Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність.

К. е. н., доц. Ковтун Е.О.

Сорока Д.В.

Віницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ, Україна

Інвестиційна стратегія підприємства

 

Мистецтво вибору стратегії полягає у правильній оцінці ключових напрямів технологічного перевороту у визначенні перспективних ринкових ніш і концентрації засобів для їх прискореного освоєння, а також у державній підтримці інвестиційного бізнесу. Тому важливим завданням для підприємства є розробка та своєчасна зміна типу інвестиційної стратегії, послідовна її реалізація. 

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» - «...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінно­стей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досяга­ється соціальний ефект.»

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечен­ня ефективного здійснення інвестиційної стратегії підпри­ємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

1)  досягнення високих темпів економічного розвитку під­приємства;

2)  максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

3)  мінімізація інвестиційних ризиків;

4)  забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Формування інвестиційної стратегії є доволі тривалим і творчим процесом. Воно базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон’юнктури інвестиційного ринку в цілому та в розрізі окремих його сегментів. Складність цього процесу полягає в тому, що здійснюється постійний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, найповніше відповідаючи іміджу компанії. Певна складеність є і в тому, що стратегія не є незмінною, потребує постійного корегування з врахуванням зміни зовнішніх умов та нових можливостей росту компанії.

Передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку компанії. Відносно неї інвестиційна стратегія має підпорядкований характер і повинна узгоджуватися з нею по цілях та етапах реалізації. Інвестиційна стратегія в цьому випадку розглядається як головний фактор забезпечення ефективного розвитку компанії у відповідності із обраною нею загальною економічною стратегією.

Оцінка розробленої інвестиційної стратегії відбувається за наступними критеріями:

-         узгодженість інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії;

-         внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії – тобто узгодженість між собою окремих стратегічних цілей і напрямків діяльності, а також послідовність їх виконання;

-         узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем – відповідність прогнозованим змінам економічного розвитку і інвестиційного клімату країни та кон’юнктурі інвестиційного ринку;

-         реалізуємість інвестиційної стратегії з врахуванням наявного ресурсного потенціалу – можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, кваліфікація персоналу та технічна озброєність підприємства;

-         прийнятність рівню ризику, пов’язаного з реалізацією стратегії;

-         результативність інвестиційної стратегії

 

В умовах нестабільної економіки розв’язання стратегічних завдань підприємства потребує постійної уваги при реалізації основних функцій інвестиційного процесу, зокрема таких як:

- розробка та своєчасне корегування стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;

- формування системи цілей інвестиційної діяльності й основних її напрямів на довгостроковий період із визначенням пріоритетних завдань, які необхідно розв’язати в найближчій перспективі;

- прогнозування загальної потреби в інвестиційних ресурсах для реалізації розробленої стратегії на окремих етапах її здійснення, а також визначення можливостей формування власних інвестиційних ресурсів;

- відбір найефективніших інвестиційних програм та проектів.

Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності базується на системі цілей цієї діяльності. В процесі розробки послідовно вирішуються наступні завдання:

-         визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

-         визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності;

-         визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності базується на системі цілей цієї діяльності. В процесі розробки послідовно вирішуються наступні завдання:

-         визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

-         визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності;

-         визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

 

А. Визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду пов’язане з функціональною спрямованістю діяльності компанії. Так, інституціональні інвестори працюють переважно на фондовому ринку. Отже, основною формою їх довгострокової інвестиційної діяльності будуть акції, облігації та інші фондові інструменти. Питома вага реального інвестування у таких компаній може коливатися лише в межах, встановлених законодавством для цих груп інвесторів.

Компанії-виробничники переважно інвестують у реальні проекти (тобто у формі капіталовкладень, купівлі об’єктів приватизації тощо). Саме ця форма інвестування дозволяє компаніям розвиватися найбільшими темпами, освоювати нові види продукції, виходити на нові товарні і регіональні ринки. Фінансові інвестиції таких компаній пов’язані, як правило. Із короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю за діяльністю окремих компаній.

Співвідношення інвестування у тривалій перспективі коливається в залежності від стадії життєвого циклу компанії. Так на стадіях виникнення і “дитинства” переважна частка інвестицій носить реальний характер, на стадії “юності” ці інвестиції також переважають, і лише на пізніших стадіях життєвого циклу компанії можуть дозволити собі суттєве збільшення питомої ваги фінансових інвестицій.

 

Б. Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності є найскладнішим завданням розробки інвестиційної стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув’язці із загальною економічною стратегією компанії.

На першому етапі досліджується доцільність галузевої концентрації або диверсифікації інвестиційної діяльності. Як правило, перші етапи діяльності компанії пов’язуються із концентрацією на одній галузі, найкраще відомої інвесторам. У цей же час, слід відмітити, що концентрація пов’язана з більш високим рівнем інвестиційних ризиків. На наступних стадіях життєвого циклу компанії по мірі задоволення потреби у продукції основного контингенту споживачів на її зміну приходить стратегія галузевої диверсифікації.

На другому етапі досліджується доцільність різних форм галузевої диверсифікації діяльності в межах певної групи галузей. Така галузева диверсифікація дозволяє інвестору більш широко використовувати накопичений досвід у сфері маркетингу, виробничих технологій, а використання диверсифікації навіть у таких обмежених рамках дозволить суттєво знизити інвестиційні ризики.

Така стратегія також має свої недоліки. Головний полягає в тому, що суміжні галузі в межах певної групи мають як  правило аналогічний у часі галузевий життєвий цикл, що посилює інвестиційний ризик, особливо у традиційних галузях економіки.

На третьому етапі досліджується доцільність різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі не пов’язаних між собою галузей. Умовою здійснення такої диверсифікації є формування так званих “стратегічних господарських центрів” -= самостійних структурних одиниць компанії, що включають кілька стратегічних зон господарювання. Він повністю формує свою інвестиційну діяльність, яка є самостійним елементом інвестиційної стратегії компанії. За рахунок вибору галузей з різними стадіями життєвого циклу суттєво знижується рівень інвестиційного ризику.

 

В. Визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності пов’язано з двома основними умовами:

-         розмір компанії – більшість невеликих і значне частина середніх фірм працюють в межах одного регіону за місцем проживання інвесторів. Для таких фірм можливість регіональної диверсифікації обмежена в силу недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Принципова можливість регіональної диверсифікації можлива лише при фінансових інвестиціях, однак їх обсяг у таких фірм є невеликим;

-         тривалість функціонування компанії – на перших етапах життєвого циклу інвестиційна компанія зосереджується в межах одного регіону і лише по мірі розвитку компанії виникає потреба у регіональній диверсифікації.

 

Г. Інвестиційна привабливість підприємства або його “економічний паспорт” може мати такий вигляд:

1.       Загальна характеристика виробництва, наявність сучасного устаткування, екологічна шкідливість виробництва, складське господарство, наявність власного транспорту, географічне розташування;

2.       Характеристика технічної бази підприємства: технології, вартість основних фондів, коефіцієнт зношення;

3.       Номенклатура продукції що випускається: обсяг виробництва, експорт, імпорт сировини та матеріалів, зв’язки з іншими підприємствами, постачальники і споживачі, оцінка стабільності збуту (попиту);

4.       Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5.       Місце підприємства в галузі, на ринку;

6.       характеристика менеджменту, схеми управління, чисельність персоналу, заробітна плата;

7.       Статутний фонд. Власники підприємства, номінал і ринкова вартість акції, розподіл пакету акцій;

8.       Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції. Їх рентабельність;

9.       Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10.  Фінанси підприємства;

11.  Загальний висновок.

Отже, динамічний інвестиційний процес веде до підвищення конкурентоспроможності, забезпечують підприємству його результативній економіці стійкі позиції на зовнішніх ринках протягом тривалого періоду.

         Практичний досвід свідчить, що підприємство не в змозі розвивати ефективну господарську діяльність без залучення й ефективного використання інвестицій.

 

Література:

1. Закон України «Про Інвестиційну діяльність»

2. І.М. Бойчик, П.С. Харів, М.І. Хопчан Економіка підприємств – Львів, 2005

3. Б. В. Губський  Інвестиційні процеси в глобальному середовищі – К.,

2008, с. 116