Трансфер знань, як інновація в сфері інтелектуального інвестування

Стрімкі темпи науково-технічного прогресу та загострення конкуренції на сучасному глобалізованому ринку визначають безумовну пріоритетність інноваційного шляху розвитку як макро-, так і мікроструктур. Світова практика свідчить, що становлення на такий шлях неможливе без наявності в суспільстві інститутів, які організують партнерські взаємовідносини всіх учасників інвестиційно-інноваційного процесу, забезпечують доступ до інформації, допомагаючи учасникам ринку вірно визначати пріоритети науково-технологічних розробок і впроваджувати їх результати на практиці, забезпечувати зростання обсягів випуску високотехнологічної продукції і формувати відповідне конкурентне ринкове середовище. Досягнення такого результату можливе тільки за умови кооперації ресурсів і повноважень центральних, регіональних органів влади, місцевого самоврядування, наукових установ, освітніх закладів і підприємств, а також поєднання їх цільових настанов в єдину систему інвестиційно-інноваційного розвитку економічних структур різного рівня. Інноваційний підхід до вирішення даної проблеми полягає у створенні Інвестиційно-інноваційного Центру трансферу знань. Таким чином, створення вищезазначеного інституту є необхідним для вітчизняної інноваційної сфери вже сьогодні, про що свідчать зазначені передумови.

Дослідження шляху розвитку інноваційних технологій в Україні та різновидів інновацій з найшли широке освітлення в працях М.. Кене, О.Лукши, П.Сушкова,

А. Яновского та інших.

Метою дослідження є детальний розгляд Центру трансферту знань, як інституціональної структури, що забезпечуватиме безперебійне функціонування системи інвестиційно-інноваційного розвитку економічних структур різного рівня за рахунок організації процесу інтелектуального інвестування.

Термін «трансфер знань» означає передачу технології, розробленій в навчальному закладі або іншій дослідницькій організації, в різні галузі промисловості та народногосподарського комплексу країни.

Центр трансферу знань зв'язує основних партнерів - підприємства, організації, вищі навчальні заклади, лабораторії з наукових досліджень і розробок, консультантів, регіональні та місцеві органи влади - в загальну структуру. Він дає можливість підприємству або організації придбати знання, яких воно не має в своєму розпорядженні або вироблення яких вимагає великих витрат праці, часу і засобів.

Основними цілями навчальних закладів і науково-дослідних організацій при трансфері знань є:

- сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень;

- винагорода, збереження і підбор професорсько-викладацького

складу;

- створення тісніших зв'язків з галузями промисловості;

- створення доходу і сприяння економічному зростанню.

Центр трансферу знань, як інноваційна технологія, проходить шлях, що складається з наступних основних фаз.

1. Фаза ініціації характеризується наявністю намірів, волі і цілей у окремих співробітників, їх груп і підрозділів навчальних закладів або інших дослідницьких організацій до встановлення форми, обсягу і можливостей здійснення трансферу знань. Також на цій фазі визначаються та готуються ділянки для відповідних дій.

2. Фаза руху (потоку) означає переміщення імпліцитного і експліцитного знання між учасниками процесу. Для трансферу імпліцитного знання придатні методи, в яких значну роль грають особисті контакти, а також сумісні заходи учасників процесу. Ці методи, проте, відрізняються невисокою швидкістю і надійністю. Трансфер імпліцитного знання можливий в ході зустрічей, візитів, неформальних заходів в неробочий час, ротації робочих місць і обміну персоналом, а також під час роботи наукових суспільств, конференцій. При трансфері експліцитного знання можуть використовуватися методи, що відрізняються більшою простотою і меншою залежністю від контексту, дозволяють звертатися відразу до багатьох співробітників. У значній частині можливості трансферу експліцитного знання ті ж, що і імпліцитного. Вони з'являються також під час зустрічей, візитів, конференцій, презентацій, ротації і обміну персоналом тощо. Додаткові можливості виникають при оформленні документації, публікації наукових робіт, словників і довідників, теоретичному і практичному навчанні, перепідготовці і проходженні практики, користуванні системою Інтернет, внутрішніми мережами, базами даних, експертними системами, електронною поштою, телефоном тощо.

3. Фаза інтеграції характеризується тим, що одержувач переданого знання має можливість використовувати його в своїх умовах, на основі свого досвіду, інтегрувавши в свою базу знань. Крім того, в цій фазі здійснюється інтеграція нового знання в базу знань всієї організації паралельно з його інстітуционалізацією, для чого потрібна відмова від старого організаційного знання. Це дозволяє уникнути появи ізольованих «острівців знань».

Інтеграцію індивідуального знання в колективне пропонується здійснювати наступними шляхами:

1) керівник шляхом особистої участі може проводити інтеграцію різних схем у вже розроблену загальну систему знань;

2) інтеграційний процес може проводитися самими його учасниками, які мають в своєму розпорядженні достатню загальну базу знань і користуються довірою і пошаною в колективі;

3) як інтеграційний механізм можуть виступити організаційні структури.

Інтеграція знання на організаційному і індивідуальному рівнях є важливим кроком, без реалізації якого трансфер знаннь не може вважатися завершеним.

Діяльність Центру трансферту знань впливатиме позитивно як на

освітню і наукову діяльності у вищому навчальному закладі (або науково-дослідній організації), так і на соціально-економічний розвиток України і її регіонів зокрема. До основних результатів його функціонування належать:

зміцнення позицій підприємств народногосподарського комплексу, науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів у світовому науково-технічному співробітництві;

створення основи інтегрованого розвитку науки і вищої освіти, оптимізованої за напрямками діяльності та територіальним розміщенням;

організація взаємодії вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств і організацій народногосподарського комплексу, органів державної влади щодо інноваційного розвитку галузей промисловості;

зростання кількості задокументованих результатів інтелектуальної праці;

збільшення кількості договорів про інтелектуальне інвестування з фінансовим відшкодуванням витрат, пов’язаних зі створенням об’єкту інтелектуальної власності і вартості людського капіталу, витраченого в процесі створення продукту або передачі знань чи досвіду;

створення високоефективних технологій, машин і устаткування для галузей промисловості;

впровадження інноваційних технологій та розробок на підприємствах та організаціях;

створення більш конкурентного середовища як у регіонах, так і в країні;

здійснення заходів щодо підвищення економічного розвитку не тільки промисловості але й економіки країни.

Розглянувши сутність та результати функціонування Центру трансферту знань, можна зазначити, що він являє собою невід'ємну складову, органічно вплетену в інноваційну модель розвитку економіки різних регіональних рівнів та країни в цілому. Його впровадження дозволить створити

сприятливі економічні та соціальні умови для розвитку сфери наукових

досліджень та розробок, а також сфери інноваційного бізнесу.

Література

1. Кене М. Трансфер знань на підприємстві: основні фази і впливаючи чинники / М. Кене // Проблеми теорії та практики управління. - 2000. - №2. – С. 9.

2. Лукша О. Центр комерціалізації технологій – організаційний розвиток / О. Лукша, П. Сушков, А. Яновский // Проект Europeaid «Наука і комерціалізація технологій».- 2006. – С. 14 – 19.