Економічні науки
/ 10. Економіка підприємства
Аспірант, Оглоблін С.О.
Теперішній стан
економіки України можна охарактеризувати як скрутне становище, що стало
результатом світової фінансової кризи. Непідготовленість суб’єктів економіки до
нових умов функціонування зумовлена рядом причин, зокрема в управлінні
підприємством. Відсталість керівних рішень від перебігу загальноекономічних
подій привела до порушення встановленого балансу відношень між вимогами
зовнішнього середовища та внутрішньою реалізацією змін. Тож актуальності
набирають ті інструменти управління, що дають можливість активно взаємодіяти із
зовнішнім середовищем в умовах невизначеності, приймаючи доречні рішення. З
описаних у економічній теорії методів названим вимогам відповідають стратегічні
методи управління, що об’єднуються системою стратегічного управління.
Питання стратегічної
конкурентоспроможності у роботах науковців розкрито недостатньо і не
однозначно. Р. Фатхутдинов вважає, що стратегічна конкурентоспроможність – це
«потенційна здатність конкурувати в майбутньому…», і забезпечується ця
здатність зменшенням дії «неконкурентоздатних факторів» та вираженням
«стратегічно ексклюзивних конкурентних переваг» шляхом «комплексної
стратегічної діагностики», «розробки стратегії». А. Шпанко звертає увагу на те,
що стратегічна конкурентоспроможність це «ознака суб’єкта ринку…», яка свідчить
про «наявність … ключових можливостей розвитку» для «досягнення конкурентних
цілей», яка забезпечується шляхом «швидкої адаптації внутрішнього середовища
функціонування до змін зовнішнього середовища».
Метою публікації є
визначення напрямків забезпечення стратегічної конкурентоспроможності
організації, що дають можливість організації виживати у довготерміновій
перспективі в умовах конкурентних змагань.
Підприємство –
самостійний суб’єкт господарювання створений для задоволення суспільних та
особистих потреб шляхом здійснення господарчої діяльності (виробничої).
Виробнича діяльність визначає структуру підприємства, оскільки є шляхом
здійснення мети створення цього підприємства. Основними елементами виробничої
діяльності: мета діяльності, засоби її реалізації, що формуються та
використовуються у процесі виробничої діяльності, реалізація процесу і
отримання результату. Система елементів підприємства та відношень між ними
становлять внутрішнє середовище підприємства. Система елементів, з якими
підприємство взаємодіє, та відношень між ними становлять зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище має «вхід» та «вихід», крізь які відбувається взаємодія з
зовнішнім середовищем. Причому вхід є сукупністю дій зовнішнього середовища на
внутрішнє, а вихід – сукупністю протилежних дій.
До зовнішнього
середовища належать постачальники, конкуренти, держава та споживачі
підприємства. Зв'язок з підприємствами, що задовольняють ті потреби споживача,
на які націлено виробництво підприємства створює відносини, які прийнято
називати конкурентними, їх сукупність – конкурентним середовищем, конкурентною
боротьбою, конкурентним змаганням.
Кожне з
підприємств-конкурентів намагається збільшити свій вплив на вибір покупця, що
веде до виникнення суперечних дії між ними, конкурентного тиску. Здатність
підприємства реалізувати такі дії, які дозволяють ефективно функціонувати
підприємству в умовах конкурентного тиску називається конкурентоспроможністю.
До ознак стратегічної
конкурентоспроможності суб’єкта ринкових відносин можна віднести наступні:
зацікавленість у перспективній позиції, яка є можливою для досягнення іншим
суб’єктом ринку (не тільки з близького оточення, але й віддаленого);
стратегічна ініціатива щодо завчасного ослаблення можливих загроз цільовій
позиції з боку оточення та створення зустрічних загроз; забезпеченість
ресурсами для проведення стратегічних конкурентних дій (у т.ч. стратегічне
бачення, механізм формування та втілення стратегій).
Розглянемо кожну з ознак
окремо. Перша ознака передбачає, що підприємство визначило цільову позицію і
намагається її сформувати. Водночас закріплення на цільовій позиції може
зустріти загрози з навколишнього оточення, яке має свої наміри до цієї позиції.
Тому за другої ознакою підприємство уникає загроз шляхом реалізації відповідної
стратегії та створює зі свого боку загрози зовнішньому середовищу. Третя ознака
є основою як визначення цільової позиції так і реалізації стратегічної
ініціативи і включає наявність необхідних ресурсів для проведення стратегічного
аналізу середовища, формування власної позиції, протидії загрозам конкурентів і
т. д.
Згідно вищевикладеного
напрямами забезпечення стратегічної конкурентоспроможності підприємства є:
передбачення перспективної позиції та протидію оточуючого середовища щодо
зайняття цієї позиції; передбачення перспективних позицій конкурентів;
формування та реалізація стратегії протистояння погрозам оточуючого середовища;
формування та реалізація стратегії створення загроз зовнішньому оточенню.
Перші два напрями
подібні і передбачають моделювання майбутнього положення підприємства, а також
визначення підприємств спрямованих до положення близького з останнім. Таким
чином, за даним напрямком необхідно визначити всіх учасників, інтереси яких
перетинаються з власним, спрогнозувати дії з їх сторони та власні протидії. Це
досягається шляхом постійного спостереження за
зовнішнім середовищем, поведінкою інших суб’єктів господарювання,
виділенні ключових факторів їх розвитку, що призводить до формування системи
знань підприємства про зовнішнє оточення.
Два останні напрямки теж
подібні і передбачають здійснення заходів щодо зміцнення власного руху з
уникненням можливих загроз з боку оточення та реалізації контрдій або
упереджувальних дій на активність суперників, а також дій спрямованих на
послаблення позицій окремих конкурентів. Це реалізується: визначенням шляхів
досягнення цільової позиції, реалізацію цієї стратегії; визначенням слабких
місць підприємства по відношенню до зовнішнього оточення та усуненням цих
слабких місць до появи загроз з боку зовнішнього середовища; створенням
можливостей для маневру та своєчасного проведення цього маневру при виникненні
загроз; створенням тиску на позиції визначених конкурентів.
Напрями, що випливають з
ознак стратегічної конкурентоспроможності у сукупності покликані забезпечити
високу стратегічну конкурентоспроможність організації і дають можливість
підприємству не тільки прийняти загрози зовнішнього середовища без прояву їх
негативного впливу на діяльність підприємства або зменшити цей впливу до рівня
несуттєвого але й попередити негативний вплив зовнішнього середовища завчасно.
Таким чином,
забезпечення конкурентоспроможності у довготерміновий період досягається шляхом
реалізації стратегій за напрямками, зміст яких випливає із властивостей
конкурентоспроможності. Ці стратегії є основою здатності підприємства до
попередження чи прийняття загроз зовнішнього середовища без прояву їх
негативного впливу на діяльність підприємства або зменшення зовнішнього впливу
до рівня несуттєвого.