Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

 

Фірсова Л.А., Саврасова А.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Міжнародна трудова міграція як частина міжнародного ринку робочої сили

 

Останнім часом в Україні все гостріше почав підніматися питання про демографічну  ситуацію і пов'язаних з нею міграційних процесах. Проблема полягає в тому, що в дійсності і по віковій структурі, і по "звуженому" типу відтворення населення Україна сьогодні близька до країн Західної Європи, проте при цьому більшою мірою є міграційним донором, а не міграційним реципієнтом. Щоб залучати мігрантів, країна, а точніше її економіка, повинна мати надлишок робочих місць і брак робочих рук (або умів), чого в Україні на сьогоднішній день не спостерігається [3, с.67].

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, нама­гається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, станов­лять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);

по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів [2, с.161].

Міжнародна трудова міграція - це переміщення працездатного населення між  державами під впливом суто економічних причин, тобто в пошуках заробітку. На відміну від переселенської міграції, вона припускає збереження постійного зв'язку мігранта зі своєю  батьківщиною. Таким чином, не можна зменшувати роль міграції населення, що зумовлює актуальність теми [3, с.67].

У своїх працях Фіногеев Б.Л. розглядає міграцію населення як «просторове переміщення, що супроводжується зміною постійного місця проживання людини ». Райзберг Б.А., Лозівський Л.Ш., Стародубцева Є.Б. визначають міграцію як «переміщення людей,  працівників, пов'язане, переважним чином, зі зміною місця проживання та місця роботи » [3., с. 68].

Міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням [1, с.32].

Розвиток міграції протягом останніх 50-ти років набув певних змін. Якщо раніше в якості основних центрів тяжіння мігрантів відокремлювали тільки промислово розвинуті країни Західної Європи, Північної Америки та Австралію, то у сучасних умовах  розширення масштабів міжнародного співробітництва міжнародна трудова міграція набула характеру глобального процесу. На кінець XX сторіччя кількість країн, залучених до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за рахунок регіону Центральної і Східної Європи, а також країн СНД. В середньому щорічно в пошуках роботи мігрує близько 2,5 млн. чоловік [2, с.162].

Експорт робочої сили - загальноприйняте і широко поширене явище у світовій практиці, один з найбільш дієвих факторів формування світового ринку праці. Зазвичай трудова міграція за межі країни розвивається на основі: міжурядових угод, індивідуальної ініціативи самого працівника, рекомендацій посередницьких комерційних фірм, нелегальних каналів.

Однак процес міграції з Україною розвивається більшою мірою стихійно, в меншій - організовано, і, природно, кожна з цих форм трудової міграції зумовлює нерівні стартові можливості для їх учасників, а значить різні соціальні та соціально- психологічні наслідки. І тим не менш, у даний час трудова міграція з України приймає все більш широкі масштаби. Так, за оцінками західних фахівців, у найближчі роки від 2 до 9 млн. українських громадян захочуть виїхати на роботу за кордон. Робітники і фахівці з  Україна працюють сьогодні у Франції, Німеччині, Австрії, Данії, Канаді, деяких країнах Латинської Америки. У перспективі Латинська Америка (перш за все Аргентина, Уругвай, Чилі)  обіцяє стати важливим центром східноєвропейської еміграції, в тому числі - з України [3, c.68].

Міжнародний ринок робочої сили характеризується постійним зростанням попиту і пропозиції іноземної робочої сили. Розрахунки економістів показують, що ефективність експорту робочої сили в 5 разів  перевищує ефективність експорту товарів. У деяких арабських країнах, наприклад, доходи від експорту робочої сили складають 20-30% загальної суми валютних надходжень за національною платіжному балансу. Економічна вигода полягає в тому, що емігранти відправляють переклади, привозять валюту, цінні папери, техніку побутового та виробничого призначення.

Багато держав-експортерів робочої сили увійшли до групи середньорозвинених країн саме завдяки вивезенню робочої сили (Єгипет, Туреччина, Пакистан та ін). Більш того, за рахунок еміграції людей країна отримує додаткову вигоду, тому що при цьому в якійсь мірі вирішується проблема зайнятості, безробіття, здійснюється економія на витратах на підготовку і перепідготовку персоналу, підвищення кваліфікації працівників[3, с. 69].

На даний час центрами, що притягують основну частку іноземної робочої сили, виступають:

·        Країни Західної Європи (Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія, Швейцарія, Швеція, Нідерланди), де спостерігається тенденція щодо використання іноземної робочої сили на важких , непрестижних і шкідливих для здоров’я роботах;

·        США, Канада і Австралія, що приймають переважно кваліфікованих спеціалістів;

·        нафтодобувні країни Близького Сходу, куди спрямовані потоки трудових емігрантів з сусідніх арабських країн;

·        нові індустріальні країни Південно-Східної Азії [2, с.168].

Розвиток міграції останнім часом набуває все більших розмахів. Багато країн є центрами, що притягають робочу силую Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Щоб залучати мігрантів, країна, а точніше її економіка, повинна мати надлишок робочих місць і брак робочих рук (або умів), чого в Україні на сьогоднішній день не спостерігається

Обмін трудовими ресурсами Україні з іншими країнами світу може стати ефективним способом підйому країни до рівня розвинених країн світу. Однак, приєднання до світового ринку праці зажадає подолати свого роду "бар'єр входження", щоб зробити українських працівників конкурентоспроможними на світовому ринку праці. Але для цього доведеться сформувати повноцінний ринок праці в межах самої України, який забезпечить необхідну мобільність робочої сили.

 

 

Література:

1.                      Драгунова Т. Роль  міграційного процесу у відтворенні людського потенціалу: теорія і практика/Т. Драгунова//Україна: аспекти праці. – 2005. - №7. – С. 31-37.

2.                      Епифанов А., Кривенко Л., Кривенко С. Межстрановая  миграция населения и европейский рынок труда в контексте интеграционных процес сов/ А. Епифанов, Л. Кривенко, С. Кривенко//Вісник  Тернопільської академії народного господарства. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. - №18/1. – С.161-169.

3.                      Оськина В.Ю. Международная трудова миграция как часть международного рынка робочей силы/ В.Ю. Оськина//Экономика Крыма. – 2008. - №24. – С. 67-70.