Національний університет
біоресурсів і природокористування України
У США суспільство
сконцентрувало увагу на впливі сільсько-господарського
виробництва на довкілля,
якості та безпеці продуктів харчування та здоров'ї людини, проблемах природокористування, видах рослин і
тварин, що зникають. Отже, у другій половині
минулого століття значно зросла потреба у фахівцях в галузі технічних та
природничих наук, ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій. Рівнем освіти в галузі природничих та технічних наук серйозно займався
як приватний бізнес, так і держава.
Тому конкретними
шляхами реорганізації змісту сільськогосподарської освіти були пропозициї
Національної ради по сільськогосподарській освіті та Національної академії
наук.
Під керівництвом
Національної ради зі сільськогосподарської освіти була розроблена комплексна
стратегія під назвою "10x15 Перспективне планування мети аграрної
освіти", яка включає вісім першочергових ініціатив. У центрі її уваги
зусилля за двома напрямками: створення нових програм у суспільствах, які ще не
використовували сільськогосподарську освіту, і забезпечення якості виконання
поточних програм, що забезпечують академічну і професійну освіту, лідерство і
розвиток особистого досвіду в сільському господарстві. Хоча метою стратегії
"10x15" є зростання кількості сільськогосподарських програм освіти
від 7200 до 10000 до 2015 року, вона має чіткий акцент на підвищення якості навчання. У доповіді Національної академії наук «Transforming Agricultural Education for a Changing World»
підкреслюється, щоб йти в ногу з мінливим часом, вища
сільськогосподарська освіта потребує перетворення.
У доповіді підкреслено, якщо
вищі навчальні заклади не врахують змін, які необхідні, вони ризикують втратити
свою актуальність. Без істотних дій випускники програм таких закладів будуть
мати труднощі з працевлаштуванням в зв’язку з мінливими потребами
суспільства, а нація не використає свої можливості в керівництві у вирішенні
глобальних проблем, пов'язаних з продовольством і сільським господарством.
У цій доповіді
пропонується вісім кроків для навчальних закладів, які варто здійснити для
поліпшення сільськогосподарських освітніх програм для задоволення потреб
студентів, роботодавців і суспільства в цілому, для вирішення проблем завтрашнього дня.
Кроки для
забезпечення змін у сільськогосподарській освіті.
1. Забезпечення
стратегічного планування.
Стратегічне
планування є необхідним, воно включає в себе широке коло учасників, у тому
числі осіб з вищою освітою в сільськогосподарському коледжі і за його межами,
нинішніх і колишніх студентів, роботодавців, навчальні суспільства, товарні
групи, місцеві організації, фермерів та представників громадськості. Навчальні
заклади повинні розробити і реалізувати стратегічний план протягом найближчих
двох років, і повертатися до нього кожні 3-5 років для оцінки досягнутого
прогресу, уточнення та вдосконалення нових програм і політики.
2.Узагальнення
трактування сільського господарства в загальній програмі.
Теми, пов'язані
з сільським господарством, стосуються
багатьох дисциплін, від техніки і технології до хімії та біології, до
соціальних наук. Відповідно наукові установи повинні розширити трактування
сільського господарства в загальному у навчальній освітній програмі.
Зокрема
викладачам аграрних коледжів необхідно заохочувати обговорення проблем
сільського господарства в усіх курсах навчального закладу і працювати з
колегами з інших департаментів з розробки спільних вступних курсів.
3.Розширення досвіду
студентів.
Навички та знання студентів, які найбільше цінують роботодавці, не завжди чітко пов'язані з освітніми сільськогосподарськими програмами. Навчальні заклади повинні розширити освітній досвід студента, включаючи в його навчання розвиток таких навичок, як комунікація, взаємодія (робота в команді) і лідерство. Навчальні заклади повинні також збільшувати можливості студента брати участь в інформаційно-пропагандистської діяльності і розширювати загальну активність у аграрних коледжах, а також у дослідженнях, стажуваннях і подібних програмах. Нарешті, навчальні заклади повинні збільшувати вплив студентів на перспективи міжнародного розвитку шляхом цілеспрямованої підтримки навчання за кордоном і включення міжнародних аспектів в існуючі курси.
4. Підготовка викладачів до ефективного
навчання.
Навчальні
заклади, професійні суспільства і фінансові установи повинні підтримувати
розвиток викладацької діяльності, спрямованої на ефективне навчання. Ці заходи
повинні також забезпечити відповідну підготовку аспірантів і
докторантів-дослідників – наступне покоління викладачів-аграрників. Навчальні
заклади повинні бути впевнені в тому, що відповідальність за розвиток осіб з
вищою освітою лежить на кафедрах, коледжах та навчальних закладах, а не на
окремих викладачах.
5. Нагорода за зразкове
викладання.
Досягнення в
галузі викладання рідко винагороджується істотним чином. Наукові та фінансові
установи, професійні товариства повинні підтримувати ефективне навчання.
Академічні заклади повинні збільшити винагороду за високу якість викладання і
розробку навчальних планів, у тому числі включаючи пильну увагу до найму на
роботу, до перебування на посаді і просування по службі.
6. Підтримання більш
тісних зв'язків між установами.
Програми навчання в галузі
сільського господарства, як правило, існують в ізоляції, навіть між тими
установами, які знаходяться на тій же географічній територїї, існують нетісні
зв'язки.
Навчальні
заклади повинні підтримувати один одного для поліпшення потреб студентів,
наприклад, створюючи спільні програми і курси для студентів, що працюють в
галузі сільського господарства.
7. Підвищення
обізнаності про важливу роль сільського господарства.
Підвищення обізнаності про важливу роль сільського господарства у вирішенні основних соціальних проблем може сприяти підвищенню його авторитету на місцях та залучити більше студентів. Отже, в інтересах ВНЗ сприяти більшій обізнаності серед вступників в галузі сільського господарства. Коледжі та університети повинні докласти зусилля, щоб відкрити для студентів і викладачів аграрну тематику і викликати інтерес до сільськогосподарської кар'єри.
8. Установлення стратегічних партнерських відносин.
Хоча коледжі та
університети відповідають за підготовку студентів до професійної діяльності в
галузі сільського господарства, існують нетісні зв'язки між навчальними
закладами та роботодавцями для їх випускників. Навчальні заклади повинні
залучати представників промислових підприємств та інших роботодавців до
стратегічного планування та участі в консультативних комітетах.
З іншого боку,
компанії повинні включати академічний штат в
консультативні комітети. Крім того, потрібно розвивати програми з
обміну, надаючи можливість професіоналам у галузі сільського господарства викладати
в академічних закладах.
Як бачимо, США
зробили вагомий внесок у розвиток як сільскогосподарських наук, так і розвиток
професійної аграрної освіти.
Перетворення і
збереження освіти в сільському господарстві потребує постійної активної участі
багатьох, хто зацікавлений у формуванні
майбутнього сільського господарства у відповідь на виклики ХХІ століття.