважаючої частини унітарних державних підприємств, розширилася за рахунок формування акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших господарських товариств, спільних підприємств, різноманітних спеціалізованих бірж, асоціацій, концернів тощо. З іншого боку, започатковані позитивні тенденції у структуризації бізнесових формувань мали надто обмежений характер, зводилися головним чином до формалізації господарських відносин і не відповідали перспективам розвитку суспільства.

Другому етапу (1992-1996 рр.) притаманна істотна активізація підприємницької й ділової активності, кількісне зростання підприємницьких формувань, абсолютне збільшення результативних показників фінансово-господарської діяльності. Прийнята протягом вказаного періоду низка законів безповоротно закріпила приватизаційні процеси шляхом легального перерозподілу матеріальних, трудових, фінансових ресурсів із державної власності на користь недержавних суб’єктів господарювання, створення нових організаційно-правових форм підприємництва, заснованих на колективній і приватній власності.

Спрямована на підвищення ефективності розвитку підприємницького сектора економіки законотворча діяльність держави в дійсності виступила каталізатором багатьох негативних тенденцій розвитку національної економіки в трансформаційному середовищі, серед яких можна виокремити такі:

1. Формування викривлених фінансово-господарських відносин між державою і суб’єктами господарювання, обумовлених надмірним адміністративним тиском на підприємницьку діяльність. Наслідком такої фінансово-економічної урядової політики стало насамперед ухилення від виконання податкових зобов’язань, яке вилилося у заниженні результатів діяльності, бартеризації господарських операцій, застосуванні різноманітних схем обліку готівки тощо.

2. Зосередження фінансового капіталу в торговельно-посередницькій сфері, де швидкість обороту капіталу є короткотривалою, а іноді й миттєвою. Скорочення обсягів і темпів виробництва товарної продукції підриває саму основу ринку, перетворюючи останній із багатоукладного саморегульованого механізму у стихійний обмінно-розподільчий процес.

3. Нарощування тіньового обороту, економічної злочинності, бюрократизація чиновницьких процедур у процесі прийняття управлінських рішень з питань державної реєстрації, регуляторної політики в сфері підприємницької діяльності.

Загострення вказаних суперечностей примусило уряд прийняти низку кардинальних змін у відносинах з підприємницьким сектором економіки, які реально втілюються в практику на третій стадії розвитку підприємництва (з 1997 р. по даний час). Задекларовані в цьому плані пріоритети – стимулювання інвестицій у промислове виробництво, структурні зрушення в господарському механізмі, післяприватизаційний чи післяреприватизаційний розвиток підприємництва вирішуються в організаційно-правовій площині і мають на меті не стільки досягнення відповідних кількісних показників, як проведення якісних перетворень.

Основним джерелом формування підприємницьких структур за досліджуваний період слід вважати приватизацію та подальшу реприватизацію великих і середніх державних підприємств. В багатьох галузях виробничої сфери приватизовані об’єкти з недержавною формою власності посіли провідне місце. Це стало можливим завдяки звуженню сфери підприємництва в галузях з надвисокою рентабельністю, органічним її включенням в структуру нових фінансово-господарських відносин. Крім того, практичне втілення комплексу дій щодо стимулювання розвитку малого підприємництва (насамперед прийняття відповідних нормативних документів з питань спрощеного оподаткування суб’єктів малого бізнесу) істотно прискорило процес формування малих підприємницьких структур.

Нині, у контексті вирішення вказаних проблем доцільно оптимізувати фінансово-господарські відносини держава – підприємництво за наступними критеріями:

1) розробка та прийняття на загальнодержавному рівні довгострокової стратегії розвитку підприємництва, її тісна ув’язка з основними напрямами розвитку національної економіки і суспільства в цілому;

2) формування цивілізованих механізмів ефективного використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, податкової та фінансово-кредитної політики, системи захисту прав всіх суб’єктів підприємництва;

3) створення ринкових інституцій, що забезпечать ефективне й безперебійне функціонування ринкового середовища;

4) забезпечення прозорості та спрощення процедур реєстрації бізнесових структур, подальшої організації їх фінансово-господарської діяльності;

5) посилення контролю за виконанням прийнятих зобов’язань як з боку держави, так і всіх суб’єктів підприємницької діяльності.

Література

1. Господарський кодекс України: вiд 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №18, №19-20, № 21-22. – 144 с.

2. Україна. Закон. Про оподаткування прибутку підприємства: від 25.05.97р. №334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – 28 с.

3. Бикова В.Г., Ряснянський Ю.М. Фінансово-економічний потенціал підприємств загальнодержавного значення – оцінка й управління / В.Г. Бикова, Ю.М. Ряснянський // Фінанси України. – 2005. – №6. – С.56-62.

4. Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава – подати – бізнес: (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки): монографія / В.М. Суторміна, В.М.Федосов, В.Л. Андрущенко – К.: Либідь, 1992. – 328 с.