Традиційне українське житло та його символіка

Вакулик І.І., Іваніщева К., НУБіП України

В.Скуратівський у книзі «Берегиня» зазначав, що традиційна українська хата являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні у 1838 p., писав про те, що хати українців завжди чепурненькі, завжди немов усміхаються до перехожих.

Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувалися й оберігалися кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.

Хата і весь замкнений цикл господарських будівель (клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця) були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім’ї.

За народними віруваннями, побудова першої хати приписується Сатані. Побудувавши хату, він не здогадався зробити вікон. Довго нечисть носила світло в хату пригорщами, а потім, зневірившись, подарувала Богові. Господь зробив три вікна й у хаті стало світло.

Число «три» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати: по вертикалі житло ділилося на три частини: призьба, стіни, дах. У житловій кімнаті, як правило, було три вікна, на фасадній стіні – три отвори (двері та два вікна). Житло найчастіше було трикамерним (сіни, хата, комора), вікно робилося на три шибки, а настінні розписи розміщувалися трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші – відстанню від вікон до даху та призьби.

Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв’язку обжитого простору з Всесвітом. Нижній ярус – це поєднання з матір’ю-землею, нижнім світом творення; верхній ярус житла – це зв’язок із небом, високою сферою світотворення; середній – людське середовище, яке зазнає змін, освоюючи обидва сусідні. Нижній ярус – то стіни з підпіччям, лави – межа світу наземного і підземного. Верхній ярус і стеля хати – це нібито небо, а сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається і яку не сміють переступити злі духи. Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між ідеалізованою небесною сферою і підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі каналів спілкування людини з навколишнім середовищем, наділялися магічними властивостями оберегів житла.

Широко побутували в Україні настінні розписи, що сягають своїм корінням ще часів трипільської культури. Про це свідчать археологічні знахідки, зокрема зображення на стінах сови, барвінку, гілок із квітами, букетів. Прикладом кольорового оздоблення зрубних будинків було фарбування швів. На Лемківщині розмальовували на вхідних дверях «квіт» – своєрідну інформацію про склад сім’ї: гілка з листям барвінку символізувала жінок у родині, а гілка з зірками – чоловіків. Народжувалася дитина – домальовували гілку, а коли помирав якийсь член родини – малювали хрестик.

Віками склалося так, що українська хата не мислилася окремо від вишневого садка, ставка, криниці над шляхом, куща калини, чорнобривців та матіол у квітнику. Разом із вишитими рушниками, домотканими доріжками та мальованими коминами, що здавна прикрашали хату і захищали її від ворожих людині сил, українське житло становило цілісну систему і слугувало своєрідною візиткою українців як нації у світі. На тому місці, де мала стояти хата, заздалегідь були визначені місця майбутньої садиби. Будували хату толокою. Господиня готувала обід, а коли приходив час, розстеляла скатертину на місці майбутньої покуті й розставляла спеціальні страви. Чарку пили один за одним по колу за ходом сонця. Завершити будівництво поспішали ще до заходу сонця, а по закінченні ставили на східному причілку гілку.

Щодо походження назви «хата» існує чимало гіпотез та думок. Учені Г.Успенський та Д.Бантиш-Каменський виводять цей термін з німецької мови (Нütte f – «курінь», «халупа»), академік А.Кримський і археолог В.Сєдов відстоюють думку про її витоки з іранських мовних джерел.

Внутрішня площа хати, її забудова по всій Україні була схожою, хоча в кожній місцевості у внутрішньому інтер’єрі відбивалися як національні, так і регіональні етнічні риси життя українців. Кожна хата являла собою завершений твір мистецтва, побудований за законами краси й досконалості.

Внутрішня площа хати поділялася на робочу, обрядову і побутову. Робоча площа – це піч, мисник, ложник; обрядова – стіл на покуті; побутова – це піл або ліжко, скриня, колиска, ослони, лава.

Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч – це вогонь чи вогнище, тому звідси і походить поширена метафора «родинне вогнище». Вогнище було символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун – дух предків.

Вікна були «очами» хати, що освітлювали житло, зв’язуючи у такий спосіб замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу.

Комунікативну функцію зв’язку хати з навколишнім світом здійснювали поріг та стіни. Із сіней були входи до хати, до комори, на горище. Тут зберігалося зерно, речі, кошики, жорна. У сінях були полиці для посуду. Тут тримали борошно, картоплю, молоко, інші продукти. Коморі люди здавна приписували чудодійну силу.

Зовнішнім оберегом хати була призьба, тому її обводили рудою глиною, застеляли домотканими доріжками. Призьба виконувала не тільки господарські функції (утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю), а й мала своєрідну роль об’єднуючого начала, де збиралася родина разом. Окрім того, призьба мала символічне коло, що замикало простір хати, оберігала її від посягання злих сил.

Обов’язковим компонентом українського обійстя була не тільки хата, але й двір. За давніми віруваннями, огорожа оберігала людей від нечистої сили.

Здавна у народі казали, що, вибираючи будинок, вибираєш долю, бо будинок – це живий організм, який виконує роль посередника між людьми і Всесвітом.

Література

Вакулик І.І., Пузиренко Я.В. Культура ділового та сімейного спілкування: інтерактивні вправи, завдання, тести: Навчальний посібник. – К.: Центр інформаційних технологій, 2007.

Вакулик І.І., Пузиренко Я.В. Українознавство: Методичний посібник для студентів педагогічного факультетів. – К.: НУБіП України, 2010.

Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарів, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993.