Пльонсак О.Л, Слободянюк І.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОЦІНКА ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

У всі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галузевих функцій в умовах вітчизняних ринкових відносин є раціональне використання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація цих завдань є не можливою без підвищення продуктивності та ефективності праці [3].

Результативним показником ефективності використання трудових ресурсів, а отже, додатковим резервом поліпшення забезпеченості ними підприємства є продуктивність праці. Вона показує здатність живої праці створювати за одиницю часу певну кількість споживчих вартостей, тобто забезпечує збільшення обсягу виробництва продукції за одиницю робочого часу, економію живої праці, ефективніше використання засобів виробництва.

Ріст показника продуктивності праці є важливою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного доходу, що, відповідно, є передумовою виходу з економічної кризи та становлення пропорційного економічного зросту. Продуктивність є основою підвищення конкурентоспроможності підприємств, реальної заробітної плати працюючих, виступає джерелом для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, визначення цінової політики тощо [1].

Для вимірювання продуктивності праці застосовуються три методи: вартісний, натуральний і трудовий, що відрізняються одиницями вимірювання обсягу роботи.

Вартісний метод вимірювання дозволяє порівнювати продуктивність праці працівників різних професій, кваліфікацій, однак недоліком цього методу є вплив на показники кон’юнктури ринку та інфляції.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується за умови виробництва однорідної продукції. Різновидом натурального методу є умовно-натуральний метод, за умов якого обсяг роботи виражається в умовних одиницях однорідної продукції [2].

В основі трудового методу закладено вимірювання обсягів продукції за допомогою умовної трудомісткості виробництва або продажу продукції. При вимірюванні продуктивності праці трудовим методом використовуються нормативи часу на виробництво одиниці продукції або продаж одиниці товару. Перевагою трудового методу є можливість його застосування до всіх видів робіт і послуг. Для використання методу необхідні нормативи часу на кожен вид робіт, які є не завжди. Цим методом не можна користуватися для розрахунку продуктивності праці працівників, що знаходяться на погодинній оплаті праці, для яких не застосовуються норми виробітку.

На продуктивність праці суттєво впливає трудомісткість робіт – показник, що характеризує витрати живої праці, виражені в робочому часі, витраченому на виробництво продукції (послуг). Трудомісткість вимірюється, як правило, в нормо-годинах (фактичних годинах роботи, витрачених на виробництво одиниці роботи).

Звернемо свою увагу на взаємозалежність між заробітною платою та продуктивністю праці. При рості продуктивності праці, зростає кількість випущеної продукції, що прямо впливає на зріст обсягу реалізованої продукції. Як результат, зростає прибуток підприємства, а це в свою чергу може призвести до росту номінальної заробітної плати працівників. Отже, для забезпечення зросту прибутку підприємства, необхідно збільшити продуктивність праці. Зазначимо, що на сучасному етапі розвитку економіки України, взаємозалежність між заробітною платою та продуктивністю праці є втрачена, бо середньостатистична заробітна плата абсолютно не виконує притаманні їй функції: соціальну, відтворювальну та стимулюючу [4].

Таким чином, можна вважати, що основними напрямками підвищення продуктивності праці є:

1) формування стабільного якісного складу персоналу;

2) визначення критеріїв і показників ефективності їхньої праці;

3) організація постійного обліку і контролю результатів діяльності управлінського і виробничого персоналу;

4) збільшення витрат на підготовку кадрів;

5) навчання гнучкості й швидкості реалізації товарів касирами;

6) підвищення норм виробітку та якості обслуговування;

7) поглиблення спеціалізації, не пов'язане з впровадженням нової техніки;

8) скорочення непродуктивних втрат робочого часу;

9) забезпеченням досить високої матеріальної та моральної зацікавленості працівників у результатах;

10) формування нового соціально-психологічного клімату у колективі, спрямованого на створення умов для продуктивної праці [3].

Література.

1. Орлов І.В. Оцінка продуктивності праці: обліковий підхід// Міжнародний збірник наукових праць № 1(13) – 2010.

2. Лико І.Я. Вплив зміни показника продуктивності праці на процес становлення пропорційного економічного росту в Україні // Науковий вісник №15 – 2009.

3. Іляш О.І. Продуктивність та ефективність праці, резерви і шляхи їх підвищення // Науковий вісник НЛТУ України № 19 – 2009.

4. Музиченко С.А. Продуктивність праці, соціально-економічна сутність категорії //Формування ринкових відносин в Україні №6 – 2008.