Экономические науки/3.Финансовые отношения

Ковтун А.І.

Науковий керівник: ст. викладач, Костишина О.Я.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган – Барановського

Особливості фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні

Збереження й розвиток здоров’я населення як вирішального чинника забезпечення економічного і соціального розвитку країни є однією з найважливіших соціальних функцій, бо здоров’я народу – головна турбота держави. Для України формування оптимальної моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я дає змогу поліпшити стан здоров’я членів суспільства, підвищити якість здоров’я та більшу доступність людей до медичних послуг [4;с.88].

Дослідженням питань організації та фінансового забезпечення системи охорони здоров’я присвятили праці такі науковці, як: Б.Абель-Сміт, Г.Беккер, В.Бідний,О.Величко, Ю.Вороненко, Дж.Гендерсон, А.Голяченко, С.Кондратюк, В.Лехан, З.Лободіна, Г.Муні, В.Рудень, П.Самуельсон, М.Шутов та ін.

Але не зважаючи на науковий доробок питання залишається дискусійним, а стратегічні плани вдосконалення фінансового забезпечення охорони здоров’я реалізуються не в повному обсязі. Все це не сприяє розв’язанню питань підвищення якості медичних послуг населенню й загрожує національній безпеці України [2–4].

У сучасному світі основними джерелами фінансування є бюджетні кошти, внески на обов’язкове і добровільне медичне страхування, власні кошти фізичних і юридичних осіб, що надходять у вигляді благодійних внесків, плати за надані послуги тощо. Переважання одного із джерел фінансових ресурсів визначає модель фінансового забезпечення галузі.

Аналізуючи світовий і вітчизняний досвід організації та фінансування охорони здоров’я, можна виділити три основні моделі фінансового забезпечення галузі.

Страхова, або модель Бісмарка застосовується у країнах із помірним рівнем централізації ВВП у бюджеті, майже 35–45%.

Бюджетна (державна) модель використовується в країнах із порівняно високим рівнем державної централізації ВВП, близько 50–60%. Такою є модель Семашка та Беверіджа, проект якого покладений у основу державної системи медичного обслуговування у Великобританії.

Приватна (платна модель) застосовується у країнах із незначним рівнем бюджетної централізації ВВП, близько 25–30% [3;100].

Проаналізувавши чинну практику за 2004–2009рр., бачимо динаміку скорочення частки видатків на охорону здоров’я в їх загальному обсязі зведеного бюджету України. Це вказує на зміну пріорітитів у бюджетному фінансування не на користь галузі охорони здоров’я.

Не зважаючи на збільшення бюджетних видатків на охорону здоров’я в Україні у відсотках до ВВП (з 2,8 у 2004 році до 3,5 у 2008-му), цей показник залишаться у 2–3 рази нижчим, ніж у інших європейських країнах: у Європейському регіоні відповідні видатки становлять близько 7,7%, у країнах-членах ЄС – 8,7% (за рекомендаціями ВООЗ для забезпечення ефективної і кваліфікованої медичної допомоги державні витрати на охорону здоров’я повинні становити 7–10% ВВП). До того ж на задоволення потреб у охороні здоров’я мешканця України витрачається у 5,5 раза менше коштів, ніж у країнах Європейського регіону, та 3,9 раза менше, ніж у країнах – членах ЄС.

Велике значення для організації й розвитку охорони здоров’я має приватне фінансування даної галузі. Яке в Україні становить 45%, що вище за відповідний показник у європейських країнах, Японії, Канаді та наближається до частки такого фінансування у США – країні із приватною (платною) моделлю фінансового забезпечення охорони здоров’я.

Отже, є підстави стверджувати: бюджетна модель організації й фінансування охорони здоров’я, що дісталася нашій державі у спадок від існуючої у СРСР, трансформується в систему, яка поєднує суспільні і приватні джерела фінансування. У зв’язку з цим є потреба в розробці науково обґрунтованої стратегії реформування національної системи охорони здоров’я та виборі оптимальної моделі її організації й фінансового забезпечення.

Наукова література свідчить, що на сьогодні жодна з розглянутих моделей не функціонує самостійно, що свідчить про відсутність у них яскраво виражених переваг.

Вважається, що національна система охорони здоров’я фінансується переважно за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Підставою для цього є положення ст. 49 Конституції України, в якій закріплено право кожної людини на охорону здоров’я , медичну допомогу й медичне страхування, що забезпечується державним фінансуванням. [1;с.38]

Оскільки найважливішим правилом проведення реформ є їх послідовне й детально сплановане впровадження, доцільно звернути увагу на схожу із системою Семашка модель Беверінджа. Вона передбачає фінансування охорони здоров’я за рахунок бюджетних коштів згідно із принципом «гроші прямують за пацієнтом», характеризується високим рівнем державних гарантій мед забезпечення, доступністю медичної допомоги для всього населення країни. Медичні послуги надаються й фінансуються відповідно до укладених контрактів між провайдерами цих послуг (медичними закладами, лікарями, що практикують самостійно) та платником (державні органи управління охороною здоров’я). Оплата окремих медичних послуг здійснюється фізичними особами за власний рахунок. Пріоритет у фінансуванні надається ланці первинної медико-санітарної допомоги: сімейні лікарі отримують фіксовану суму коштів на одну зареєстровану в них особу для забезпечення надання їй узгодженого переліку послуг.

Отже, на нашу думку, в умовах соціально-економічних трансформацій в Україні оптимальним варіантом є побудова національної системи охорони здоров’я на засадах моделі Беверіджа. Вона довела свою ефективність у багатьох країнах, схожа з діючим у нашій державі різновидом бюджетної моделі організації охорони здоров’я, а тому її запровадження не потребує таких кардинальних змін, як, наприклад, системи медичного страхування.

Подальшого дослідження потребують особливості медичного страхування, бо його впровадження в Україні дозволить усім працювати в однакових умовах через гарантовані медичні послуги, стимулюватиме здорову конкуренцію у сфері охорони здоров’я і допоможе сформувати новий характер між лікарем і хворим, де у центрі опиниться пацієнт і його здоров’я.

Література:

1) Конституція України: Прийн. на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 № 254/96-ВР (зі змінами та доповненнями).–К.:Право,1996.–38с.

2) Вишньовська К. Проблеми реформування системи охорони здоров’я в Україні//Світ фінансів.–2008.–№ 3(16). – С. 78 – 86.

3) Карпишин Н. Шляхи оптимізації фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні// Світ фінансів.–2009.–№ 4(21). – С. 99 – 104.

4) Лободіна З. Удосконалення національної моделі фінансування охорони здоров’я//Фінанси України. – 2010. – № 4(173). – С. 88 – 97.