СТРАТЕГІЯ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Боженко К.С., к.е.н. Сухарєв П.Н.,

ДонНУЕТ ім. М. Туган-Барановського, Україна

СТРАТЕГІЯ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальність теми дослідження. Пожвавлення інвестиційної активності промислових підприємств, що складають основу вітчизняної економіки, є однією з головних умов успішного розвитку, подолання структурних диспропорцій і технологічного відставання.

Рейтинги інвестиційної привабливості, які публікують “Business Risk International”, “Institutional investor” (США), “Euromoney” (Велика Британія), інформаційна система BERI (Business Environment Risk Index), визначають Україну як державу з високим ступенем ризиковості інвестування, яка знаходиться наприкінці останньої сотні країн за загальним показником інвестиційної привабливості. Основним джерелом фінансування капіталовкладень у відновлення виробничої бази залишаються власні кошти підприємств; ступінь зносу основних фондів у промисловості досить високий і, за оцінками спеціалістів, обладнання, яке використовується понад 15 років, складає від 60 до 80% ВВП [1]. Імпорт елементів основного капіталу (зразків нової техніки, які було створено 5-6 років тому) обумовлює технологічне відставання підприємств. Однією з головних причин, які затримують інноваційний розвиток економіки, є високий ризик капіталовкладень.

Тому перед вітчизняною економічною наукою стоїть задача доробки власної методологічної бази управління ризиками як на макрорівні, так і на рівні підприємств, для котрих життєво необхідні конкретні рекомендації і методики формування стратегії зниження ризиків, що враховують особливості ситуації, яка склалася в української промисловості. Швидкими темпами йде становлення нового напрямку в області організації управління, планування та економічного регулювання ризикології. В наукових працях Л.А. Антоненко, В.П. Бабича, Д.В. Бабича, І.О.Бланка, І.Р.Бузько, Г.І.Великоіваненка, В.В.Вітлінського, А.С.Гальчинського, В.М.Гейца, М.М.Клименюка, В.С. Клочко, С.І.Наконечного, О.О.Пересади, А.І.Сухорукова, Д.М.Черваньова, О.І.Яковлева та інших закладено підстави управління ризиками: обґрунтовано понятійний апарат, філософсько-аксіоматичні підходи, структуру методологічних й методичних принципів, організаційний інструментарій. Системний, комплексний підхід до розробки стратегії зниження ризиків інвестиційної діяльності поки що не реалізовано й являє собою одну з найбільш актуальних проблем в області організації управління, планування, та економічного регулювання.

Мета дослідження – розробка теоретико-методологічних основ зниження ризиків в процесі обґрунтування та реалізації інвестиційних проектів. Реалізація мети полягає в розробці стратегії управління ризиками інвестування в умовах української економіки та, у підсумку, покращенні інвестиційного клімату й підвищенні соціальної ефективності реформ.

Основна частина. Ризик є фактором будь-якої управлінської діяльності, його слід розглядати в економічній науці і практиці у взаємозв’язку всіх управлінських функцій, які реалізуються на мікро-, мезо- та макрорівнях відносно використання всіх факторів виробництва: матеріальних, людських та грошових ресурсів. Сфера даного дослідження обмежена управлінням ризиками інвестиційної діяльності. При цьому інвестування не є самоціллю, а розглядається як засіб забезпечення соціальної ефективності реформ, підвищення життєвого рівня українського суспільства в контексті європейської інтеграції країни[3].

Ефективний розвиток ризик-менеджменту як відносно нового наукового напрямку потребує підпорядкування понятійного апарату, тому автором запропоновано уточнення деяких категорій і понять у відповідності до української законодавчо-нормативної бази, інституціональних умов, існуючих технологій менеджменту, традиційної побудови інформаційних потоків на підприємствах, особливостей бізнес-діяльності взагалі, наведено авторське зведення термінів.

Наслідком узагальнення накопиченого матеріалу став принципово новий висновок щодо необхідності розуміння проблеми ризиків капіталовкладень у промисловість України не в плані створення безризикового портфелю фінансових інвестицій (що неможливо на етапі становлення фондового ринку), а в плані мінімізації ризиків реальних інвестицій в оновлення виробничої бази. Відносно тенденцій, які потрібно враховувати в процесі управління розвитком виробництва, визначено: посилення невизначеності всіх параметрів життєдіяльності суспільства; підвищення динамізму технологічних змін; обмеження термінових горизонтів економічного та технологічного прогнозів; швидке зростання потреб і, відповідно, поширення можливостей їх задовольняння як в ресурсному, так і в технологічному аспектах; поглиблення екологічної спрямованості розвитку матеріального виробництва. Запропонована автором концепція управління розвитком виробництва в умовах невизначеності та ризику сформульована як необхідність забезпечення процесу прийняття рішень з урахуванням невизначеності багатьох параметрів зовнішнього та внутрішнього середовищ, високої динаміки змін на базі ефективної стратегії ризик-менеджменту[3]. Ця концепція заснована на системному підході, має інноваційну спрямованість і поєднана із загальними принципами антикризового управління.

Системний підхід постає, понад усім, у функціонально-алгоритмічному структуруванні підсистеми ідентифікації факторів ризику в системі управління інвестиціями.

Сутність системного підходу полягає в розгляді ризик-менеджменту як сукупності елементів, які, у свою чергу, мають складну структуру. Ефективність функціонування цієї системи, як і будь-якої іншої, визначається налагодженістю взаємодії її елементів, яка залежить від правильного (з точки зору відповідності об’єктивним умовам) їх структурування, формально-організаційного втілення, яке відповідає ситуації, а також від якості, обсягу й рівня обробки інформації. Сукупність методів формування стратегічних напрямків інвестиційного ризик-менеджменту, системи запобіжного управління та комплексу тактичних способів мінімізації ризиків складає сутність запропонованої методології імунізації.

Ризикостійкість – це сукупність властивостей системи, що досліджується, які визначають характер реагування системи на зміни рівня ризиків. Процес реального інвестування позбавляє власника коштів низки переваг. По-перше, потенційний інвестор повинен самостійно оцінити поточний стан і перспективи реципієнта, ефективність проекту, рівень ризиків; ця оцінка взагалі суб’єктивна й уступає механізму оцінки привабливості реципієнта через котирування його цінних паперів. По-друге, надійність і гарантованість позабіржових угод нижчі, ніж на біржі. По-третє, відсутні можливості укладання строкових контрактів (форвардних, ф’ючерсних, опціонів), які стабілізують сезонні коливання цін, зрівнюють наслідки коливання валютних курсів і значні кон’юнктурні зміни цін. Головна ж проблема – низька ліквідність реальних інвестицій, неможливість швидкого перевкладення коштів у випадку виникнення труднощів із реалізацією проекту. В той же час реальне інвестування має переваги: відсутність додаткових витрат на сплату комісійних брокерським фірмам, страхових внесків на рахунки клірингових палат бірж, менша залежність від тимчасових перепадів глобальної економічної системи, ширше поле для маневру в дивідендній політиці.

Одним з найбільш значущих аспектів фінансового аналізу проекту є визначення ступеню ліквідності інвестицій, тобто їх спроможності бути реалізованими протягом короткого періоду часу без втрачання своєї ринкової вартості при зміні раніше прийнятих інвестиційних рішень й необхідності реінвестування капіталу. Запропоновано відокремити п’ять груп: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні активи, середньоліквідні активи, низьколіквідні активи та неліквідні активи.

Таким чином виходячи з вище наведеного можемо запропонувати більш гідний для сучасних умов алгоритм формування стратегії ризик-менеджменту для реального інвестування. На рисунку 1 наведено деякі вдосконалення

загальноприйнятого алгоритму[4].

Початок

Розробка стратегії для даного підприємства

Чи відповідає загальній стратегії ?

Аналіз можливостей здійснити цю стратегію

Чи можливе здійснення?

Аналіз ефективності стратегії

Чи є економічний ефект?

Аналіз відповідності принципам ризик-менеджменту

Чи відповідає основним принципам?

Стоп

Розробка інших варіантів

Загальна стратегія управління

Комплекс екзогенних чинників

Комплекс ендогенних чинників

Максимум припустимих витрат

Організаційні можливості

Якісні показники ефективності

Кількісні показники ефективності

Діалектичність

Динамізм

Адаптивність

Так

Рисунок 1. Схема алгоритму ризик-менеджменту [1]