Бордунова І.В.

ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського

СТРАТЕГІЧНІ ПОЗИЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ТНК У

ЗАХІДНІЙ АФРИЦІ

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується істотними змінами, однією з особливостей яких є перетворення транснаціональних корпорацій (ТНК) на впливових акторів глобалізованої економіки. Зростає їх вплив на економіку приймаючих країн і країн базування, формування різноманітних форм виробничо-інвестиційної та фінансової взаємозалежності між країнами [1, С.7]. Широкі межі форм діяльності сучасних ТНК обумовлюють доцільність аналізу їх стратегії та поведінки не тільки в країнах із розвинутими економіками, а й також у слаборозвинутих державах, зокрема в країнах Західної Африки. Значні запаси природних ресурсів, якими володіють ці країни, мають глобальне значення для розвитку світової економіки. Цим можна пояснити зростання уваги в наукових дослідженнях до стану та особливостей їх економічного розвитку, а також до їх місця в міжнародному поділі праці.

В економічній науці різні чинники, які впливають на формування стратегії та поведінку ТНК, є предметом аналізу в теорії прямих інвестицій С.Хаймера; в теорії монополістичних переваг Ч.Кіндлбергера; в теорії конкурентних переваг М.Портера, в еклектичній парадигмі Дж.Даннінга, у працях Р.Пірса, П.Ендервіка, Н.Йенсена та ін. Проблеми, пов’язані з ТНК та тенденції потоків ПІІ, які є невід’ємною частиною їх діяльності, розглядаються в щорічних доповідях ЮНКТАД із питань інвестицій та спеціалізованному виданні ООН “Транснаціональні корпорації”. Серед українських дослідників, у працях яких досліджуються різні аспекти діяльності ТНК, що впливають на формування їх стратегії, необхідно зазначити Д.Лук’яненка, М.Прохорову, О.Рогача, О.Шниркова, А.Семенова та ін. Але, незважаючи на значні результати в цьому напрямку, на нашу думку, потребує більшої деталізації питання стратегії їх діяльності в країнах, що розвиваються, виокремлюючи регіонально підгрупи країн з урахуванням рівня їх економічного розвитку.

Метою статті є аналіз стратегічних позицій ТНК у країнах за ключовими елементами еклектичної парадигми Дж. Даннінга, у поєднанні з теоретичними засадами конкурентоспроможності. Для цього ставляться наступні завдання: визначити позитивні та негативні чинники для здійснення господарської діяльності в країнах Західної Африки; визначити галузі, в яких діють міжнародні ТНК у цих країнах; виявити чинники впливу на характер конкурентоспроможності в цих галузях.

Основна частина. Згідно із системою, прийнятою в ООН, до Західної Африки належать 16 держав: Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д’Івуар, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того.

Одним із перших ґрунтовних досліджень стратегії ТНК, як міжнародних фірм, було здійснено професором Гарвардської школи бізнесу Майклом Портером у стратегічній теорії ТНК, як один із напрямків його теорії конкурентних переваг. Причини появи та зростання ТНК не були предметом аналізу цієї теорії, але в ній розглядалися стратегія цих компаній на базі формування та зміцнення їх конкурентних переваг [2].

Згідно з висновками М.Портера, вибір стратегії фірми у певній галузі зумовлюють структура галузі та позиція, яку фірма в ній займає. Структура галузі визначає особливості конкуренції між компаніями. Позиція фірми в галузі визначається через конкурентні переваги фірми (що обумовлено наявними в ній ресурсами) та широту фронту її конкуренції [2].

Пізніше результати М.Портера були використані в еклектичній парадигмі Дж. Даннінга, спираючись на яку, можна стверджувати, що стратегія міжнародних ТНК у певній країні передбачає найбільш оптимальний спосіб комплексного використання конкурентних переваг розміщення, переваг власності компанії та потенційних вигод від інтерналізації транскордонних операцій у межах загальної структури корпорації. Іншими словами, стратегія ТНК ґрунтується на їх гнучкості та пристосованості до вимог ринку в умовах глобалізації.

Згідно з еклектичною парадигмою Дж. Даннінга, до найважливіших переваг розміщення відносяться наявність природних і відновлювальних ресурсів, фактори виробництва, рівень розвитку інфраструктури, політичні умови, макроекономічна стабільність, інвестиційні стимули і перешкоди, обсяг ринку і політика уряду щодо його регулювання ринків. Щодо виділення пріоритетів серед переваг розміщення в економічній літературі домінує думка, що ключовим елементом для визначення рівня та типу інвестицій будуть політичні умови або їх комбінація з місцевими перевагами. Вважається, що в країнах тільки з демократичним режимом може бути створено сприятливий інвестиційний клімат.

Переваги власності в еклектичній парадигмі Дж.Даннінга поділяються на видимі (фізичний капітал, гроші) та невидимі (технологія, знання, досвід і т.ін.) або особливі фірмові активи. Саме невидимі активи і визначають значною мірою конкурентні переваги ТНК. Переваги власності взаємозв’язані з перевагами інтерналізації, яка є одним із засобів подолання недосконалості ринку за допомогою створення “внутрішніх ринків” [1, С.87–88].

Країни Західної Африки одні з найменш розвинутих країн в світі. Їх територія в цілому становить приблизно 6,3 млн кв. км, кількість населення – близько 250 млн мешканців. Робоча сила, в основному, некваліфікована. Хоча ринок є великим за обсягом, він характеризується низькою купівельною спроможністю, найбільшим попитом тут користуються продукти харчування та товари масового споживання.

Більшість країн Західної Африки розташовані на узбережжі, крім Буркіна-Фасо, Малі та Нігеру, тому транспортні витрати на морські перевезення для іноземних компаній будуть відносно дешевими.

Головна перевага західноафриканських країн – значні запаси природних ресурсів, із вагомою часткою енергоресурсів. Найбільший енергоекспортер регіону – Нігерія, яка виробляє нафти більше 2 млн барелей на день. Крім Нігерії, запаси нафти існують у Нігері, у Гвінейській затоці – в офшорній зоні Беніну, Кот-д’Івуару і Гани, в Атлантичному океані – в офшорній зоні Мавританії та Сенегалу. Виробництво по очищенню нафти в Західній Африці здійснюється в Нігерії (діють чотири очисні заводи), а також в Кот-д’Івуарі, Гані, Сенегалі, Ліберії, і Сьєра-Леоне.

Поряд із нафтою, велику роль у Західній Африці відіграє природний газ, запаси якого становлять близько 32 відсотків усієї Африки. Його головні запаси знаходяться в Нігерії (дев’ята в світі за обсягами запасів), Кот-д’Івуарі, Гані, Сенегалі, Беніні.

Має свої перспективи в цьому регіоні виробництво гідроелектроенергії, особливо в Гані та Гвінеї.

Значними запасами уранових руд, які мають велике значення для сучасної ядерної енергетики, володіє Нігер. Його обсяг виробництва урану є четвертим у світі і становить щорічно приблизно 7,5 відсотка від світового обсягу.

Іншою перевагою країн Західної Африки є сільськогосподарські культури – какао, кава, які експортуються з Кот-д’Івуару, та бавовна, яка становить найбільшу частку експорту Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру.

Сільське господарство суттєво залежить від погодних умов, що значно впливає на прибутки в цій галузі. На відміну від нього у гірничовидобувному секторі в останні роки в країнах Західної Африки спостерігалося стрімке зростання, особливо, коли нова технологія видобувної промисловості дала можливість вигідну експлуатацію низькосортних руд.

Незважаючи на переваги країн Західної Африки, у них є також суттєві негативні чинники. Зокрема, політична нестабільність, яка є наслідком неефективного політичного управління, що, в свою чергу, є причиною відсутності сформованих політичних режимів. Проблеми нестабільності політичних режимів або військових конфліктів спричиняли періоди економічної депресії.

Відсутність ефективного управління в цих країнах також пояснюється низьким рівнем освіченості в цих країнах, – незначній кількості людей освітній рівень підготовки дає змогу займати управлінські посади.

У країнах Західної Африки національні господарства різняться недостатньою різноманітністю, поганою інфраструктурою (за виключенням Кот-д’Івуару), існують внутрішні перешкоди для торгівлі, а саме надмірна бюрократія, ускладнена і надто тривала митна процедура (через митну затримку ціна експорту цих країн може зростати на 10 відсотків), існує проблема корупції, яка погіршує умови розвитку конкурентоспроможності цих країн, – за оцінками ВБ за шкалою від -2,5 до 2,5 показник контролю над корупцією в цих країнах становить від “-1,29” у Нігерії до “0,66” у Кабо-Верде.

У зв’язку з глобальними змінами в світовій економіці у 21-му столітті, до переваг розміщення Дж.Даннінг додає наявність у приймаючих країнах інститутів підтримки міжнародних інвесторів із метою сприяння послідовній діяльності по створенню доданої вартості для досягнення довгострокових економічних та соціальних цілей.

Інститут підтримки інвесторів, про які зазначає Дж. Даннінг, у країнах Західної Африки ще не є достатньо розробленим і дієвим, діяльність якого могла б компенсувати негативні чинники уряду та економіки. Хоча тут є такі установи, наприклад: Центр просування інвестицій в Кот-д’Івуарі, але в цілому інститут підтримки інвесторів у цих країнах не може відігравати суттєвої ролі як переваги розміщення.

Характер присутності ТНК на окремих ринках визначається формою організації міжнародного бізнесу: експортом, ліцензуванням та ПІІ. Перші дві з них дають змогу реалізовувати міжнародний бізнес без створення нового підприємства, тобто у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі. ПІІ крім контрактних форм дають можливість реалізовувати створення нового суб’єкта господарювання, наприклад спільного підприємства [3, С.358]. Але головною особливістю ПІІ є можливість контролю за виробничою діяльністю.

Вказані вище негативні чинники країн Західної Африки, які суттєво впливають на формування механізму управління діяльності компаній, такі як політична нестабільність, неефективне управління, різні економічні ризики, корупція, обумовлюють доцільність моделі функціонування в цьому регіоні, яка передбачає налагодження механізму ретельного контролю, що здійснюється через спрямування ПІІ.

Серед галузей, в яких діють міжнародні ТНК у цьому регіоні, насамперед необхідно назвати гірничовидобувну. Залежно від країни, 50–80% обсягів потоків ПІІ у Західній Африці сконцентровані на видобутку та переробці природних ресурсів. Серед головних напрямків тут необхідно виділити видобуток нафти та газу в Нігерії, Кот-д’Івуарі та Гані. Починаючи з 2000 р., крім видобутку нафти та газу інтерес міжнародних ТНК у країнах Західної Африки все більше зростає до розвідки природних ресурсів та видобутку твердих гірничих копалин, наприклад: золота в Буркіна-Фасо, Гані та Малі, бокситів в Гвінеї, мідної руди в Мавританії, уранових руд у Нігері, алмазів у Сьєра-Леоне, платини та паладію в Малі.

На другому місці за масштабами діяльності міжнародних ТНК у країнах Західної Африки йде сфера послуг. За кількістю розміщення філіалів міжнародних ТНК тут переважають банківська справа, транспортні послуги, телекомунікації. Ці напрямки третичного сектора існують практично в кожній із цих країн. Меншою мірою тут представлені роздрібна торгівля, туризм, готельне господарство, поштові та страхові послуги, будівництво.

У виробництві промислових товарів потоки ПІІ є досить стриманими, що зумовлено низьким рівнем кваліфікації працівників, фрагментарністю ринків та недостатньою різноманітністю економіки.

За класифікацією мотивів Дж.Даннінга, в країнах Західної Африки головна частина ПІІ ТНК орієнтована на забезпечення доступу до природних ресурсів. ПІІ у сфері послуг обумовлені мотивом до розширення ринків. Такий підхід визначатиме стратегічні позиції ТНК у відповідних галузях.

Основними галузями, в яких діють міжнародні ТНК у країнах Західної Африки, – є гірничовидобувна промисловість, сільське господарство (експортні товари), сфера послуг, де домінують банківська справа, транспортні послуги та телекомунікації, виробництво промислових товарів у цих країнах у діяльності міжнародних ТНК є дуже незначним.

Говорячи про домінуюче виробництво гірничовидобувної промисловості, доцільно зазначити, що, згідно з класифікацією галузей за характером інноваційної діяльності, вона належить до групи виробників, технологічно залежних від постачальника, до якої належать галузі з невисоким технологічним рівнем та обмеженою науково-дослідною діяльністю. Таким галузям притаманна орієнтація на зниження собівартості продукції, в них переважають процесні інновації [4, С.88]. Тобто для міжнародних ТНК у країнах Західної Африки в гірничовидобувній промисловості в ланцюзі створення вартості головну роль відіграють виробництво, збут, постачання, обслуговування. Тому за класифікацією Дж.Даннінга серед переваг власності тут переважають видимі активи, тобто капітал.

Розглядаючи ці галузі в контексті конкуренції [1, С.157], необхідно зазначити наступне:

– гірничовидобувна промисловість – галузь із високими витратами на створення підприємств, великими масштабами на заводському рівні, складністю організації бізнесу;

– виробництво зосереджено в не багатьох місцях, її продукція постачається на регіональний та глобальний ринки, ціни визначаються світовим ринком;

– цей ринок є висококонцентрованим, оскільки невелика кількість ТНК у цій галузі у змозі нарощувати виробництво у відповідь на зростання попиту на регіональному та глобальному ринках.

У видобутку та обробці твердих гірничих копалин, включаючи руди металів, у цих країнах діє відносно невелика кількість міжнародних ТНК, і ще менше їх діє у нафтовій та газовій промисловості, серед найміцніших корпорацій на цьому ринку в західноафриканському регіоні можна назвати “Total” (Франція), “Shell” (Нідерланди/Велика Британія). Кількість філіалів ТНК у цій галузі є невеликою. У порівнянні з іншими сферами в цій галузі спостерігається більша кількість проектів злиття і поглинання. Це означає, що в цій галузі міжнародні ТНК намагаються зміцнити свої позиції через об’єднання капітальних ресурсів та поліпшення технологій, в яких ТНК останнім часом більше уваги приділяють створенню екологічно чистих підприємств, виходячи з того, що екологічно чисте виробництво підвищує конкурентоспроможність корпорації [5, С.208], забезпечує їх перевагами скорочення витрат на інвестиції в технології очищення, зниження ймовірності штрафних санкцій тощо.

У сфері послуг капітальні витрати для входження та здійснення діяльності є низькими, технологія відносно проста. Їх продукція орієнтована переважно на місцевий ринок країн Західної Африки, ціни визначаються через місцевий попит. Ці ринки різняться збільшенням обсягу, що пов’язано з їх тенденцією до регіоналізації та глобалізації. А це, в свою чергу, викликає зростання кількості компаній, які працюють на цьому ринку.

Таким же чином можна охарактеризувати і напрямки сільського господарства, де діють міжнародні ТНК, за винятком того, що ціни в цій галузі визначаються не місцевим, а глобальним ринком.

Діяльність у сфері послуг міжнародних ТНК у країнах Західної Африки, особливо банківська справа, здійснюється через розгалужену мережу філій, кількість яких суттєво перевищує кількість філіалів ТНК у Західній Африці в інших галузях.

На ринку послуг, де діють ТНК у країнах Західної Африки, потрібно виділити два напрямки, що будуть визначати відповідні стратегії: перший – галузі, які покликані обслуговувати гірничовидобувну промисловість, банківська справа, транспорт, страхові послуги будуть стимулюватися розвитком видобутку та оброблення природних ресурсів, – для зміцнення конкурентних позицій головну роль відіграватимуть переваги інтерналізації; другий – галузі, орієнтовані на місцевий ринок, наприклад телекомунікації, торгівля товарами масового споживання, які будуть залежати від обсягу ринку та його динаміки, інструментом для зміцнення конкурентних позицій тут буде розширення своєї мережі, яка передбачає налагодження управління.

Чинники виробництва та світовий попит є вихідними факторами конкурентоспроможності. Світовий попит на продукцію гірничовидобувної та сільськогосподарської галузей, які є домінуючими в експорті країн Західної Африки, не зменшується, а, навіть, навпаки, зростає. За ієрархією факторів виробництва в цих країнах головну роль відіграють основні фактори – багаті природні ресурси, численна дешева робоча сила; вони не володіють висококваліфікованими працівниками, дослідницькими потужностями, мають погану інфраструктуру. Відсутність досить розвинутої матеріальної бази та висококваліфікованих фахівців у країнах Західної Африки обумовлює потребу ввезення значного капіталу, як фізичного, так і грошового. Його обсяг буде визначати конкурентні позиції міжнародних ТНК у цьому регіоні.

Щодо капіталу необхідно зазначити, що загальна сума корпоративних фондів утворюється шляхом злиття внутрішніх та зовнішніх потоків коштів. Останні пов’язані з доступом корпорації до зовнішніх джерел фінансування і визначаються через оцінку вартості акцій корпорації [3, С.349–350]. Тому корпорації зацікавлені в зростанні зовнішніх потоків, і ставлять собі за мету стимулювати продаж їх акцій. Це підтверджується бізнес–моделями ТНК у Західнії Африці, одним із головних завдань яких є збільшення прибутків власників їх акцій.

Для більш точного визначення переваг власності, якими повинні володіти ТНК для здійснення діяльності в країнах Західної Африки, нагадаємо, що в загальному вигляді основні види переваг власності поділяються на переваги в результаті майнових прав чи невидимих активів – інноваційні здатності; організаційні і маркетингові системи; інтелект “людського капіталу”; репутація фабричних знаків; та переваги в результаті загального управління:

а) переваги філіалу ТНК, які пов’язані з концентрацією виробництва, економією на масштабах; сприятливий доступ до ресурсів (постачання, робоча сила, сировина, фінанси, інформація); економія на спільних поставках;

б) переваги в результаті транснаціональності – сприятливіший доступ до міжнародних ринків; здатність відчути переваги географічних відмінностей у наявності факторів виробництва; здатність диверсифікувати чи зменшити ризики (валютні, політичні) [1, С.85].

Враховуючи переважання основних факторів у країнах Західної Африки та з метою уникнення або зменшення впливу наявних політичних та економічних ризиків міжнародні ТНК, які працюють у цих країнах, серед переваг власності більшої уваги повинні приділяти перевагам у результаті загального управління, а з метою подолання недосконалості ринку та неефективного місцевого управління ТНК у будь-якій галузі в країнах Західної Африки змушені розвивати та активно використовувати переваги інтерналізації.

Зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Західної Африки ґрунтуються, головним чином, на торговельних відносинах. Спільне виробництво з місцевими компаніями або інвестиційне співробітництво України в західноафриканському регіоні обмежується одиничними випадками і порівняно з загальним обсягом інвестицій в місцеві економіки є незначними. Наприклад: інвестиції української компанії “Індустріальний союз Донбасу” в модернізацію сталепрокатного заводу у м. Джос (Нігерія), прокат якого на сьогодні виробляється з української заготовки; спільне українсько-нігерійське підприємство “Метагро” в нігерійському м. Мінна (штат Нігер) по збиранню та обслуговуванню тракторної техніки з імпортованих з України вузлів і агрегатів.

Висновки. Країни Західної Африки є одним з найменш розвинутих країн у світі. Їх головною перевагою є значні запаси природних ресурсів, із вагомою часткою енергоресурсів, а суттєвим негативним чинником – політична нестабільність, яка є наслідком неефективного політичного управління.

Стратегія міжнародних ТНК у країнах Західної Африки, враховуючи їх переваги розміщення, повинна передбачати втілення заходів, спрямованих на уникнення або зменшення політичних та економічних ризиків, що включає налагодження контролю та здійснення управління мережею інтегрованих виробничих комплексів. Відсутність розвинутої матеріальної бази в цих країнах вимагає ввезення значного капіталу.

Отже, на ринках країн Західної Африки існують перспективи для українських підприємств, особливо в галузях, де у них є переваги і на які є попит в цих країнах – постачання продуктів харчування та товарів масового споживання, налагодження виробництва по обробленню місцевої продукції сільського господарства, геологорозвідувальні роботи, будівництво. Враховуючи те, що для роботи в цих країнах важливою умовою є значний капітал, в чому українські підприємства є обмеженими, їм доцільно проаналізувати можливість поповнення цього фактора шляхом налагодження співробітництва з ТНК, які діють у цих галузях.

Використані джерела

1. Рогач О.І. Транснаціональні корпорації в світовій економіці: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. – 176 с.

2. Портер М. Конкуренція. Пер. с англ. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2003. – 496 с.

3. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку. Монографія: У 2-х т. – Т.І / Лук’яненко Д.Г., Поручник А.М., Антонюк Л.Л. та ін.; За заг. редакцією Лук’яненка Д.Г., Поручника А.М. – К.: КНЕУ. – 2006. – 816 с.

4. Чужиков В., Ільницький Д., Федірко О. Трансформаційні зміни в промисловій структурі ЄС // Економіка України. – 2006. – №6. – С.85–93.

5. Прохорова М. Діяльність транснаціональних компаній в умовах глобалізації світової економіки. – Рівне, 2007. – 290 с.