Економіка / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Поліщук Н.В., Іжаковська Т.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми кредитування сільськогосподарських товаровиробників

Проблема кредитування сільськогосподарських товаровиробників постала перед сільським господарством ще з тих часів, коли воно перетворилося у товарне виробництво. Це сталося в силу специфіки сільськогосподарського виробництва, яка певним чином впливає на кредитні відносини, і суть яких полягає у подовженому циклі виробництва у більшості випадків, що передбачає підвищену кредитоємність галузі; підвищеній потребі в кредитах у певні періоди року; залученні кредитних ресурсів на відносно тривалий період.

Важливим чинником забезпечення ефективної діяльності товаровиробників сільськогосподарської продукції є залучення до виробничого процесу додаткових фінансових ресурсів, оскільки в підприємств постійно виникають труднощі щодо нагромадження власних джерел формування як основних, так і оборотних засобів виробництва. Важливими чинниками вирішення цієї проблеми є участь у господарській діяльності сільськогосподарських підприємств позичених коштів, достатнє їх кредитне забезпечення, нові підходи у кредитній політиці, поліпшення кредитних відносин сільськогосподарських товаровиробників з банками.

Процес формування кредитних відносин в умовах ринку вимагає ґрунтовних наукових досліджень. Чинні нині стосунки між сільськогосподарськими виробниками та банками не відповідають принципам і функціям кредиту в розрізі забезпеченості, платності, поворотності та не сприяють зростанню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Проблема кредитних відносин досліджувалась багатьма вченими, зокрема їй присвячені наукові праці І. Бачурина, Ю. Лузана та інших. Однак основна увага науковців спрямована лише на окремі аспекти процесу кредитування аграрного сектора економіки, необхідність надання позичок сільському господарству, потребу державної фінансової підтримки та виходу з кризової ситуації цієї галузі.

Проте залишаються актуальними і потребують подальшого дослідження окремі питання, присвячені кредитним відносинам сільськогосподарських товаровиробників з банками.

Більшість вітчизняних банків вже сформували своє ставлення до кредитування агропідприємств: одні принципово відмовилися від села і спрямовують свої кошти у більш прогнозовані сфери економіки. Ряд банків розглядають сільськогосподарське виробництво як потужний потенціал росту для ринку кредитних ресурсів. Більше того, банки, які працюють з АПК, не просто готові надавати кредити, вони пропонують аграріям спеціальні програми, зокрема на купівлю дорогої сільськогосподарської техніки [1, с. 14-15]. Але комерційні банки уникають кредитування дрібних сільських підприємств через високі операційні витрати, пов’язані з невеликими розмірами кредитів та високою ризикованістю сільськогосподарського виробництва. Вирішенням цієї проблеми є впровадження програми мікрокредитування в Україні (UMLP). Мета цієї програми полягає в сприянні розвитку малих підприємств шляхом полегшення їх доступу до банківських кредитів на постійній основі. Право отримати кредит надається вітчизняним малим і дуже малим  підприємствам, які здебільшого мають статус юридичної особи або приватного підприємця, з кількістю зайнятих на них людей до 100 осіб. Розміри такого кредиту коливаються в межах від 100 до 125 тис. доларів США, а місячна процентна ставка становить 1 - 1,75% для кредитів, наданих у доларах США та євро, та  1,7 - 2% для кредитів у гривнях [2].

Ще однією з досить важливих причин чому фінансові інститути не хочуть вкладати кошти у сільське господарство є відсутність у товаровиробників можливості забезпеченого повернення кредиту.

На нашу думку, ефективність кредитування аграрної сфери в значній мірі залежить від продуманості та обґрунтованості розробленої кредитної політики. Підвищення ефективності механізмів кредитування галузі залежить від багатьох чинників, таких як:

- створення в сільському господарстві рівних з іншими сферами прав отримання доходів і фінансування оздоровлення сільського господарства;

- від розробки і реалізації ефективної аграрної політики;

- зменшення кредитних ставок, оскільки, незважаючи на значний прогрес у цій справі за останні роки, все таки для більшості сільськогосподарських виробників ставки за якими банки надають кредити, є високими, що створює суттєве навантаження на фінансовий стан підприємств;

- створення аграрного іпотечного банку та аграрної кредитної системи.

 Незважаючи на те, що запровадження державної програми фінансування підтримки  АПК через механізм здешевлення кредитів на протязі останніх років відчуваються позитивні зрушення у кредитуванні аграрного сектора, багато проблем кредитного забезпечення залишаються невирішеними, що вимагає ефективної політики уряду у цій сфері економіки.

Підсумовуючи вище сказане щодо проблем кредитування сільськогосподарських товаровиробників, можна відзначити, що найголовнішим причинами, що стримують розвиток кредитування є висока ціна кредиту, відсутність гарантій повернення кредиту, високий рівень витрат банків при наданні послуг та відсутність надійного позичальника.

Література:

1. Бачурина І. Умови, ставки та спеціальні програми / І. Бачурина // Агро перспектива, 2006. – №3. – С. 14–15.

2. Урядовий портал «Реальний сектор економіки – АПК» [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http://www.kmu.gov.ua/control/publish/realsektor.