Педагогічні науки/5.Сучасні методи викладання

Віщук В.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Моє бачення викладання лекції у вищих навчальних закладах

Викладач в усі часи був людиною, яка не тільки передає інформацію, але й впливає на людей змістом і силою слова. Роль лекції сьогодні – забезпечити отримання найновішої наукової інформації, організувати спілкування людей в неформальній обстановці, де головне – довіра та відвертість, наявність власної позиції та бажання вислухати й зрозуміти позицію іншої людини. Виконання подібних завдань неможливе без зміни формальної структури лекції.

За сучасних умов важливо забезпечити суттєве підви­щення рівня лекцій і їх значення у формуванні наукового мислення студентів. Слід домагатися, щоб лекції мали проб­лемний характер, відбивали сучасні досягнення науково-технічного й суспільного розвитку, теорії і практики, сприяли поглибленій самостійній роботі майбутніх спеціалістів, розвитку їх творчих здібностей. Суттєвою ознакою лекції у вищій школі має бути логічно струн­кий, точний, глибокий виклад основних положень даної науки.

Лекційний курс тієї чи іншої навчальної дисципліни тільки тоді виконає свої навчально-виховні завдання, коли він відповідатиме важливим загальним дидактичним вимогам до його побудови. Зокрема, такими вимогами до структури лекційного курсу є: 1) виділення як обов'язкових вступної, тематичної, заключної, а також огля­дових і установчих лекцій; 2) запровадження добре продума­ної системи взаємозв'язків викладача і студента на лекції; 3) активізація пізнавальної діяльності студента на основі принципу проблемності.

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємо­зв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції – сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція має різноманітне значення у загальній структурі курсу. Вона присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми (звідси її назва).

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час ви­робничої практики. Її головне завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студен­там перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, абітурієнтам – перед вступними іспитами, студен­там-заочникам.

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченому й викладеному матеріалу з даного предмета в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подаль­шого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

 Науковість передбачає відображення у лекційних кур­сах основоположних вузлових проблем, а також відповідної науково-практичної сфери, основних понять та ідей, що мають фундаментальне значення, сучасних наукових кон­цепцій, перспектив подальшого розвитку науково-теоре­тичної сфери, що вивчається. Сформульовані вимоги стосовно наукового змісту лекцій за умов значного навчального навантаження студентів мають повною мірою ураховувати специфіку самостійного вивчення студентами певного навчального предмета, а також особ­ливості їхньої виробничої діяльності, рівень підготовки до засвоєння матеріалу, використання здобутих знань у професійній діяльності. У цьому полягає перша загальнодидактична вимога до побудови лекційного курсу з кожного предмета.

Другу загальнодидактичну вимогу до побудови лекційних курсів викладачем слід убачати в установленні добре проду­маної системи взаємин викладачів і студентів на лекції. Її основні позиції в структурі викладу лекції такі: чіткий і доступний виклад курсу, роз'яснення важкого для засвоєння матеріалу, створення атмосфери доброзичливості і ви­могливості, поступове підвищення рівня наукового викладу, методів теоретичного аналізу, інтен­сифікація пізнавальної діяльності студентів, розвиток їх активності й інтересу до матеріалу, що вивчається.

Третя загальнодидактична вимога до побудови лекційних курсів – активізація пізнавальної діяльності студентів на базі принципу проблемності. Існують два з можливих способів побудови проблемного викладу лекційного матеріалу. Перший спосіб у педагогіці прийнято називати проблем­ним викладом. Як головну мету він передбачає прилучення студентів до наукового пошуку шляхом демонстрації перед ними зразків пошукової діяльності. Викладач сам формулює проблему й сам її розв'язує. Студенти ж подумки стежать за логікою викладача, навчаючись засобів поетапного розв'я­зання проблем. Другий спосіб введення проблемності до структури лек­ційного викладання у педагогіці нерідко називають частко­во-пошуковим. Цей спосіб допомагає поетапно і поступово вводити студентів у атмосферу самостійного пошуку і розв'я­зання окремих питань проблеми. На лекції викладачеві най­зручніше здійснити це за допомогою різного роду запитань, що спонукають студентів до активного мислення. Наприклад: "А як би ви діяли у такому випадку?"; "Як перевірити, яка з цих пропозицій правильна?".

Методика і техніка читання лекцій зачіпає досить широке коло питань: структура лекції; лектор як викладач; лектор як вихователь; лектор як учений-дослідник; уміння лектора науково й водночас у доступній формі викласти зміст лекції; уміння лектора, ви­користовуючи наочність, технічні засоби навчання, забезпечити міцні знання студентів, розбудити в них інтерес до своєї науки, акти­візувати їхню пізнавальну діяльність, мобілізувати волю. Неабияке значення має також уміння викладача встановити контакт з аудиторією, викликати дискусію, захопити своїх слухачів образною мовою, стилістикою викладу, манерою поведінки. Віл має стати взірцем для своїх студентів.

Лекція – монолог чи діалог? Традиційно лекцію відносять до викладу навчального матеріалу викладачем. І це правильно. Водночас лекція за своєю суттю (а не за формою) – завжди діалог, а не монолог.

Структура лекції є, безумовно, творчою справою кож­ного викладача. Тут не може бути штампів. Проте досвід переконує: у будь-якій лекції завжди доцільно виділяти вступ, виклад основного змісту і висновок.

Відбір наукового й фактичного матеріалу до лекції має бути особливо ретельний. Відібраний матеріал обов'язково повинен мати систематичний характер, відображати вузлові питання головних наукових напрямів. При цьому викладач не повинен бути реєстратором фактів. Він зобов'язаний висувати дискусійні питання. Готуючись до лекції, викладачеві важливо передбачити можливі запитання студентів. Викладати матеріал лекції слід на міжпредметному рівні.

Існують психолого-педагогічні передумови під­вищення ефективності вузівської лекції. Це насамперед: фор­мування відповідної мотивації у студентів, ставлення студентів до лекцій; уміння розкривати цінність знань для слухачів з позиції практики, показувати студентам значущість лекційного курсу, розвивати у них звичку наполегливо й зосереджено працювати, зберігати високу довільну й ми­мовільну увагу. Останнє особливо важливе.

За сучасних умов, коли головна увага вищої школи зосе­реджена на всебічному підвищенні якості професійної та соціально-політичної підготовки спеціалістів, а відтак по­силюється роль самостійної роботи студента, значення лекції невпинно зростає.

Література:

1.                 Бєлєнька Г.В. Суб'єкт – суб'єктна взаємодія викладача та студента в ході вузівської лекції // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 2001. Вип. 122. Педагогіка та психологія. – С. 18-21.

2.                 Гнеденко Б. Вначале было слово… (О назначении вузовской лекции) // Вестник высшей школы. – 1990. – № 1. – С. 23-27.

3.                 Ефимов В.Ф., Ушанкин Л.В. Активизация деятельности студентов на лекциях и практических занятиях // Начальная школа. – 1991. – № 12. – С. 65-68.

4.                 Остроушенко Л. Бінарна лекція як одна із форм організації навчання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації // Освіта. – 2004. – 25 лютого – 3 березня. – С. 8-9.

5.                 Скнар О. Лекція як метод і форма навчання у вищій школі // Освіта. – 2003. – 28 травня – 4 червня. – С. 10-11.

6.                 Сушанко В.В., Сверида Б.В. Нетрадиційні лекції в системі вищої освіти // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 2002. Вип. 153. Педагогіка та психологія. – С. 200-203.