Фурман І.В., Брижань О.В.

Вінницький національний аграрний університет

РОЛЬ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В СТРУКТУРІ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Трансформація суспільно-економічної системи в Україні і, передусім, зміна форм власності обумовили випуск та обіг цінних паперів, покликаних найефективніше виконувати функцію перерозподілу власності та ресурсів в реальному секторі економіки і бути одним з головних інструментів залучення фінансових ресурсів для забезпечення розвитку ділових підприємств та оформлення майнових та немайнових угод.

У сучасних економіках цінні папери та ринок цінних паперів (далі РЦП) є найважливішими складовими, які забезпечують ефективне функціонування всього ринкового механізму. Сьогодні у світі немає єдиного чіткого, всіма визнаного визначення цінних паперів. Існує велика кількість точок зору на те, що таке цінні папери, серед них: документи, які є титулом власності, або правом на отримання доходу; поняття, що включає акції, облігації та інші свідчення про заборгованість; документи, які є вимогами до реальних (фізичних) активів.

Дослідженням сутності, структури та основних функцій цінних паперів у вітчизняній науковій літературі займались такі науковці як Баула О.В., Легка В.М., Луців Б.Л., Метлушко О.В., Татарин Н.Б. та ін. Значний внесок в обґрунтування теоретичних основ та практичних рекомендацій щодо формування кредитної системи України зробили А.С. Гальчинський, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем’яненко, М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна І.М. Лазепко В.Д. Лагутін, О.Г. Гриценко О.В. Дзюблюк та інші.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид капіталу, визначають відносини юридичної особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам [4].

Послідовники марксистського підходу стверджують, що цінні папери мають фіктивну природу, і їх вартість, зазвичай, носить фіктивний характер. Разом з тим, прихильники ринкових відносин заперечують наявність фіктивної вартості і вважають, що за цінними паперами стоїть реальна вартість, яка і відображена в ціні [5].

Таким чином, цінний папір - це одночасно і титул власності, і боргове зобов'язання, і право на отримання відсотку і загальна ліквідність. Їх продаж дає емітентові можливість володіти капіталом, хоч самі вони не мають власної вартості (вартість паперу як такого незначна) і не є капіталом. Це зумовлено тим, що: цінні папери не можуть бути безпосередньо авансовані у виробництво, вони не можуть пройти першу стадію кругообігу капіталу без того, щоб попередньо не перетворитися в гроші; цінні папери не завжди можуть миттєво перетворитися в гроші ще й тому, що капіталом вони можуть стати тільки у майбутньому; на ринку ціна цінних паперів може змінюватися в той чи інший бік, тоді як загальна маса реального капіталу при цьому не змінюється [3].

У сучасній економіці цінні папери переважно існують у без документарній формі, у вигляді запису на магнітному або іншому носію інформації.

У випадку необхідності здійснення угод з цінними паперами оформляється відповідний сертифікат, що засвідчує право власності на цінні папери. Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінний папір визначається як грошовий документ, що засвідчує право володіння позикою або відношення позики між собою, яка його випустила (емітентом), та його власником (інвестором) та передбачає, як правило, дохід у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, які витікають з цього документа, іншим особам.

Капітальні цінні папери (акції та облігації) приносять постійний дохід і є джерелом залучення капіталу. Грошові цінні папери є короткотерміновими борговими зобов'язаннями і приносять разовий дохід [1].

В умовах світової та внутрішньої фінансової кризи в Україні, зокрема загрозливих явищ у банківському секторі держави, об'єктивно актуалізується значення наукового аналізу організаційно-економічних основ ефективного функціонування національної кредитної системи та її ролі в подоланні економічної кризи [6].

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу. Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи:

1) центральний банк;

2) банківський сектор;

3) спеціалізовані кредитні установи [2].

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру: центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять такі банки: комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні, поштово-чекові, торгові.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є: інвестиційні компанії, страхові компанії, ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки, пенсійні та інші фонди [6].

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі.

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди [2].

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами [6].

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами: концентрацією і мобілізацією банківського капіталу; подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ; продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями; інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп [2].

Отже, найвищу активність на фінансово-кредитному ринку країни демонструють банківські установи. Рівень їхньої активності на фінансово-кредитному ринку України становить 93 %. Водночас рівень активності страхових компаній становить 5 %, недержавних пенсійних фондів – 0,05 %, ломбардів – 0,06 %, фінансових компаній – 1,0 %, кредитних спілок – 1 %.

Очевидно, що в такій ситуації вітчизняні банки не мають відповідних конкурентів на фінансово-кредитному ринку і є фактично монополістами на ринку кредитних послуг, що негативно впливає на розвиток кредитного ринку України та забезпечення кредитними послугами реальний сектор економіки та населення країни. У цих кризових умовах банки передусім дбають про забезпечення власної ліквідності та платоспроможності. Як наслідок, кредити стали майже недоступними як для підприємств, так і для фізичних осіб.

Таким чином, нерозвиненість небанківського фінансового сектора в Україні не розкриває його потенційних можливостей щодо фінансування реального сектора економіки. Так, не використовується належним чином потенціал кредитних спілок щодо споживчого кредитування населення та розширення кредитування малого та середнього бізнесу; не розвинена належним чином система недержавного пенсійного страхування, котра могла б забезпечувати довготермінові дешеві ресурси для подальшого інвестування на потреби економіки; слабо функціонують інвестиційні фонди та фінансові компанії, котрі могли б забезпечувати високий рівень управління фінансовими ресурсами, розміщуючи їх у надійні та високодохідні активи тощо [6].

Отже, підсумовуючи вищенаведене можна стверджувати, що позитивний і успішний розвиток ринку цінних паперів можливий лише за виконання ним таких функцій: забезпечення переливу капіталу між галузями економіки; забезпечення доступу вільного капіталу (збережень) суб'єктів господарювання до інвестиційного процесу; залучення капіталу шляхом імітування цінних паперів; доступ зовнішніх (закордонних) інвесторів до інвестиційного процесу в країні; інформативна функція [5].

Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення. В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

Література:

1. Баула О.В. Теоретичні основи визначення сутності ринку цінних паперів та його місце у фінансовій системі країни // Економічні науки. Сер. Економічна теорія та економічна історія: зб. наук. праць. – Луцьк, 2005. – С. 89-94.

2. Круш П.В. Алексєєв В.Б. Гроші та кредит: навч. посіб. для студ. вузів; Нац. техн. ун-т України "Київ. політехн. ін-т" – К .: ЦУЛ, 2010. – С. 216-221..

3. Легка В.М. Поняття ринку цінних паперів (РЦП) та його загально ринкові функції // Науковий вісник. – 2004. – Вип.14.7. – С.228-233.

4. Луців Б.Л., Метлушко О.В. Теоретична концептуалізація поняття «Цінні папери» // Фінанси України. – 2009. - №5. – С .36-39.

5. Татарин Н.Б. Цінні папери як інструменти фондового ринку, їх природа і роль в ринковій економіці // Науковий вісник. – 2005. – Вип.15.2. – С.278-287.

6. Хмелярчук М.І. Організаційно-економічні проблеми функціонування кредитної системи України // Науковий вісник НЛТУ. – 2009. – Вип.19.7. – С.206-212.