Абідор І.В.

Донецький Державний університет управління, Україна

Історичний розвиток дистанційної освіти на прикладі країн західної Європи та північної Америки

Розвиток інформаційно-комунікативних технологій, як це становиться очевидним, є вже не тільки інструментом що доповнює систему освіти та функціонування наочно - освітніх знань, але і є однією з причин для зміни парадигми освіти, де технології та педагогіка розглядаються як одно ціле. Значне місце у цій парадигмі займає дистанційна освіта (ДО), як приклад освітньої послуги що бурно розвивається у сучасному світі. [1] Але виникає питання: що становить собою ДО? Насамперед, як вважають дослідники та розробники теорії дистанційної освіти, такі як А.В. Барабанщиков, Є.В. Бондаревська, А.М. Бурлаков, Я.А. Ваграменко, С.Г. Григорьєв, А.Н. Гусев, Ю.Н. Демін, А.Д. Іванников, В.Г. Кинелев, В.П. Меркулов, В.П. Невежин, Є.В. Полат, В.А. Самойлов, В.В. Серіков, В.П. Тихомиров, В.П. Чернов, вона відноситься до сфери вищої освіти та є однією з його форм. Разом з цим, ДО є ще і засобом організації навчального процесу, це ствердження, поряд з вітчизняними дослідниками, висувають іноземні колеги, такі як Варшауер, Селбері, Чепел та багато інших.

Історії ДО приблизно 50 років та вона, як це не парадоксально, має радянські корні. На тлі жвавих у післявоєнні роки міжнародних контактів між країною – переможцем та країнами антігітлеровської коаліції відбувався обмін делегаціями в гуманітарній сфері. Британські діячі науки та освіти особливо були зацікавлені радянським досвідом з організації заочного навчання. Його вивчення було перенесено на реалії Британії та це спричинилося до формування власної подібної системи освіти. [3] Перший в світі університет дистанційної освіти – Відкритий Університет - http://www.open ac.uk/ – було створено у Великобританії в 1962 році. Під «відкритістю», як університету так і даного виду освіти, за рахунок невисокої ціни та відсутності необхідності відвідування аудиторні заняття кожен день, перед усім розуміється доступність. За результатами веб-проекту UkeU, що розпочав роботу у 2003 році, іноземні користувачі порталу складають 80%. Відкритий університет більш ніж за 40 років став світовим лідером у сфері вищої та післядипломної ДО не лише у Великобританії але й в інших країнах від США до Сінгапура. У більш ніж 400 навчальних центрах, які викладають за програмами Університету , навчається більш 200 тисяч осіб. З моменту заснування британського «Відкритого Університету» більш 3 мільйонів студентів закінчили навчання за програмами дистанційної освіти. [2] В Франції національний центр дистанційного навчання (CEND) - http://www.cned.fr було засновано в 1969 році. Але ще в 1939 р. за рішенням уряду було засновано Національний центр заочного навчання для дітей, які за станом здоров’я, хворобою чи інвалідністю (у зв’язку з початком Другої Мирової Війни) не мали можливості відвідувати звичайні школи. З 1980 року Центр має сучасну назву. У теперішній час в його організаційних структурах працюють більш 8000 осіб, з яких 5500 складають штатні співробітники, викладається майже 3000 навчальних курсів з різноманітних тематик, загальна кількість студентів більш 350 тисяч осіб. Зв'язок з ними здійснюється через супутникове телебачення, електронну пошту та Інтернет. В склад центру входить 8 інститутів, кожен з котрих спеціалізується в певній сфері діяльності. Там розробляються методичні матеріали, педагогічні програми, навчальні плани та курси, які використовуються як спеціалістами дистанційного навчання так і викладачами державної системи освіти. [2] Національний університет дистанційної освіти в Іспанії було засновано в 1972 році. Для постійного діалогу зі студентами використовуються очні зустрічі для обговорювання навчального матеріалу в навчальних центрах та інтернет-конференцій.

У 60-ті роки ХХ століття декілька інженерних коледжів США почали використовувати телебачення для презентації навчальних курсів слухачам. Ця ініціатива призвела до створення Національного Технологічного університету в 1984 р. К початку 90х він перетворився у консорціум із 40 університетів яки пропонували слухачам інженерні дисципліни. Визначним є те, що ДО в США розвилась згідно до вимог та потреб прямих працедавців та споконвічно мала комерційних характер. [1] Розвиток комп’ютерних мереж передання інформації надало новий інструмент для передавання курсів ДО – Інтернет. Зараз Асоціація дистанційного навчання США об’єднує більш п’яти тисяч навчальних закладів. Типовим прикладом організації дистанційного навчання є Акронський університет. Сьогодні у рамках університету діють 3 програми, а четверта знаходиться у процесі реалізації. Перша програма передбачає взаємодію з школами, в рамках якого старшокласники мають змогу навчатися через інтерактивні заняття за рядом дисциплін. Другий проект – програма вищої освіти, що дає можливість старшокласникам та випускникам вибрати дисципліни університетського курсу для навчання. Остання програма, що реалізується в Акронському університеті, це дистанційні курси підвищення кваліфікації для осіб з вищою освітою. [4]

Але розвиток ДО не має розглядатися як додатковий сервіс для студентів. У цьому, насамперед мають бути зацікавленими як навчальні заклади, так і держава, що шукають шляхи збільшення числа студентів поряд з одночасним прагненням до загального зниження затрат. Проаналізував загальний стан американського та західноєвропейського засобів надання дистанційної освіти можливо прийти до висновку, що наряду з схожістю, між ними існує істотна різниця. У країнах Західної Європи ДО розвивалась за рахунок «відкритих університетів», що фінансувались урядом.[1] На відміну від США, у Британії лише незначна частина курсів надавалась з використанням телебачення та радіо, а пізніше, Інтернету. Таким чином, головна відмінність північноамериканської та європейських шкіл ДО складається з того, що перша первісно, з моменту організації, була орієнтована на новітні технології, друга – становить собою надбудову над традиційним навчанням. Окрім цього, ДО Європи мала не комерційний характер. [5] Технологічна різниця між США та європейськими країнами почала стиратися з середини 90-х років ХХ століття, коли країни Європи розпочали використання сучасних технологій. У теперішній час кожна європейська країна має навчальні заклади що реалізують програми дистанційної освіти. [6]

Таким чином, узагальнюючи вищезазначене можливо відмітити, що дистанційна освіта як форма навчання впроваджується у освітні системи усіх країн світу на різних рівнях освіти. Вона вдало трансформувалась з надбудови над традиційною освітою в самостійну систему, що продовжує подальше розвиватися. Особливе місце займають та активно розвиваються корпоративні системи ДО для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу на промислових підприємствах та фірмах.

Література:

1. Amadco A. Distance education without high costs // Learning fnd leading with technology, 1995, vol 22, № 8, р. 12-13.

2. С.Н. Филоненко, Дистанционное образование на Украине: опыт и перспективы - http://www.e-joe.ru/sod/99/2_99/st163.html

4. http://www.ednu.kiev.ua/index_e.htm

5. http://www.samoupravlenie.ru/29-09.php

6. Farzad Ehsani , Eva Knodt Speech technology in computer-aided language learning: strength and limitations of a new call paradigm. - Language Learning & Technology , Vol. 2, No. 1, July 1998, pp. 45-60