Економічні науки/2. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Веретюк К. В.

Донбаський державний технічний університет, Україна

Методи оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності

Сьогодні, в умовах розвитку ринкових відносин та швидкої зміни технологій, підприємство не в змозі забезпечити собі конкурентні переваги, використовуючи тільки матеріальні та фінансові ресурси, тому що на даний час вони є загальнодоступними. У зв’язку з цим виникає інтерес до використання ресурсів не матеріального характеру, тобто об’єктів інтелектуальної власності, як способу підвищення прибутковості і конкурентоспроможності.

Інтелектуальна власність – це результат розумової діяльності людини або групи лудей, в наслідок якої створюється новий продукт[1].

До об’єктів інтелектуальної власності відносяться:

- об’єкти авторського права (наукові, літературні, художні твори, компю’терні програми, бази даних; обєкти суміжних прав: фонограми, відеограми, передачі організаційного мовлення та ін.);

- об’єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, комерційна таємниця (ноу-хау) та ін.);

- нетрадиційні об’єкти інтелектуальної діяльності (сорти рослин, порода тварин, топографії інтегральних мікросхем та ін.)[1].

Всі об’єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами, тому перед підприємством постає проблема як оцінити їх вартість, щоб поставити на облік.

Існує три підходи до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності і в межах кожного підходу розрізняють методи оцінки:

1) витратний підхід – метод, який засновано на визначені вартості на підставі понесених витрат необхідних для створення, відтворення або заміщення данного об’єкта, з врахуванням його зносу:

- метод фактичних витрат,

- метод вартості заміщення,

- метод відновлювальної вартості,

- метод коефіцієнтів;

2) ринковий метод – метод, який заснований на порівнянні продажів аналогічних об’єктів:

- метод порівняльних продажів,

- метод ринку інтелектуальної власності,

- метод експертних оцінок;

3) доходний метод – метод, який заснований на застосуванні процесу переведення очікуваного доходу у вартість об’єкта інтелектуальної власності:

- метод економічного ефекту,

- метод роялті,

- метод дисконтування

- метод капіталізації,

- метод комерційної значущості,

- метод за прибутком[2].

Із всіх вище перерахованих підходів доцільніше використовувати витратний підхід, оскільки за його допомогою вартість об’єкта інтелектуальної власності (ОІВ) визначається на основі визначення витрат, які були понесені на виготовлення або придбання прав, охорони, продажу та ін.

В рамках цього підходу застосовують такі методи оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності:

1) метод фактичних витрат. Цей метод базується на врахуванні фактично понесених витрат на створення або придбання ОІВ для постановки їх на бухгалтерський облік і відображення в балансі підприємства;

2) метод заміщення. Суть даного метода полягає в тому, що вартість ОІВ визначається на підставі вартості вже існуючого на ринку об’єкта інтелектуальної вартості, який є аналогічним по функціональним можливостям та варіантам його використання. Максимальна вартість ОІВ встановлюється на рівні мінімальної ціни, яку треба заплатити за придбання аналогічного об’єкта інтелектуальної власності;

3) метод відновлення. За цим методам вартість ОІВ визначається на підставі врахування витрат, які підприємство понесе у випадку створення точної копії данного об’єкта інтелектуальної власності, враховуючи стан сучасних цін на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату працівників, інформацію та ін.;

4) метод коефіцієнтів. Данний метод грунтується на застосуванні оцінюючих коефіцієнтів значущості об’єктів інтелектуальної власності (коефіцієнт ефекту, індекс інфляції та ін.)[2].

Таким чином, витратний підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності є найефективнішим, тому що вартість ОІВ складається з фактичних витрат понесених на їх створення. Цей метод дає можливість поставити об’єкти на бухгалтерський облік та внести до балансу, що істотно підвищить ринкову вартість підприємства, оскільки нематеріальні активи мають високу вартість. Визначення вартості за данним методом є менш ризиковим, оскільки він базується на фактичних витратах, а не на порівнянні продажів аналогічних об’єктів, оскільки дана інформація в основному є закритою, і не на визначенні майбутнього доходу, оскільки об’єкт може не виправдати сподівань і підприємство отримає менший доход ніж очікує.

Література:

1.Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с. 
2.Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" від 03.10.07 №1185