Вплив кадрової політики держави на створення професійного підприємницького сектору країни.

Михальська В.В., к.держ.упр., доцент кафедри

Тенденції розвитку економічно сталих країн свідчать про повну залежність макроекономічних показників країни від формування економічної політики держави в цілому та стратегічно виважених дій уряду зокрема.

Конституція України зазначає, що економіка країни має соціальну спрямованість і ринкові перетворення стали одним із засобів підвищення її ефективності та спроможності щодо подальшого розвитку економічного та соціального потенціалу суспільства, а однією із найважливіших сфер цих перетворень є ринок робочої сили, якій тісно пов'язаний з трудовими відносинами [3, с. 156].

Особливим механізмом включення людини-носія робочої сили до суспільного господарювання є індивідуальна трудова діяльність, яка полягає у самостійному створенні людиною-робітником собі робочого місця; самоорганізації своєї господарської діяльності; самостійної реалізації своєї господарської діяльності; самостійної реалізації всіх відповідних економіко-правових відносин із суспільством, державою, своїми діловими партнерами; самостійному забезпеченні собі та своєму бізнесу гарантій як економічного так і соціального характеру [3, с. 157].

Терміни “індивідуальна трудова діяльність” та “приватний підприємець” не дають підстави для виникнення сумнівів стосовно того, чи є люди, які її реалізують у трудових відносинах: суспільство у особі державних інститутів, регулює, контролює їхню діяльність; суспільство в особі споживачів, реалізує відносини вартості, тобто з’ясовує, чи потрібна їх трудова діяльність, чи ні [3, с. 158].

За законодавством приватний підприємець має право сам наймати працівників, організовувати та формувати із ними трудові відносини. Зростання бізнесу приватного підприємця зумовлює зміну даного його статусу, визначеного законодавством, на власника фірми (засновника, співзасновника), а, отже по-суті, ті самі трудові відносини підприємця із державою (суспільством) продовжуються. Зростання бізнесу підприємця від малої форми бізнесу до його великої форми не змінює сутності трудових відносин у контексті підприємець-держава (підприємець-суспільство).

Постає питання про законодавче визначення саме таких трудових відносин. Економіко-правовий бік роботи підприємця полягає у його функціонуванні у відповідності до визначеної нормативно-правової бази, яка розповсюджується своєю дією на всі підприємства України. Прибутки (економічний бік трудової діяльності) та власні доходи підприємця не регламентуються у обсягах, а, значить, не залежно від вкладених зусиль, часу, рівня компетенцій підприємця, його статки можуть бути вищими або нижчими від законодавчо закріплених норм мінімальної заробітної плати, мінімального споживчого кошика та ін. У той же час найманим працівникам підприємця законодавство визначає мінімальну заробітну плату. Більшість соціальних гарантій підприємець також має створити для себе сам, а його підлеглим – найманим працівникам – регулює законодавство і, в свою чергу, впливає на підприємця для дотримання ним встановлених державою норм. З одного боку це є підтвердженням особливості функціонування підприємця та підприємництва в цілому – функціонування на власний ризик, з іншого боку – держава покладає на себе зобов’язання забезпечити умови функціонування людини-підприємця (наголос на слові ”людина”), тобто окремого члена суспільства, який у сукупності із іншими членами суспільства, що мешкають на одній юридично визначеній території, і становлять державу. Особливість функціонування підприємця полягає у його статусі:

- підприємець як об'єкт трудових відносин у державі (по відношенню до найманих працівників);

- підприємець як суб'єкт трудових відносин у державі (по відношенню до держави).

Елементом трудових відносин суспільства є відносини розподілу та перерозподілу робочої сили, розвиток яких відбувається відповідно до таких законів економіки як:

- закон вартості,

- закон конкуренції,

- закон середньої норми прибутку,

- закон попиту та пропозиції [3, с. 158].

Закон вартості у трудових відносинах держави і підприємця впливає на розподіл робочої сили підприємців і полягає у формуванні високопрофесійних підприємців, вартість робочої сили яких може зумовити вихід з ринку підприємців із низькими компетенціями.

Закон конкуренції здійснює різний вплив в залежності від наявності здорової та нездорової конкуренції [3, с.159].

Закон середньої норми прибутку впливає на перерозподіл робочої сили підприємців у якості появи так званої “сезонної” роботи у певному напрямі бізнес-діяльності, яка надає найбільшої фінансової користі на даний час.

Закон попиту та пропозиції у контексті нашого дослідження фактично читається як попит держави на підприємців та пропозиція відповідної робочої сили.

Не викликає сумніву, що попит у нашої держави є надвисоким. О. І. Васильєва наголошує, що в Україні 122 міста із моногалузевою структурою економіки [1, с. 17], а одним з напрямів найшвидшого розв'язання проблем монофункціональних міст вважає розвиток в них малого підприємництва з ініціативи місцевої влади [1, с. 119].

Однак, з позиції визначення терміну “попит”, запропонованого А.Загороднім [2, с. 354], доводим, що попит – це платоспроможна потреба суспільства (держави). Плата держави виявляється у таких напрямах:

- пільгове оподаткування,

- дотації (наприклад, в аграрний бізнес),

- створення вільних економічних зон,

- організація спрощених умов реєстрації бізнесу,

- організація спрощених умов ведення, фінансової фіксації господарських операцій та звітування по господарській діяльності перед державою,

- реалізація законодавчих механізмів сприяння розвитку підприємництва,

- охорона здоров'я (безкоштовне медичне обслуговування населення),

- соціальні гарантії члена суспільства,

- забезпеченні навчання потенційних кадрів за державним фінансуванням та ін.

Отже, відносини держави і підприємця у контексті закону попиту і пропозиції в частині плати держави виявляються у двох головних напрямах:

1) створення належних умов для ефективного функціонування підприємця в бізнес-середовищі – плата в організаційному та регулятивному аспектах бізнес-діяльності;

2) створення висококваліфікованого кадра для підприємництва (інвестиціями у людський капітал від народження людини) – плата за забезпечення високої якості робочої сили.

1. Васильєва О. І. Управління соціально-економічним розвитком многофункціональних міст України: Дис. ... канд. наук з держ. упр.: 25.00.04.- К., 2004.- 215 с.

2. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник.- 2-е вид., випр. та доп. – Львів: Вид. “Центр Європи”, 1997. –566 с.

3. Тумакова С. Держава і організація ринку робочої сили. Вісн. УАДУ. – 2002. - №3.-С. 118- 125.