Гладуш
В.А.
Дніпропетровський
національний університет ім. Олеся Гончара
ПРОБЛЕМА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПІДГОТОВКИ ДЕФЕКТОЛОГІЧНИХ КАДРІВ
В УКРАЇНІ
Важливою умовою модернізації національної системи корекційної освіти є докорінне вдосконалення її складника – підготовки та перепідготовки педагогів-дефектологів у системі післядипломної педагогічної освіти.
В останні десятиліття післядипломна педагогічна освіта постійно перебуває в центрі уваги педагогів-теоретиків і практиків. Вона досліджувалась у різних аспектах: об’єктивні закономірності наукового процесу (Ю.К. Бабанський, В.П. Беспалько, Б.С. Гершунський та ін.); положення філософії і соціології професійної освіти (В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай, О.Я. Савченко та ін.); положення теорії і методики педагогічної та післядипломної педагогічної освіти (А.М. Алексюк, І.П. Жерносєк, А.І.Кузьмінський, В.І. Луговий, В.В. Олійник, В.Ф. Паламарчук, О.М. Пєхота, Н.Г. Протасова, Л.П. Пуховська, Т.І. Сущенко, М.Д. Ярмаченко та ін.); процеси становлення і розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів (О.Л.Капченко, С.В.Крисюк, Л.Є.Сігаєва та ін.); психолого-педагогічні основи розвитку творчої особистості в умовах неперервної професійної освіти (Б.Г. Ананьєв, В.Г. Афанасьєв, Л.І. Божович, І.Д. Бех, Н.М. Бібік, Л.С. Виготський, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєва, Н.Ф. Тализіна, І.С. Якиманська та ін.); концептуальні положення щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників у системі післядипломної педагогічної освіти (В.І. Бондар, Г.В. Єльникова, Л.І. Даниленко, М.Ю. Красовицький, В.І. Маслов, В.В. Олійник, В.І. Пуцов, П.В. Худомінський та ін.); аспекти розвитку спеціальної освіти (Д.І.Азбукін, В.І.Бондарь, А.І.Живіна, Х.С.Замський, Н.Ф.Засенко, В.А.Ковшиков, М.І.Нікітіна, Л.С.Волкова, І.П.Колесник, В.А.Лапшин, В.А.Феоктистова, О.Е.Шевченко, М.Д.Ярмаченко та ін.).
На теперішній
час теорія і практика має у своєму
обігу досить великий матеріал з історії становлення й розвитку системи
підготовки та підвищення рівня кваліфікації педагогічних кадрів за різними
напрямами (дослідження Г.С. Данилової, П.І. Дроб’язко, А.М.Зубко,
С.В. Крисюка, В.І. Маслова, П.В. Худоминського та ін.).
Важливі
аспекти історії розвитку спеціальної освіти в Україні стали об’єктом
дисертаційних досліджень В.І.Бондаря, Л.К.Одинченко, В.В.Золотоверх,
С.П.Миронової, М.О.Супруна, О.Е.Шевченко.
Дослідження розвитку спеціальної освіти в Україні в наведених наукових доробках здійснювалося в контексті проблем підготовки дефектологічних кадрів як важливої умови реалізації ідеї корекційно-компенсаторного навчання дітей дошкільного і шкільного віку. Характерно, що у більшості досліджень акцентується увага на організації цього процесу в Радянському Союзі, аналізі змісту навчальних планів, виявленні закономірностей та особливостей підготовки дефектологів у Росії. Водночас багато аспектів стосовно виникнення та функціонування системи підготовки, перепідготовки фахівців-дефектологів в системі післядипломної педагогічної освіти України, викладено фрагментарно, розрізнено, як у науково-теоретичному, так і в хронологічному плані.
Історіографічний аналіз проблеми дає підстави стверджувати, що за роки незалежності України не проводилося комплексне дослідження процесу післядипломної підготовки дефектологічних кадрів як системи, що охоплює зміст, структуру, технології, організаційні та теоретико-методичні засади діяльності вищих закладів освіти. Ці процеси не представлено в часі та просторі. А втім таке дослідження може значно доповнити інформацію про генезис системи післядипломної підготовки майбутніх дефектологів з моменту її виникнення і до оформлення в самостійну цілісну систему.
Недостатня теоретична розробленість цієї проблеми, важливість об’єктивного осмислення історичного досвіду, накопиченого в Україні за радянський період, необхідність реформування системи післядипломної підготовки дефектологів на основі творчого послуговування спадщиною минулого власне, і зумовило вибір теми дослідницької роботи.
Закономірністю розвитку системи післядипломної дефектологічної
освіти педагогів є її залежність від сукупності об’єктивних чинників, які
суттєво впливають на життя нашого суспільства.
По-перше, наявність в Україні досить великої
кількості дітей з обмеженнями життєдіяльності (близько 45 тис. дітей дошкільного
віку, понад 60 тис. дітей шкільного віку). У нашій державі створено 142 спеціальні дошкільні заклади, 386 спеціальні школи-інтернати.
По-друге,
дифіцит висококваліфікованих дефектологічних кадрів. Діюча система
закладів для дітей з обмеженими можливостями потребує значної кількості
корекційних педагогів, спеціальних психологів. Сьогодні підготовка кадрів для
потреб спеціальної школи здійснюється на базі десяти вищих навчальних
педагогічних закладів. Перепідготовка та підвищення кваліфікації також здійснюється
у двадцяти чотирьох обласних та Центральному інститутах післядипломної
педагогічної освіти.
По-третє, є особливі та неупереджені вимоги до сучасного педагога та допоміжного
персоналу спеціальної школи. Це має визначальне завдання педагога, а тому
залишається особливо актуальним .
Подальший розвиток означеної проблеми значною мірою залежить від забезпечення наступності, урахування та критичного осмислення створеного суспільством у попередні роки, позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду. Наукова спадщина вимагає поглибленого критичного об’єктивного аналізу і відбору найціннішого, що може слугувати сучасності.
Отже, така
проблема як підготовка, перепідготовка та
підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у системі післядипломної
освіти для спеціальної (допоміжної) школи до сьогоднішнього дня залишилася поза
увагою науковців та потребує глибокого
й ретельного вивчення.