Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Бужимська К.О.

Житомирський державний технологічний університет

Характеристика зовнішнього середовища модернізаційної системи

Зовнішнє середовище будь-якої соціально-економічної системи сьогодні характеризується дуже високим ступенем невизначеності та непередбачуваності, швидкими технологічними зрушеннями та появою нових товарів. В цих умовах істотно скорочуються можливості прогнозування та визначення стратегічних пріоритетів економічного розвитку.

Для характеристики зовнішнього середовища модернізаційної системи необхідно виділити характері риси сучасного світового економічного середовища та специфічні риси національної економіки України, що негативно впливають на модернізацію економіки. Серед характерних рис сучасної економіки, які безпосередньо мають вплив на формування та функціонування модернізаційної системи, можна виділити наступні:

ü формування загальносвітового ринку. Сьогодні на вітчизняному ринку кожна товарна група представлена як товарами місцевих товаровиробників так і з інших країн, навіть з інших континентів, що суттєво загострює конкуренцію. При цьому належна вітчизняному виробнику велика частка ринку не дає гарантії стабільного розвитку у майбутньому через порівняно низьку якість продукції. А конкурентне зниження цін веде до зниження рентабельності діяльності, а в довгостроковому періоді до відтоку капіталу в інші більш рентабельні галузі виробництва;

ü скорочення життєвого циклу товару. Для збереження позицій на конкурентному ринку підприємство має постійно пропонувати нову продукцію (роботи, послуги) або їх нові модифікації, при цьому паралельно знижувати витрати;

ü зростання складності організації бізнес-процесів. Намагання знизити витрати реалізується шляхом поглиблення спеціалізації, коли окремі виробничі ланки все частіше зосереджується на виробництві проміжної продукції або виконанні окремих операцій з проміжною продукцією. Сьогодні цей процес виходить за рамки виробничих об’єднань або крупних підприємств, які створювали з цією метою спеціалізовані підрозділи або дочірні підприємства, через використання «аутсорінгу», що дозволяє зменшити управлінські витрати.

ü підвищення значення підприємницької ініціативи як фактора конкурентоспроможності. В умовах підвищення динамічності та нестабільності ринків більш розвинута підприємницька культура, готовність до прийняття ризиків стає конкурентною перевагою;

ü зміна характеру інновацій. Якщо раніше основною сферою інноваційної діяльності вважалися виробничі технології, то сьогодні вони все більше стосуються проектування, дизайну, організації управління;

ü довіра як економічний фактор. Ускладнення форм економічних взаємодій, все більше переважання міжфірмових трансакційних витрат в порівнянні з внутрішньофірмовими виробничими витратами потребують достатньо високого рівня довіри в економіці та суспільстві. Взаємна довіра між партнерам перетворюється в економічний фактор. При його відсутності витрати контролю та моніторингу трансакцій в межах переходу до нової, більш складної структури взаємодій, яка характерна для сучасних глобальних «ланцюжків додавання вартості», можуть видатися дуже високими. Наслідком цього може бути навіть неефективність всього ланцюжка.

Разом з цим, національна економіка України, має певні специфічні риси, які негативно впливають на формування та функціонування модернізаційної системи на макрорівні, а саме:

ü найбільша увага сконцентрована на виробничо-технологічному аспекті інновацій, при ігноруванні організаційних, маркетингових та управлінських інновацій, які відіграють вирішальну роль в підвищенні конкурентоспроможності підприємств, оскільки при однаково високому рівні виробничих технологій у групи підприємств, конкурентну перевагу має те підприємство, яке має більш високу ефективність організації, управління, маркетингу. Така ситуація пов’язана з недосконалістю конкурентного середовища та відсутністю стимулів до впровадження інновацій інституційного характеру;

ü в Україні при наявності підприємницької ініціативи низький рівень довіри як до держави, так і між партнерами-підприємцями. «Криза довіри» найбільш гостро проявляється в організації взаємодії між підприємствами на технологічних ринках, де бізнес-партнери в істотно більшому ступеню залежать один від одного, а також на фінансових ринках, де відбувається розміщення і залучення фінансових ресурсів. Недовіра до держави сьогодні може бути об’єктивною перешкодою для ефективної реалізації заходів щодо стимулювання економічного зростання та модернізації економіки;

ü збереження неконкурентного економічного середовища. В цих умовах економічна криза сприяє висуванню в «перший ешелон» нових, більш ефективних та енергійних «гравців». Однак, закріпившись в новій якості і зайняв домінуючі позиції, вони втрачають стимули до розвитку і до інновацій, оскільки можуть отримувати ренту з свого «статусу» або частки на ринку, можуть перекривати доступ до ресурсів потенційним конкурентам, а також блокувати реформи, які порушують рівновагу, що склалася. Вочевидь, що домінування подібних стратегій на мікрорівні призводить до загального падіння ефективності на макрорівні і тим самим визначає неминучість чергової кризи. І хоча така нова криза може відкрити нові можливості для просування більш ефективних гравців, з високою ймовірністю наразі система знову повернеться до стану «поганої рівноваги», якщо з появою на сцені нових гравців не буде змінюватися структура відносин, якщо не будуть з’являтися механізми, які підтримують конкуренцію і стимулюють інновації.