Экономические науки/ 16.Макроэкономика.

Святенко Р.А., к. е. н. Ковтун Е.О.

Вінницький Торговельно-Економічний Інститут Київського Національного Торговельно-Економічного Університету, Україна.

Проблеми інноваційного розвитку в Україні

Значний прорив в технологіях та інформаційній сфері спонукає країни орієнтуватися на нові джерела конкурентних переваг та створювати їх. Сучасний етап пов’язаний із зайняттям чільного місця серед складових динамічних порівняльних переваг науково-технічними досягненнями та інноваціями на всіх стадіях життєвого циклу продукту, починаючи від створення товару або послуги, через просування його від виробника до споживача та закінчуючи наступною утилізацією.

Уповільнення темпів зростання основних макроекономічних показників супроводжується в українській економіці нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей і зниженням регульованості економіки. В економіці України посилився вплив серйозних макроекономічних проблем: дефляції, яка відбувається на тлі зростання основних показників внутрішнього ринку та суттєвого збільшення грошової пропозиції; збільшення розриву між дисконтною ставкою НБУ та ставками по кредитах комерційних банків, що веде до зростання реальних процентних ставок; погіршення становища у фіскальній сфері, зростання недонадходжень до державного бюджету; подальшого зростання заборгованості суб’єктів господарювання, скорочення залишків коштів на їхніх банківських рахунках; прискорення відпливу іноземних інвестицій з України.

Процеси економічної трансформації Україна почала, маючи в цілому розгалужену сферу досліджень та розробок, значний досвід освоєння інновацій, особливо у сфері енергетики та електрифікації, виробництві ряду видів озброєнь, деяких інших галузях. Разом з тим, технічний рівень базових галузей виробництва - вугільної, чорної металургії, харчової, багатьох галузей машинобудування (наприклад, сільськогосподарського, виробництва устаткування для харчової промисловості, шляхово-транспортного устаткування, приладобудування, медичної техніки) застарів. Виробництво в цілому характеризувалося високою енерго- та матеріалоємністю, значним застосуванням ручної праці. Дедалі помітнішим ставало відставання України, як і СРСР в цілому, у застосуванні ефективних інформаційних технологій, в тому числі в сфері досліджень та розробок, автоматизації виробництва та управління. Низькою була ефективність використання результатів науково-технічного пошуку, що зумовлювалося загальною орієнтацією економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, директивністю планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах.

Наукові та науково-технічні роботи в Україні виконують близько 1500 організацій. Зростання їхньої кількості спостерігалося до 1998 р., після чого вона дещо зменшилася. Вельми показовими є зрушення у структурі даного сектора. Зростає кількість науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів і, навпаки, зменшується кількість конструкторських організацій, дослідних заводів, проектних та проектно-пошукових організацій, науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах. Безперечно, це негативно позначається на можливостях матеріалізації наукових розробок, свідчить про погіршення готовності наукового сектора до супроводу інновації протягом усього її життєвого циклу. Найбільший негативний вплив у цьому відношенні відіграла ліквідація багатьох дослідно-експериментальних баз, дослідних виробництв в системі НАН України, вищої школи, галузевої сфери, здійснена в перші роки приватизації.

Серед головних причин негативних тенденцій у цій сфері - тривалий спад промислового виробництва, відсутність власних коштів на інновації при дорожнечі кредитів, розукрупнення підприємств в процесі приватизації, що в багатьох випадках супроводжувалося руйнуванням інноваційної інфраструктури, незацікавленість нових власників, в тому числі іноземних, у впровадженні інновацій, які приводять до поліпшення матеріальної бази виробництва.

Заслуговує на увагу те, що при зменшенні чисельності працівників найвищої кваліфікації в наукових організаціях зростає їхня загальна чисельність в країні. Отже, дедалі більше людей з вченими ступенями працює за межами сфери наукових досліджень. Ці процеси викликані як продовженням відпливу вчених із наукових організацій, зростанням чисельності науковців, не пов’язаних з проведенням досліджень, на викладацькій роботі, так і помітним прагненням представників владних та бізнесових структур до здобуття вчених ступенів.

Швидкість виходу України на сучасну траєкторію інноваційного розвитку залежить, насамперед, від збереження потенціалу галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських установ, оскільки вони відіграють головну роль в процесі матеріалізації інновацій. З Державного бюджету України фінансується ряд науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, пов’язаних з національною обороною та безпекою, за космічною та Чорнобильською програмами, окремими завданнями та програмами агропромислового комплексу та промисловості. Проте витрати по цих напрямах за останні роки були значно менші, ніж по розділу “Фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу”, що суперечить потребам матеріалізації інновацій. Наслідком цього стало, як побачимо далі, зменшення масштабів інноваційної діяльності.

Безпосередні бюджетні видатки на науку і науково-технічну діяльність є не єдиними, які закладають підвалини інноваційного типу розвитку. Не менш важливим є фінансування освіти. Адже саме за допомогою освітньої системи, по-перше, формується кадровий потенціал для наукових та інноваційних організацій, по-друге, формується належний попит на інновації шляхом підготовки фахівців, здатних сприймати технологічні чи організаційні інновації, та споживачів, здатних споживати інноваційні продукти.

Фактично відсутня державна підтримка винахідницької діяльності. Скасовано пільги щодо оподаткування для підприємств, які використовували запатентовані продукти і технології. Зруйновано систему заохочення інноваційної діяльності на виробництві та в науково-дослідних установах. Внаслідок цього в переважній більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась. Діяльність Товариства винахідників і раціоналізаторів України фактично призупинилася, а регіональні Центри науково-технічної і економічної інформації поки що не в змозі перебрати на себе функції сприяння винахідникам на периферії, у тому числі оформлення заявок та розповсюдження патентної інформації, не в останню чергу – через відсутність фінансування і кваліфікованих кадрів.

Таким чином, підсумки економічного розвитку дають підстави стверджувати, що економіка України входить до стадії стагнації. В той час як традиційні чинники економічного зростання, які спиралися переважно на мобілізацію ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду, практично вичерпано, належних зрушень в структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, яке ґрунтується на інвестиційно-інноваційному творенні нових ресурсів, поки що не відбулося. Враховуючи це, нагальною постає проблема модернізації української економіки з метою підвищення технологічного рівня експорту та якісних характеристик вітчизняної продукції, яка постачається на внутрішній ринок, що необхідно для забезпечення конкуренції з імпортованими товарами не тільки за ціновими, але й за якісними характеристиками. Саме на виконання цього стратегічного завдання має бути спрямована інноваційна політика України.

Література:

1. Балабанов И.Т. Иновационный менеджмент: Учеб.пос.для вузов.-СПб: Питер, 2001

2. Рокоча В.В. Міжнародна економіка.-К.: Таксон, 2000

3. Котляр С.С. Основи маркетинга.-М.: Прогрес, 2000