Економічні науки/ 6. Маркетинг і менеджмент

Асанова Зарема Серверівна

РВНЗ «Кримський іинженерно-педагогічний університет», Україна

Удосконалення системи екоменеджменту в рамках регіонального управління

Стаття присвячена розвитку теоретичних та методичних положень по удосконаленню системи регіонального управління. В статті освітлені та узагальнені теоретичні основи формування системи екологічного управління в Україні; сформовані методичні підходи до визначення понять «екологічне управління» та «екологічний менеджмент». Досліджені особливості програмно-цільового підходу як інструменту екологічного управління; проаналізовано та систематизовано системи екологічного менеджменту на промисловому підприємстві. Розроблені науково-методичні основи створення екологічного трасту.

Актуальність теми дослідження у статті полягає в об’єктивній необхідності подальшого удосконалення існуючої у державі системи управління природокористуванням на різних ієрархічних рівнях – національному, регіональному, місцевому.

Метою статті є розвиток теоретичних та методичних положень щодо вдосконалення існуючих систем екологічного управління територією шляхом узгодження інтересів суб’єктів управління різних ієрархічних рівнів.

Відповідно до поставленої мети були визначені такі задачі:

- проаналізувати та узагальнити теоретико-методичні підходи до формування системи екологічного управління в Україні;

- проаналізувати науково-методичні підходи до визначення економічної сутності понять «екологічне управління» та «екологічний менеджмент»;

- дослідити особливості еколого-економічного програмування як інструменту вдосконалення екологічного управління на різних ієрархічних рівнях.

Визначено, що існуючі інструменти екологічного, управління в Україні, зокрема, екологічні платежі суттєво знизили свій регулюючий вплив. Фактично частка екоресурсних платежів складає в межах державного бюджету 0,6-0,99%. Обґрунтовано, що реалізація екологічних програм території і запровадження систем екологічного менеджменту на окремих промислових підприємствах є одними з найважливіших складових державної екологічної політики.[3]

На територіальному рівні головною метою екологічного управління визначено комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля всього регіону. Але на практиці підприємства переслідують інші, переважно економічні інтереси. Систему екологічного менеджменту слід розглядати як складову із трьох відносно відособлених, але разом з тим взаємопов'язаних підсистем: підприємство, територія та економіка в цілому. Необхідно знаходити нові форми управління розвитком продуктивних сил, а також формувати ефективні регулятори екологічної орієнтації економіки.[4]

Екологічне управління - процес постійного впливу суб'єктів управління (державні органи, економічні суб'єкти, громадськість) на об'єкти управління (особистість, колектив, технологічний процес, підприємство, територіальні одиниці, держава), спрямований, головним чином, на дотримання вимог природоохоронного законодавства, розробку та реалізацію екологічних цілей, проектів та програм для досягнення оптимальних соціо-екологічних результатів при мінімізації економічних витрат.[6]

Екологічний менеджмент — сукупність принципів, форм, методів, прийомів та засобів управління виробництвом та виробничим персоналом підприємства з метою досягнення високої еколого-економічної ефективності виробництва. Для формування конкретних організаційних економічних основ екологізації регіонального управління повинна бути еколого-економічна оцінка його рівня й, відповідно, необхідна екологізація управління інтегрованими регіональними структурами, оскільки це великі промислові підприємства, фінансово-кредитні установи, які можуть у значній мірі визначити еколого-економічну ефективність функціонування господарських систем.[7]

Екологізація регіонального управління визначається як процес перетворення системи управління регіоном у напрямку її орієнтації на вирішення екологічних проблем та забезпечення практичної реалізації екозбалансованої і еконебезпечної виробничої діяльності регіону у взаємозв’язку з інтересами зовнішніх та внутрішніх суб’єктів його відношень.[2]

У системі регіонального управління важливе місце відводиться економічному програмуванню, зокрема, розробці та упровадженню комплексних цільових програм як ефективного інструменту екологічного управління. Екологічне програмування розглядається, з одного боку, як система державного забезпечення програм національного розвитку, а з іншого - як система розробки таких програм методами моделювання. Управління екологічною програмою визначається як процес вирішення екологічних і соціально-економічних проблем протягом тривалого проміжку часу, шляхом організації ресурсів і їх упорядкованого застосування для вирішення даної проблеми. [1]

Говорячи про удосконалення системи екологічного управління регіоном, серед нових, найбільш ефективних, інструментів екологічного управління пропонується до впровадження: системи екологічного менеджменту, що регламентуються стандартами серії ІSО 14000, а також екологічний аудит і екологічне страхування.

Визначено, що будь-яке рішення певного суб'єкту еколого-економічної діяльності повинно носити комплексний характер. З одного боку, суб'єкт повинен враховувати народногосподарські інтереси, з іншого — діє за власною стратегією розвитку у ринкових умовах. Створення на підприємстві повноцінної системи управління якістю дозволяє вирішувати протиріччя, що виникають між загальною системою управління, якістю виробництва та системою управління якістю навколишнього середовища. Екологічний менеджмент є частиною цієї системи. Для функціонування на довірчих засадах пропонується створення екологічної компанії «Екологічний траст», який допоможе створенню компанії, яка функціонує на довірчих засадах — "Екологічного трасту", який допоможе зняти найсуттєвіші протиріччя, що виникають в системі територіального екологічного управління, відіграючи роль процесора в цій системі, перетворюючи матеріальні, фінансові й інформаційні потоки, що надходять від підприємств, у конкретні результати, що впливають в остаточному підсумку, на всі елементи системи.

Екологічний траст має стати своєрідним екологічним центром, до якого надходять фінансові та формаційні потоки від суб'єктів господарської діяльності усього регіону. Така координуюча функція здатна внести певну прозорість та створити надійну базу для комплексного аналізу окремих екологічних питань.

Оскільки прийняття управлінських рішень ґрунтується на певному аналізі, то і для визначення напрямків екологізації регіонального управління та механізмів її реалізації необхідно здійснювати оцінку його еколого-економічного рівня. Слід відмітити, що при аналізі рівня організаційно-виробничої структури компанії необхідно приділяти вивченню ступеня сформованості системи екологічного менеджменту і маркетингу як форм реалізації екологічно орієнтованого управління. Отже, для реалізації напрямків екологізації регіонального управління виділені основні функції, повноваження та напрямки екологічної діяльності основних органів вищого управління, а також системно сформовані екологічні питання і проблеми, що мають загально регіональне значення.

Висновки:

Однією із причин низької ефективності процесів природокористування витупають недоліки в їх організаційних структурах. Рекомендовано підвищити статус підрозділів природоохоронного спрямування на цих підприємствах відповідно з основними положеннями ІSО 1400. На основі визначення економічної сутності поняття «екологічне управління» - «екологічний менеджмент» підпорядкувати терміну «екологічне управління».[5]

Удосконалена система показників еколого-економічного рівня управління є стосовною до акціонерної форми господарювання, що дозволяє визначити напрямки екологізації регіонального управління та їх безпосередню реалізацію. Запропонована структурно-функціональна модель організаційно-економічного механізму управління екологічною діяльністю у регіоні.

Розроблений методичний підхід щодо створення регіонального екологічного фонду надає можливість розширити вірогідність фінансування загально регіональних заходів щодо екологізації виробництва та раціоналізації природокористування і економічно стимулювати підприємства по реалізації ефективної діяльності в екологічній сфері.

Література:

1. Александров В., Бажал Ю. Экономические проблемы государственного программирования научно- технического развития // Экономика Украины. – 1999. - № 10. – С.29-36.

2. Бойко О.Ю. Механізми екологізації корпоративного управління // Методи вирішення екологічних проблем // Под ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника. – Суми.: Університетська книга, 2001. – С.215-221.

3. Бойко О.Ю. Еколого-економічні аспекти управління корпораціями // Науковий вісник аграрної науки Причорномор`я Миколаївської державної аграрної академії. Спец. випуск 3(12) в 2-х т. – Миколаїв, 2001. – Т.1, С.108-111.

4. Бойко О.Ю. Екологізація корпоративного управління на підприємствах АПК // Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія «Економіка. Менеджмент». – 2001. – Вип. 2. – С.308-310.

5. Герасимчук З.В. Еколого-економічні основи формування та реалізації регіональної політики сталого pозвитку (питання методології і методики): Дисерт.док.екон.наук08.10.01. – Львів, 2002. – 444с.

6. Лапин Е.В. Экологический менеджмент на промышленном предприя-тии: Диссерт. кан. экон. наук: 08.08.01. -Сумы, 1991. -185с.

7. Лукьянихина Е.А. Методические основы формирования региональных целевых комплексных программ охраны окружающей природной среды // Вісник СумДУ Серія: Економіка. -1998. -№ 3 (11). - С. 120-127.