Экономические науки/2. Внешнеэкономическая деятельность

Сисюк Л.П., Бородій Л.Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблеми євроінтеграції України

Тема євроінтеграції все більше стає предметом обговорення, а стратегічна мета створення в Україні передумов для інтеграції в Європейський Союз досить швидко привернула загальну увагу. Для реалізації євроінтеграційних прагнень необхідно чітко визначити дії з цього напряму як у країні, так і за її межами, також необхідне глибоке розуміння всіх питань, що її стосуються. Це серйозні інституційні реформи, тому що ціла низка існуючих інститутів неадаптована до поглибленої роботи в межах співробітництва з Європейським Союзом, і тим більше — до глибокої інтеграції, не кажучи про членство. Треба максимально гармонізувати законодавство, правила, регуляторні механізми з тими, які на сьогодні діють в Європейському Союзі. Тут постають питання стандартів, захисту прав інтелектуальної власності, захисту конкуренції (конкурентна політика), внутрішнього ринку (розвитку антидемпінгових механізмів). Тобто для кожного з таких напрямків стає нагальним поглиблене вивчення проблем, які нерозривно пов'язані з одночасними перспективами інноваційного розвитку національної економіки.

Україна зробила свій європейський вибір, але щоб він став реальним, необхідно чітко розуміти, що в основі розвитку європейського світу лежить інноваційність економічного, соціального, політичного та культурного спрямування. А тому Україна повинна стати інноваційною нацією, щоб ЄС сприйняв її як дійсно європейську державу.

Експерти і населення, як свідчать дані цього моніторингу, вважають, що головними перешкодами на шляху України до ЄС є: 1) неспроможність влади здійснювати євроінтеграційний курс; 2) проблема співробітництва між гілками влади: 3) неготовність владної еліти здійснювати контроль за нормами і стандартами ЄС.

Але існує інша, значно глибша, проблема інтеграції до ЄС, яка лежить у площині нашої національної культури порівняно з європейською. Здається, глибинні, багато в чому архаїчні та "радянські" світоглядні уявлення українців зіштовхуються з новою для себе культурою, для якої характерний перехід від так званого модерну (культури індустріальної епохи) до постмодерну (культури постіндустріального суспільства), в центрі якого є масова особистість. Особистість цієї культури стає суб'єктом соціального, політичного і економічного розвитку.

Для Європи характерне постійне підвищення рівня суб'єктності в економіці, де людина може проявити себе вільно і відповідально через систему відносин приватної власності: економічний суб'єкт є суб'єктом власності. У політиці підвищення ролі людини та розвиток принципу суб'єктності означають поглиблення демократичних основ державного устрою.

Суспільство, на зразок розвинутої європейської держави, новий тип не тільки економічних, але й соціальних та інституційних відносин. Його формування являє собою еволюційний процес, який можливо прискорити, але не можна перенести на суспільство, яке не готове для цього. Готовність суспільства визначається декількома умовами та критеріями у європейському вимірі: рівнем технологічного та інтелектуального потенціалу; рівнем розвитку демократії, в тому числі й економічної; розвитком інституційної системи, яка включає як формальні, так і неформальні підсистеми; розвитком культури, в тому числі й економічної, рівнем та якістю життя.

Хоча Україна й має достатньо об'єктивних передумов для послідовного наближення до стандартів життя в країнах ЄЄ, однак головною її проблемою на шляху євроінтеграції залишаються вкрай низькі показники, порівняно з цими країнами, щодо задоволення життєво важливих потреб населення, а також атмосфера невпевненості в дієздатності та ефективності нових соціальних інституцій. До цього слід додати схильність до корупції, що стала вкоріненою рисою не тільки політичної та економічної еліти, але й масової свідомості.

Становлення України як сучасної європейської держави не може здійснюватися без ефективної інституційної системи, бо саме вона є запорукою демократичного розвитку держави на ліберальних принципах, балансу різнорівневих інтересів у суспільстві і, в кінцевому рахунку, економічного зростання. Але у процесі розбудови інституцій обов'язково слід враховувати так звані неформальні інституційні.

Крім цього, Україна повинна продемонструвати власну спроможність до послідовних і цілеспрямованих кроків не лише держави, а й усього суспільства в напрямку адаптації до критеріїв європейської інтеграції. Аргументація цього потребує подальших розробок в економічній науці, необхідне пояснення фрагментарності цінностей та інтересів з боку держави, окремих підприємств, їх здатності усвідомити вплив інтеграції на інноваційний розвиток згідно зі стратегією держави. Щоб відповідати основним параметрам держави за стандартами ЄС, Україні необхідно пройти ще довгий і тернистий шлях.

Отже, поступ України шляхом євроінтеграції передусім має бути пов’язаний із подоланням суперечливого ставлення до ринкової економіки, демократичних засад суспільного життя, цінностей і стереотипів.

Література:

1. Шевченко О.О. Вплив євро інтеграційного курсу України на стан та перспективи розвитку національної економіки //Актуальні проблеми економіки – 2009 - №5- с.110-117

2. Онищенко В.Н. Євроінтеграційна стратегія України//Вісник національної академії наук України – 2009 – №10 – c.37-45

3. Головаха Є.В. Проблеми на шляху євроінтеграції українського суспільства//Економічна теорія – 2010 - №2- c.67-71

4. Кравчук І.С. Стратегічна планування Європейської інтеграції України//Право України – 2008 - №12- c.112-115