К.е.н. Мехеда Н. Г., Добродомов Д.О.

Черкаський  національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ  ЯК ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ АНТИКРИЗОВОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА УКРАЇНИ

 

Диверсифікацію господарсько-фінансової діяльності підприємства різних галузей проводять не лише в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, а й у кризових умовах як один з інструментів антикризової стратегії розвитку. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит або наближаються до рівня конкурентоспроможності. Питання стратегії розвитку передбачають розробку методики отримання, обробки та подання інформації, пов'язаної з освоєнням нових технологій, видів продукції, ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також з виявленням закономірностей щодо визначення мотивації диверсифікації як стратегії розвитку підприємства.

Ефективність роботи підприємств в сучасних умовах господарювання багато в чому залежить від їх здатності до адаптації в мінливих ринкових умовах. Тому процес диверсифікації, на сучасному етапі, стає важливим чинником стабілізації фінансового стану підприємств. [2, c. 69]

Аналіз статистичних даних розвитку діяльності підприємств України в умовах кризи показав, що обсяги виробництва і реалізації продукції в усіх галузях стрімко знижуються, а саме: металургія – на 48 %; видобуток корисних копалин (окрім паливно-енергетичних) – на 60,2 %; машинобудування – на 38,8 %; хімічна – на 35,2 %; легка – на 19,1 %; харчова – на 8,7 % .Саме через це можна рекомендувати підприємствам застосовувати таку антикризову стратегію розвитку, як диверсифікація.

Проблеми вибору напрямків та методів диверсифікації виробництва і капіталу, оцінки та оптимізації структури джерел отримання прибутку були предметом досліджень низки вітчизняних та зарубіжних вчених. Ці проблеми досліджували такі вчені: Головко Т.В., Сагова С.В.[2], Галушка З.І., Комарницький І. Ф.[1], Томпсон А.А, мл. Стрікленд А.Дж.[3] та інші.

Незважаючи на суттєвий вклад, який здійснили вітчизняні та зарубіжні вчені у теоретичні питання процесу диверсифікації, поза увагою залишились питання визначення чинників та результативних показників при виборі оптимального для підприємства предмету, напрямку та методу диверсифікації.

Здебільшого стратегії диверси­фікації представлено як елемент стратегічного набору підприємств, що визнача­є місце стратегії в системі стратегій підприємств. [1, c.265]

Проте, не розглядається механізм вибору стратегій диверсифікації при різних значеннях чинників внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Реалізація стратегії диверсифікації означає освоєння нового напряму діяльності, нового ринку, а проблема вибору та визначення способу впровадження в нову сферу бізнесу досліджена недостатньо.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва може забезпечити підприємству ряд переваг :

По-перше, вона є важливим засобом управління фінансовими ризиками.

По-друге, диверсифікація дає змогу підприємствам повніше використовувати свої матеріальні ресурси, землю та робочу силу і завдяки цьому пом’якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість працівників, отримати додатковий дохід від своєчасної і продуманої галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва тих видів продукції, на які є попит і формується прийнятна ціна. [3, c.495]

Одночасно диверсифікація несе підприємствам і певні загрози. Адже розвиток багатьох галузей розпорошує ресурси підприємства, а тому нерідко не вдається досягти по окремих з них раціональної концентрації. В результаті підприємство втрачає ефект масштабу виробництва. Разом з цим менеджери і спеціалісти повинні мати різнобічну фахову підготовку щоб керувати диверсифікованим підприємством, їм доводиться враховувати значно більше чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, а це підвищує ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень.

Придбання вже існуючого бізнесу є найбільш актуальним засобом диверсифікації в іншу галузь, перевага якого полягає в найбільш швидкому виході на цільовий ринок. Цей спосіб допомагає провідній диверсифікаційній компанії подолати такі бар'єри на вході, як необхідність набуття технологічного досвіду, встановлення взаємин з постачальниками та інше.

З метою ефективного вибору та реалізації стратегій диверсифікацій підприємства як способу підвищення прибутковості підприємств по­трібно:

1) на основі аналізу ієрархій стратегій підприємства створити алгоритм прийняття рішення про вибір стратегії диверсифікації;

2) створити схему прийняття рішення про реалізацію проекту як інструменту впровадження на новий ринок;

3) охарактеризувати використання ділових стратегій проекту та створити діаграму розподілу частоти використання функ­ціональних стратегій за фазами життєвого циклу проекту;

4) на основі аналізу діяльності підприємств та ринку  України визначити перспективні стратегічні зони господарювання, з метою диверсифікації виробництва.

Література:

1.     Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб-ник.Вид. 2-ге, виправл. і доп. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 504 с. 

2.     Антикризове управління підприємством: Навч. посіб./ З.Є. Шершньова, В.М. Багацький, Н.Д. Гетманцева; За заг. ред. З.Є. Шершньової. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с.

3.     Томпсон А.А, мл. Стрікленд А.Дж. Стратегічний менеджмент: концепції і ситуації: Підручник для вузів. Пер.с 9-го англ.изд.-М.: ІНФРА-М, 2009.