Сутність
дефініції «антикризове управління» та її роль в процесі виходу підприємств
України з кризи
Анотація. У статті досліджено сутність
поняття «антикризового управління» та запропоновано концептуальний підхід, який
об’єднує основні категорії антикризового управління. Розглянуто сучасні методу
антикризового управління підприємством.
Annotation. In the article
investigational essence of concept «anticrisis management» and conceptual
approach which unites the basic categories of antikrizovogo management is
offered. The modern the method of antikrizovogo management an enterprise are
considered.
Ключові
слова: антикризове управління, антикризова політика,
концептуальний підхід.
Вступ. Світовий досвід переконує, що криза - це нормальний
етап розвитку будь-якої системи, в тому числі бізнесу, проте вона несе в собі
серйозні загрози. У зв'язку з цим актуальності набуває питання вдосконалення
антикризового управління суб'єктами господарювання з метою своєчасного
розпізнавання кризових явищ та закладення основ для подальшого зростання
бізнесу в довгостроковій перспективі.
Більшість сучасних українських підприємств
перебувають у кризовому стані, який вимагає вжиття менеджментом підприємства
антикризових заходів, конкретних скоординованих дій. Для цього необхідне чітке
розуміння процесів, що відбуваються на конкретний момент на підприємстві. У
зв'язку із цим необхідно визначити суть антикризового управління, на яких
стадіях розвитку кризи його застосовують і за допомогою яких процедур.
Постановка проблема. Вивчення досвіду
трансформаційних процесів у нашій державі свідчить про велику кількість
економічно недоцільних бізнес—проектів. Звичайно, не останню роль у невдачах
вітчизняних і зарубіжних бізнесменів відіграє постійна нестабільність зовнішнього
середовища господарювання, але внутрішні чинники також не слід ігнорувати.
Найповніше уявлення про ситуацію на підприємстві можна отримати лише за допомогою
аналізу господарської діяльності. Для подолання хоча б частини дестабілізуючих
факторів доцільно підняти економічний аналіз підприємств та організацій на
якісно новий рівень.
У цих умовах проявляється нагальна
необхідність відстеження як стадій розвитку підприємства, так і тих процесів,
які відбуваються на всіх етапах його життєвого циклу.
Доведено, що можливість настання кризи
існує на всіх стадіях розвитку підприємства. Це зумовлює необхідність
здійснення антикризового управління протягом усього періоду його
функціонування.
Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Питанням
антикризового управління присвячено ряд праць зарубіжних учених-економістів,
насамперед Е. Апьтмана, Т. Таффлера, Ж. Франшона, І. Романе, У. Бівера,
російських - І. Георгіца,
К. Дмітрієва, Я. Вишнякової, А. Колосової, В. Шемякіної, Е Короткова, Г.
Іванова та українських – Я. Лігоненко, О. Стоянової, І. Ситник, К. Залигіної,
А. Дмитренка, І. Бланка, І.П. Булєєва, Е.С. Міхаєва, А.Г. Грязнова та інших.
Метою написання статті є формування
концептуального підхіду до антикризового управління, який повинен об'єднати і
розкрити сутність усіх основних складових антикризового управління: предмета,
об'єкта, головної мети, групи основних цілей, принципів, функцій, методів.
Викладення основного матеріалу. Останнім
часом термін «антикризове управління» набув широкого поширення, однак розуміння
сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного
підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Про це свідчить, зокрема,
наявність різноманітних визначень антикризового управління. Так. різні джерела
подають такі визначення антикризового управління (або антикризового
менеджменту):
Антикризове управління являє собою
спеціальне, постійно організоване управління, націлене на більш оперативне виявлення
ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного
подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого
підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства [3, 57].
Під антикризовим управлінням слід розуміти
таке управління підприємством, яке здібне передбачати та пом'якшувати кризові
ситуації в її господарській діяльності, а також здержувати функціонування
підприємства в режимі виживання в період кризи і виводити підприємство із кризового
стану із мінімальними втратами [2, 23].
Антикризова політика - генеральний напрям
діяльності підприємства, сукупність принципів, методів, форм організації поведінки,
спрямованих на збереження техніко-економічного стану підприємства, формування
механізму управління, спроможного своєчасно реагувати на кон'юнктуру ринку, яка
постійно змінюється, з врахуванням стратегії підприємства.
Відомий німецький економіст Р. Келлер
стверджує, що "антикризовий менеджмент -це особлива форма управління,
пріоритетними завданнями якого є запобігання чи подолання всіх процесів, які
здатні створити суттєву загрозу для життєдіяльності підприємства чи навіть
унеможливити його функціонування" [4, 229].
Для ширшого розуміння антикризового
управління сформуємо концептуальний підхід (див. рис.1), який повинен
об'єднати і розкрити сутність усіх основних складових антикризового
управління: предмета, об'єкта, головної мети, групи основних цілей, принципів,
функцій, методів і визначити систему антикризового управління.
Методика антикризового управління при
загрозі банкрутства передбачає діагностику банкрутства, виявлення факторів, що
впливають на кризовий розвиток та розробку антикризових механізмів управління
фінансами. Ці заходи отримали назву "система антикризового фінансового
управління". Основною метою цієї системи є укріплення достатнього рівня
фінансової стійкості підприємства, відновлення платоспроможності підприємства
та відвернення загрози банкрутства.
Рис. 1. Концептуальний підхід до антикризового
управління
Проблема банкрутства підприємств в умовах
переходу до ринкової економіки є вкрай актуальною для більшості господарюючих
суб'єктів України. Так, за 10 місяців 2009 року 48,2% від загальної кількості
підприємств, офіційно зареєстрованих в Україні, отримали збиток в сумі 34783,1
млн.грн. [1]. Звісно, це здавалося б менше половини, але підсумковий фінансовий
результат від звичайної діяльності до оподаткування підприємств за видами
промислової діяльності за
січень-жовтень 2009 року становив –480,5 млн.грн.
Висновки. Без сумніву, небезпека виникнення кризи існує
постійно, і будь-яке підприємство може опинитися у кризовій ситуації
(незалежно від стадії свого розвитку) або постраждати в результаті кризи
іншого суб'єкта господарювання. Проте варто пам'ятати, що криза - це не постійне
явище; за нею, як правило, настає період зростання.
Хоча в сучасному вітчизняному
бізнес-середовищі домінує негативне ставлення до кризових явищ, насправді вони
приховують у собі колосальний потенціал. Криза не лише руйнує, але й створює
нові можливості, тому кризу доречно розглядати як поштовх до змін, перетворень,
які сприяють прогресу, хоча вона може мати і важкі негативні наслідки.
Отже, головне завдання антикризового
управління - це вибір найменш ризикованих управлінських рішень, які дозволяють
досягти визначеної мети.
Впровадження системи антикризового управління
підприємством, в основі якої наявна інформаційно-інноваційна модель розвитку,
дає змогу мінімізувати ризики фінансової нестабільності та банкрутства
підприємства.
Однак вивчення технологій антикризового
управління напряму залежить від уміння керівництва організовувати, виявляти
причини кризи, циклічність їх проходження, а також добре розбиратися в їхніх
видових особливостях, оскільки кризи і причини, що їх породжують, можуть бути
самими різними.
Список
використаних джерел:
1.
Офіційний сайт Державного комітету
статистики України //
Інтернет-ресерс [Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ operativ2009/fin/fin_rez/fr_pr/fr_pr_u/fr_pr_1009_u.htm].
2.
Антикризисное
управление. Учебное пособие для технических вузов / Под ред. Минаева Е.С. и
Панагушина В.П. — М.: Прибор. 1998.-458 с.
3.
Лігоненко Л.О.
Антикризове управління підприємством: теорети-ко-методологічні засади та
практичний інструментарій. — К.: Київський національний торгово—економічний
університет. 2001. — 579 с.
4.
Шапурова О.О. Сутність,
завдання та принципи антикризового управління //Держава та регіони. – 2009. -
№1. – с.228-232.