Экономические науки/3.Финансовые отношения

Ліщинська Л.Б., Воробйова В.О.

Вінницький торговельно – економічний інститут Київського національного торговельно – економічного університету, Україна

Оборотний капітал підприємства: проблеми та шляхи реформування

Кожне підприємство завжди прагне до зростання власного капіталу. За ринкових умов розвитку та становлення підприємництва, враховуючи наявний рівень конкурентоспроможності, необхідно зважено та раціонально підходити до питань управління власними активами, особливо оборотними, які відіграють визначальну роль у виробничій діяльності підприємства. Від того, на скільки оптимально буде збалансовано склад активів, створено підґрунтя для їх ефективного використання - в значній мірі залежить фінансовий стан та фінансові результати діяльності підприємства, що і визначає актуальність дослідження даної тематики. І це є об’єктивним процесом., який вимагає певних реформ у сфері виробництва, що, в свою чергу, викликає необхідність вдосконалення ведення обліку, здійснення контролю та управління оборотним капіталом.

Багато аспектів зазначеного питання доволі глибоко розроблені в працях В.А. Єрофієвої, С.М. Борисова, А.С. Наринського, В.Н. Шенаєва, В.М. Усоскіна, А. Гриценка, А.П. Чечети, А.В. Ігнатенка та інших.

Внутрішньогосподарський контроль завжди посідав особливе місце на об’єктах, де зосереджуються величезні потоки матеріальних цінностей і коштів. Важливість здійснення контролю викликана ризиком неплатоспроможності, ризиком порушення фінансової стійкості, а у кінцевому підсумку – банкрутства, що є особливо небажаним явищем у фінансово - господарській діяльності [1]. Такі та подібні наслідки викликаються переважно рядом факторів внутрішнього характеру, хоча частка впливу зовнішніх є не менш вагомою. Прорахунки, несистематизована нормативна база з питань обліку оборотних активів, невдосконалена класифікація оборотних активів, відсутність дослідження активів в їх повному складі, наявність надлишків, які викликають дефіцит грошових ресурсів і обмежують фінансову активність підприємства, відсутність ґрунтовного аналізу та всебічного контролю ефективності використання запасів, фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості та грошових потоків, ріст питомої ваги запасів, що спричиняє їх знецінення та зниження ліквідності, тобто їх природні втрати, використання неправильної кореспонденції рахунків, неправильне визначення вартості оборотних активів, організація документообігу, несвоєчасний контроль, недотримання правил та строків проведення контрольних заходів, які в до моменту здійснення операції можуть виступати в якості запобіжних, - все це призводить до великих фінансових втрат і дисбалансу всієї господарської системи.

Саме тому розробка нових підходів до вирішення вищеперерахованих проблем набуває статусу першочергових. Наприклад, практика застосування у виробництві комбінованих та комплексних документів позитивно впливає на спрощення потоку первинної документації та здійснення систематичного контролю за станом незавершеного виробництва, підвищує відповідальність за збереження напівфабрикатів, підсилює контроль за технологічною дисципліною, забезпечує повну відповідність обліку виробітку об'єму здійснених операцій, скоротивши при цьому брак. Також необхідно посилити контроль за відпуском виробничих запасів і раціональним використанням їх у виробничому циклі. Можливість розробки і застосування на підприємствах більш раціональних систем преміювання за економію і санкціонування за перевитрату ресурсів сприятиме якісному використанню матеріалів та сировини на всіх виробничих дільницях. Необхідними заходами могли б стати такі, як контроль обґрунтованості відпуску матеріалів відповідно до встановлених лімітів; перевірка ефективності використання активів структурними підрозділами підприємства; встановлення осіб, які розпоряджаються відпуском матеріалів, і осіб, відповідальних за витрачення цінностей.

На всіх існуючих підприємствах спостерігається проблема неправильної організації контролю, особливо у сфері використання грошових коштів та здійснення матеріальних витрат. Проблематичним є той факт, що поточний контроль використання матеріальних ресурсів в цехах підприємств, які мають широку номенклатуру статей матеріальних витрат, практично не ведеться [4]. Лише послідуючий контроль згідно даних бухгалтерського обліку веде бухгалтерія після закінчення звітного періоду, а отже і терміну використання вказаних ресурсів.

Важливим етапом покращення контролю за матеріальними витратами є їх нормування, тобто використання елементів нормативного методу калькулювання витрат на собівартість продукції. Це є досить ефективним саме для контролю за матеріальними витратами, тому що при створенні одиниці продукції, як правило, відомі питомі витрати сировини та матеріалів.

Стосовно руху запасів на підприємстві необхідно зазначити, що це достатньо трудомісткий процес, який пояснюється необхідністю оформлення значної кількості первинних документів, а також веденням обліку в кількісному та грошовому виразі не тільки в бухгалтерії, але і за місцями зберігання запасів. В системі контролю запасів важливе значення має визначення їх фактичної наявності, що потребує здійснення процедур, пов'язаних з їх перевіркою за допомогою інвентаризації, яка є одним із елементів методу бухгалтерського обліку. Особливе значення під час контролю має правильне використання процедур, пов'язаних з інвентаризацією запасів і розрахунків із постачальниками, та перевірка документального обґрунтування операцій щодо надходження, використання та іншого їх вибуття. Порушення правил проведення інвентаризації запасів може призвести до суттєвих викривлень, що, в свою чергу, може сприяти розкраданням, розтратам, неефективному використанню запасів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що інвентаризація у такому випадку виступає ефективним методом контролю та запобіганню розкраданням, псуванням та виявлення трудової дисципліни.

Матеріальні витрати на підприємстві також не завжди є виправданими. Контроль виробничих витрат є особливо важливим, враховуючи той факт, що, правильний вибір бази розподілу загальновиробничих витрат дозволяє тримати рівень собівартості продукції на найбільш оптимальному рівні [2]. Це дозволить підприємцям отримувати більший прибуток, а відповідно і чистий дохід. Тому задачею контролю є встановлення правильної класифікації витрат на виробництво; здійснення організаційного і методологічного взаємозв'язку обліку і контролю; посилення оперативності виявлення, узагальнення і групування витрат і допущених відхилень в розрізі центрів відповідальності та за місцями виникнення витрат; організація планування та здійснення контролю на етапах постачання та реалізації; організація контролю, в першу чергу, на рівні стратегічного планування, де контроль дає значний ефект у підвищенні ефективності діяльності підприємств.

Одним із можливих засобів попередження і зниження матеріальних втрат є посилення з боку всіх працівників підприємства поточного контролю за правильністю і законністю списання втрат матеріалів понад норми природного збитку, розкриття причин виявлення винних осіб для погашення ними заподіяної шкоди. У системі внутрішньогосподарського контролю втрати повинні визначатися в комплексі як розмір втрат під час навантаження, розвантаження, перевалки і транспортування матеріалів, від зниження їх якості, додаткові витрати зі збереження неходових і залежаних матеріалів, втрати від псування, нестачі і розкрадання матеріальних цінностей, втрати тари тощо. Для цього необхідно зосередити контроль на таких критичних точках, як необхідність зменшення розмірів природного збитку завдяки поліпшення умов збереження матеріалів і організації операцій, пов’язаних із підготовкою матеріалів до використання у виробництві; зменшенні нормованих відходів з деяких матеріалів; попередження псування матеріалів у результаті незабезпеченості умов їх зберігання.

Отже, зважаючи на впливовість недоліків при проведенні операцій з оборотним капіталом підприємства та підсумовуючи вище сказане, стає очевидним, що досягти позитивних змін можна шляхом використання комплексних та комбінованих документів, застосування систем преміювання працівників, запровадження контролю обґрунтованості відпуску матеріалів, проведення більш якісного послідуючого контролю, а також контроль виправданості матеріальних витрат та їх нормування.

Враховуючи та коригуючи наявні недоліки, керівництво підприємства має змогу змінити стан розвитку власної справи, вплинути на рівень отримуваного прибутку, вдосконалити систему управління оборотними активами, усунути перешкоди у виробничому процесі, що дасть змогу скоротити термін надходження грошових коштів на рахунок підприємства, збільшення обсягів випуску товарів тощо. Все це у кінцевому підсумку стане міцною базою стійкого та конкурентоспроможного розвитку підприємства.

Література:

1. Ігнатенко А.В., Кабанов В.Г., Харченко О.І. Механізми нейтралізації фінансових ризиків українських підприємств в умовах глобалізації // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №5. – С.136-144.

2. Кізима Н.Є. Контроль використання матеріальних ресурсів: теоретичний аспект.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/2009_27/statti/ 3_8.htm.

3. Нєкрасова А.В. Шляхи покращення управління ризиком неплатоспроможності підприємства.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2010_2/Pastuhov_210.htm

4. Никонович Г. Оперативний аналіз в системі управління оборотними активами.– [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.library.tane.edu.ua/images/nauk_vydannya/kZ9jj7.pdf.