Економічні науки/3.Фінансові відносини

Гиренко Ю.В., Нікітюк А. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

 

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМТСВ

 

Більшість сільськогосподарських підприємств нині характеризуються як економічно нестійкі. Ймовірність наближення їх до банкрутства може порушити економічні інтереси значної групи їх економічних партнерів – кредиторів, інвесторів, підприємств, які включені у спільні, міжрегіональні та міжнародні програми.

Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розриви налагоджених виробничих зв’язків, зміна форм власності і реструктуризація сільськогосподарських підприємств – вимагають перегляду напрацьованих стереотипів управлінського мислення та переходу до нових форм і методів системи управління.

На жаль, сучасний стан сільського господарства виявився гіршим, ніж очікувалося на початку реформ, розпорошується та руйнується ресурсна база як потенційна основа економічного й соціального зростання, ускладнені відносини з контрагентами сектора.  

Проблемам антикризового управління присвячені новітні наукові праці таких українських авторів, як Б.О. Василенко, Н.А. Горелов, О.Д. Гудзинський, Н.А. Дацій, С.М. Іванюта, СЯ. Салига, К.С. Салига, Н.М. Сіренко та зарубіжних — С.С. Бузановський, А.Г. Грязнов, А.П. Градов, А.Д. Катаєв, Е.М. Коротков, І.К. Ларіонов, Г.К. Таль, Е.А. Татарников, А.С.Титков, П. Фицпатрик, Г.І.Ханін, А.Хікман та інші. Однак створення теоретичних і методичних положень раціонального функціонуючого антикризового управління діяльністю сільськогосподарських під­приємств, а також розробка методичних рішень забезпечення ефективного про­цесу антикризового управління з урахуванням специфіки організаційно-правозих структур в аграрній сфері в більшості наукових праць не розкриті повною мірою.

Сільськогосподарська галузь потребує заінтересованості її діяльністю вітчизняних сільгоспвиробни­ків, інших виробників аграрної сфери, інвесторів, банків, органів влади різних рівнів у напрямі забезпечення підтримки суб'єктам, працюючим у сільському господарстві, в реалізації антикризових програм, спрямованих на оздоровлення, реструктуризацію інноваційних технологій.

З метою впорядкування різних впливів з боку заінтересованих у підтримці сіль­ськогосподарського виробника в умовах трансформаційних процесів у сільському господарстві, необхідне формування системи, яка включатиме в себе організаційно-економічний механізм, що об'єднає всі види впливу антикризового цілеспрямування і приведе до раціонального й ефективного виведення сільгоспвиробників на рівень – сталого розвитку.

Через неприбутковість економічної діяльності сільськогосподарські підпри­ємства нині виробляють менше третини того, що виробляли 10 років тому. Разом із тим господарства населення протягом зазначеного періоду забезпечували певний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції з незначним відхи­ленням його по роках.

Очевидним є переміщення значної частини суспільного виробництва сільськогос­подарської продукції в сектор дрібнотоварних господарств і зростання їх ролі в на­сиченні споживчого ринку України продовольством. Спрямовуючи певну частину ви­робленої продукції на ринок, дрібнотоварні виробники дедалі більше впливають на кон'юнктуру споживчого ринку, рівень ринкових цін.

Економічно виправданим є те, що власники цих господарств не бажають за­йматися трудомістким і нерентабельним виробництвом. Особливо це стосується тваринницьких галузей, які опинилися в невигідному становищі, оскільки порушилася еквівалентність обміну не тільки між сферами АПК, а й у самому сіль­ському господарстві.

З погляду ринкової моделі відсутність кризи економічної підсистеми забезпечується рівновагою на ринках ресурсів, у тому числі фінансових і трудових та ринках послуг. Рівновага попиту і пропозиції на ринку, в свою чергу, залежить від політики до­ходів. Локальний попит, який із труднощами формується в умовах зниження доходів значної частини населення, раптово перехоплюється зарубіжними фірмами, які готові негайно поставити на ринок необхідну продукцію, що ускладнює структурні перетво­рення місцевих виробників, останні перетворюються в провідників імпортних товарів на вітчизняні ринки1.

Внаслідок кризової ситуації, що спричиняє порушення стійкого фінансового стану господарюючих суб'єктів, змінюються пріоритети і напрями у використанні фінансо­вих ресурсів. Так, у структурі фінансових ресурсів значної частини господарюючих суб'єктів частка витрат на розвиток виробництва знизилася за роки реформ у десять разів, а на соціальний розвиток — у дванадцять разів, при цьому господарюючі суб'єк­ти продовжують скорочувати витрати на розширене відтворення й соціальні потреби трудових колективів.

Слід врахувати і ту обставину, що формування фінансових ресурсів відбувається в умовах, для яких характерні високий рівень інфляції, податків та процентних ста­вок за кредит, а також низька договірна й виробнича дисципліна. В такому випадку інвестування господарюючих суб'єктів у матеріальну сферу неефективне, що в свою чергу стримує процес оновлення й модернізації основних фондів і сприяє нестійкості та втраті конкурентоспроможності. Слід зазначити, що одним із найреальніших і раціональніших способів розв'язання комплексу проблем, пов'язаних із реалізацією ефективного антикризового управління, є залучення фінансових коштів господарю­ючих суб'єктів і заощаджень населення, при умові розробки заходів, які зменшують ризики при їхньому вкладенні.

Розвиток фінансово-кредитної інфраструктури аграрного ринку повинен забез­печуватися удосконаленням банківської діяльності в сфері кредитних операцій, ство­ренням кредитних спілок, лізингових компаній та розвитком інфраструктури страхо­вих послуг.

Багато проблем у сільгоспвиробників виникає у зв'язку з придбанням матеріально-технічних ресурсів, зокрема техніки. Допомогти аграріям наповнити парк сучасною, високоефективною технікою — головне завдання лізингових компаній. На жаль, сис­тема лізингу, яка існує в Україні, недосконала й обов'язково має бути переглянута.

Тривалий час в Україні формується ринкова економіка як середовище. Але по­вноправно економіка запрацює на ринкових засадах лише тоді, коли буде створена система товарних ринків, тобто система розподілу та перерозподілу товарів і товарно-грошових відносин. Формування такої системи ринків — на початкових етапах.

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці зумовлюється винятковою значущістю та незамінністю вироблюваної продукції сільського господарства в життєдіяльності людини і суспіль­ства, потребою відродження селянства як господаря землі, носія моралі й національ­ної культури.

 

Література:

1. Механізми антикризового управління діяльністю сільськогосподарських підприємств в умовах трансформації / М.О. Плескач // Економіка АПК. – 2008. - №6. – с. 84-89

2. Моніторинг у системі антикризового розвитку сільськогосподарських підприємств / М.О. Плескач // Вісник агарної науки. – 2008. - №6. – с. 83-85