Економічні науки/10. Фінанси підприємства.
Підвальна О.Г., Причепa Г.В.
Вінницький національний аграрний
університет, м. Вінниця, Україна
ПОБУДОВА КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТИЛЮ
КЕРІВНИЦТВА
В нинішніх
економічних умовах питання відбору, розстановки і ефективного управління
людськими ресурсами набирає все більшої актуальності. Адже, всі, без
виключення, передові технології і досягнення НТП, спрямовані, насамперед, на
зменшення рутинної праці і «механічної» роботи, не спроможні компенсувати відсутність
професіоналізму персоналу підприємства.
Вивченням
питань, які виникають при дослідженні кадрового менеджменту займались такі
вчені: Т. Балановська, Н. Гончарук, Й. Завадський, П. Надолішній, В. Олуйко, А.
Рачинський, В. Тронь. Аналіз наведених
праць дозволив виявити основні завдання кадрового менеджменту і виділити
особливості їх реалізації у відповідності до встановленого стилю керівництва на
підприємстві.
Відповідно до
визначення сучасної науки, під стилем керівництва розуміють сукупність постійних
і стандартних прийомів, виявлення впливу керівника на підлеглих заради
виконання заздалегідь поставлених завдань і функцій [1]. Розрізняють такі стилі керівництва, як
демократичний, авторитарний та ліберальний.
Демократичний
керівник бере активну участь в управлінні підприємством, шляхом розповсюдження
необхідної інформації, самостійного вирішення найбільш важливих питань, тоді як
менш важливі проблеми вирішуються
підлеглими. Авторитарне лідерство, також, являється активним способом
керівництва роботою персоналу при досить обмеженому виявленні ініціативи
працівників. Ліберальний спосіб керівництва або стиль «невтручання» передбачає
надання керівником лише загальних настанов підлеглим і значної свободи у
прийнятті рішень [2].
Основні, на
нашу думку, завдання управління кадрами та способи їх вирішення в залежності
від стилю керівництва зображено в таблиці 1.
Таблиця 1
Вирішення завдань кадрового менеджменту в залежності від
стилю керівництва
|
Завдання кадрового менеджменту |
Стилі керівництва |
||
|
Демократичний |
Авторитарний |
Ліберальний |
|
|
1.Підбір персоналу |
Проводиться з огляду на професійні якості працівників (нагороди,
досягнення). |
Основним критерієм буде виступати здатність пристосовуватись до
внутрішнього розпорядку організації (попередні місця роботи і причини звільнення). |
Проводиться стихійно без використання заданих критеріїв. |
|
2.Мотивація працівників |
Використання ефективного поєднання матеріальних і моральних стимулів,
форма яких часто змінюється. |
Здійснюється переважно через примус. |
Використовуються здебільшого одні і ті ж способи стимулювання праці, що
знижує їх ефективність. |
|
3. Навчання і перепідготов-ка персоналу |
Здійснюється в міру необхідності і доцільності. |
Проводиться за встановленим графіком з чітким дотриманням усіх вимог. |
Існує встановлений графік, але його виконання відбувається безсистемно. |
|
4.Ефективне використання кадрового потенціалу |
До уваги беруться особисті і професійні якості працівників, робочі наради
дають позитивні результати. |
Збори для обговорення важливих питань виступають формальністю, а
працівники виконують лише визначені керівником роботи. |
Робочі наради також зводяться до формальності, як і при авторитарному
стилі керівництва, але працівники самостійно обирають план своїх дій. |
Джерело: авторська розробка
Найважливішим етапом кадрового менеджменту є
підбір і розстановка працівників, оскільки в ході даного процесу відбувається
формування постійного складу робітників
підприємства. Важливо звертати увагу не лише на професіоналізм
підлеглих, але й на психологічну сумісність – риси які в основному притаманні
керівникові демократичного стилю управління разом із значною витривалістю, яка
є досить необхідною у цьому довготривалому і трудомісткому напрямі роботи.
Мотивація
робітників до праці буває моральною, тобто заснованою на критиці чи подяці за
правильно і вчасно виконану роботу, і матеріальною – різного роду премії і
доплати [3]. В деяких випадках, особливо в
екстрених ситуаціях, засоби впливу засновані на примусі є особливо ефективними,
але ними не слід зловживати.
Створена,
демократичним керівником, дружня атмосфера, у будь-якому випадку, сприяє
кращому порозумінню між підлеглими, а отже, взаємодопомозі і підтримці у
процесі навчання та безпосередньої роботи. Ще однією важливою рисою керівника є
вміння об’єднувати робочу команду для досягнення спільної мети.
Демократичний
стиль лідерства найбільше відповідає сучасним тенденціям розвитку управління
персоналу поширеним в США, країнах Західної Європи та Японії [4].
Авторитарний
стиль доцільно використовувати у
державних органах і установах, де необхідною є чітка регламентація посадових
обов’язків і точне виконання посадових інструкцій. Тоді, як лібералізм в
менеджменті притаманний здебільшого організаціям культури, освіти і науки, де
велике значення має особиста ініціатива працівників і самоорганізація в процесі
розвитку своїх професійних якостей.
Зрозуміло, що
в чистому вигляді жоден із зазначених стилів керівництва не існує. Тому вченими
було виділено змішаний або комбінований стиль управління як поєднання
демократизму і автократичності, що виявляються в залежності від конкретних умов
мікро- та макросередовища.
Отже, в ході
проведених досліджень було виявлено, що найбільше відповідає сучасним
тенденціям в управлінні демократичний стиль керівництва, особливо коли він буде
застосовуватись до підприємств, діяльність яких спрямована на отримання
прибутку.
Література:
1) Дмитрієв-Заруденко В.В. Модулі компетентності в
практиці діяльності державної служби зайнятості // Ринок праці та зайнятість
населення. – 2010. – №3. – С. 26 – 30.
2) Білецький О.М. Деякі напрями підвищення
ефективності управління персоналом клієнт-орієнтованих підприємств // Вісник
Національного технічного університету. – 2010. – №6. – С. 30 – 35.
3) Сучасний менеджмент організацій : Навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. / В. П. Сладкевич, А. Д. Чернявський. — К.: МАУП, 2007.
— 488 с.
4) Морозова Н.Г. Сучасний кадровий менеджмент на
державній службі в країнах світу та Європейського Союзу: досвід для України //
Науковий вісник академії муніципального
управління. – 2010. – №2. – С. 1 – 15.