студентка Чернякова А.І.
Донецький національний
університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна
Стан та перспективи підвищення
конкурентоспроможності українських підприємств за умов глобалізації
В
умовах, коли інтеграційні процеси стають невід’ємною частиною господарського
життя кожної країни, необхідним елементом успішного економічного розвитку
держави є активізація міжнародної економічної діяльності, поглиблення
міжнародних економічних зв’язків між провідними компаніями, інтенсифікація
міжнародної діяльності. У сучасному світі особлива роль належить процесам
транснаціоналізації як форми інтернаціоналізації господарського життя, рушійною
силою яких виступають транснаціональні корпорації. Саме останні активно
впливають на економічне, політичне і соціально-культурне життя країн та
залишаються одним з найважливіших чинників впливу розвинених держав на інші
регіони.
Актуальність
дослідження питань конкурентоспроможності українських підприємств за умов
глобалізації обумовлена виникненням та гостротою проблеми підвищення конкурентоспроможності
вітчизняних підприємств з урахуванням впливу глобалізаційних та
транснаціоналізаційних процесів, які в
останні роки набули особливого поширення як в країнах, що досягли успіху на світовому ринку, так і
в країнах, перед якими стоїть завдання успішної інтеграції в глобальний
простір, до яких відноситься й Україна.
Авторами фундаментальних праць з цих проблем є
американські вчені І. Ансофф, Ф. Котлер, П. Кругман, М. Обстфельд, М. Портер,
Ф. Рут, А. Сливоцький, А. Томпсон; російські вчені - І.Н.Герчикова, Є. В.
Ленський, М.Я.Петраков, С.А. Сітарян, Уткін Е.А.; вітчизняні вчені – В.М.
Геєць, А.П.Наливайко, В.В.Пастухова, А.С.Філіпенко, М.Г.Чумаченко, В.І.Щелкунов
та інші вчені.
Українська
держава як рівноправний учасник міжнародних економічних відносин знаходиться на
стадії становлення: вона є недосвідченим «гравцем» у міжнародних
відносинах, має не так багато конкурентних переваг, але поступово усвідомлює,
що добробут країни, її участь в міжнародному розподілі праці, ступінь
інтегрованості в світове господарство і, зрештою, її конкурентоспроможність все
більшою мірою залежать від того, наскільки успішно реалізується діяльність
транснаціональних компаній (ТНК), інтереси яких пов’язані з національною
економікою [1].
У галузевому вимірі найбільшого ступеня
транснаціоналізації сьогодні досягли вітчизняні підприємства харчової
промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів, машинобудування
(автомобілебудування, авіабудування, ракетобудування, суднобудування), хімічної
та нафтохімічної промисловості, металургії та оброблення металу. У
географічному вимірі основними країнами - експортерами факторів виробництва в
Україну є США, Нідерланди, Німеччина, Кіпр, Швейцарія, Росія. Серед країн -
імпортерів факторів виробництва з України можна відзначити Росію, Швейцарію,
Польщу, Білорусь [2].
Україна
як держава, що розвивається, є досить привабливою приймаючою країною для ТНК,
про що свідчить активне зростання кількості дочірніх компаній та філіалів транснаціональних
корпорацій у різних сферах вітчизняної економіки. З кожним роком зростають
обсяги іноземних інвестицій в економіку України. Так, у 1995 році обсяг прямих
іноземних інвестицій в економіку
України складав 483,5 млн. дол. США, у 2000 році – 3281,8 млн. дол. США, у 2009
році – 35616,4 млн. дол. США, а на 1.01.2010 року – 40026,8 млн. дол. США. [3]
Наявно вбачається збільшення обсягів інвестування, що свідчить про збільшення
привабливості України для іноземних інвесторів. Україна як учасник міжнародних
відносин, а саме Українські ТНК, також займаються інвестуванням до різних
країн.
Обсяги
прямих іноземних інвестицій, що отримує Україна, та обсяги прямих іноземних
інвестицій з України в економіки країн світу на 01.01.2010 демонструє таблиця
1:
Таблиця 1
Прямі іноземні інвестиції в Україну та з України на
1.01.2010р. [3]
|
Країна-інвестор |
Обсяги прямих інвестицій в Україну (млн. долл. США) |
Країна-отримувач інвестицій |
Обсяги прямих інвестицій з України (млн. долл. США) |
|
Усьго |
40026,8 |
Усього |
6223,3 |
|
у тому числі: |
|
у тому числі: |
|
|
Кіпр |
8593,2 |
Кіпр |
5778,5 |
|
Німеччина |
6613,0 |
Російська Федерація |
165,5 |
|
Нідерланди |
4002,0 |
Польща |
49,4 |
|
Російська Федерація |
2674,6 |
Грузія |
32,6 |
|
Австрія |
2604,1 |
Латвія |
31,9 |
|
Великобританія |
2375,9 |
Казахстан |
27,1 |
|
США |
1387,1 |
Інші країни |
138,3 |
|
Швеція |
1272,3 |
|
|
|
Інші країни |
10434,6 |
|
|
Виходячи
з даних, представлених у таблиці 1 видно, що активність України в процесах
інвестування більшою мірою проявляється
в прийманні іноземних інвестицій. Але для країни, що розвивається та є
«новачком» у процесі глобалізації
позитивним є вже сама наявність факту здійснення прямих інвестицій до
інших країн, що засвідчує наявність на міжнародній арені українських ТНК.
Стимулювати
створення українських ТНК необхідно в першу чергу в тих галузях, які здатні забезпечити
міжнародну конкурентоспроможність економіки України на багато років вперед.
Важливо враховувати, що в тих сферах, де наша країна накопичила певний
технологічний потенціал (ракетно-космічній, авіаційній, металургійній, хімічній
промисловості) не варто покладатися на іноземний капітал як основне джерело
фінансування розвитку. Тут важливо формувати власні ТНК. Навряд чи варто
«віддавати» іноземним компаніям і сектор харчової промисловості, який
забезпечує продовольчу безпеку країни.
В
сферах економіки, де спостерігається серйозне технологічне відставання,
залучення іноземного капіталу може значно прискорити технологічну модернізацію
вітчизняних підприємств. Сприятливими галузями для формування ТНК за участю
українських компаній можуть також бути ВПК, машинобудування, електроніка,
транспорт, легка промисловість, наукові дослідження, програмування.[1].
Потужний
природний потенціал нашої країни забезпечує Україні широкі можливості для
створення в окремих галузях корпорацій повного замкненого циклу, які займалися
б видобутком сировини, її переробкою, виготовленням із неї продукції та її
реалізацією. І певні кроки в цьому напрямі вже зроблено – деякі
фінансово-промислові групи, які фактично спромоглися створити повний цикл
виробництва і мають власні компанії за кордоном, формально відповідають статусу
ТНК хоча вони і поступаються зарубіжним транснаціональним конкурентам
розмірами своїх активів, доступними ресурсами, рівнем менеджменту,
вартістю запатентованих технологій (табл. 2).
Таблиця 2
Профіль
українських компаній, що відповідають статусу ТНК
|
Назва компанії |
Сфера інтересів на
міжнародному ринку |
Країни інтересів
компанії |
|
«System Capital
Management» (SCM) |
гірничо-металургійні
підприємства. |
Італія, Швейцарія,
Туреччина |
|
Група «Приват» |
металургія, нафта
(найбільший світовий виробник марганцевих феросплавів) |
Росія, Румунія, Польща,
США |
|
Корпорація
«Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) |
вертикально інтегровані
холдинги по ланцюгу «вугілля — кокс — метал» |
Угорщина, Польща |
|
Корпорація «Інтерпайп» |
трубна промисловість,
металургія, виробництво феросплавів (найбільший в світі постачальник
силікомарганцю) |
Білорусь, Швейцарія,
Росія (створені дочірні компанії). Продукція постачається
у понад 70 країн світу. |
Ще одним позитивним чинником на шляху інтеграції
українських ФПГ в національну економіку стає розширення кола їх економічних
інтересів, який включає не тільки профільні, експортно-орієнтовані сегменти,
але і галузі, направлені на внутрішній ринок. Формування комплексної
і диверсифікованої структури компаній дозволяє здійснювати
раціональне переливання капіталу і ефективно оперувати на зовнішніх ринках.
Наприклад, ЗАТ «System Capital Management» (Донецьк), володіє та керує активами
в металургійній, машинобудівної, енергетичної, вугільної, телекомунікаційної,
банківської, страховій, медіа та інших галузях, зокрема, є акціонером
металургійного комбінату "Азовсталь", Єнакіївського металургійного
заводу, Харцизького трубного заводу, Авдієвського коксохімічного заводу,
коксохімічного заводу "Маркохім", Центрального та Північного
гірничо-збагачувального комбінату [1].
Залучення на контрактній основі іноземних
інформаційно-консалтингових компаній, а також створення власних представництв і
потужних комерційних ланок за кордоном дає можливість просувати продукцію та підтримувати
інтереси вітчизняних підприємств на ринках інших країн. Деякі українські
компанії вже впроваджують такі схеми роботи. Наприклад, експортом українських
“Богданів” та вантажівок опікується японська компанія, експортом Артемівського
шампанського – німецька компанія. Донецька група «System Capital Management» придбала крупного металотрейдера із
світовим ім’ям "Leman Commodities S.A.", що має більш ніж 20 офісів у
різних країнах і пропонує повний спектр послуг, серед яких транспортування,
страхування та фінансування продажу сталі та сировини.
Слід
визнати, що існує ряд перешкод на шляху до формування українських
транснаціональних структур: нестабільність економічної та політичної ситуації в
державі; нерозвиненість законодавчої бази у питаннях статусу та діяльності
транснаціональних корпорацій; потужна конкуренція з боку існуючих світових ТНК,
які є лідерами у більшості галузей; низька конкурентоспроможність української
продукції (переважно внаслідок високої енергомісткості); відсутність
відповідної науково-технічної, інноваційної бази, яка б могла конкурувати з
технологіями іноземних ТНК; порівняно низький рівень менеджменту; висока
«тінізація» економіки; великий податковий тягар; високий рівень інфляції
тощо[2].
Але
при раціональному підході Україна може отримати цілу низку конкурентних переваг
від присутності на її територій іноземних ТНК.
Для
того, щоб підвищити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств у
глобальному просторі необхідно вжити наступних заходів: по-перше, необхідно
адаптувати та вдосконалити законодавчу базу з питань діяльності підприємств на
міжнаціональному рівні; по-друге, знайти шляхи зниження енергомісткості
продукції, та внаслідок цього її високої собівартості (наприклад, провести
модернізацію робочого обладнання на підприємствах та за необхідністю провести
заміну деяких його одиниць); по-третє, підвищити ефективність маркетингової
роботи на рівні окремих експортоорієнтованих підприємств та держави уцілому, переглянути
умови договорів постачання та збуту, переглянути цінову політику; по-четверте,
активізувати діяльність проектно-конструкторських відділів на окремих
підприємствах, діяльність лабораторій, інноваційних та дослідницьких центрів на
державному рівні тощо.
Щодо
створення українських ТНК, слід зазначити, що подібна макроекономічна політика
спрямована на захист національних економічних інтересів, а отже сприятиме
подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації
їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її
участі в глобальних трансформаційних процесах.
Литература
1.
Портер М. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого
результата и обеспечить его устойчивость: Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес
Букс, 2008.
– 715 с.
2.
Крилова Н.В. Розвиток політики конкурентоспроможності в
умовах глобалізації // Вісник Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. – 2009. – № 73. –
с.25.