Конференція «Научная индустрия европейского континента»

Право / 2. Адміністративне і фінансове право

Воробйов Віктор Вікторович

Кіровоградський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ

Пріоритетні напрямки реформування системи фінансування галузі охорони здоров'я

Основним завданням органів управління охороною здоров'я по реформуванню системи фінансування галузі є створення законодавства України, що регулює відносини у сфері фінансування охорони здоров’я та обов’язкового соціального медичного страхування, яке повинно базується на нормах Конституції України, Сімейного, Цивільного, Бюджетного кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України "Про страхування" та інших законодавчих актів.

Законодавство України у сфері фінансування охорони здоров'я та обов’язкового соціального медичного страхування повинно забезпечувати:

- установлення гарантій на отримання громадянами безоплатної медичної допомоги;

- запровадження в Україні бюджетно-страхової моделі системи охорони здоров'я;

- визначення організаційних, правових та економічних засад фінансування охорони здоров'я;

- визначення організаційних і фінансових механізмів здійснення обов'язкового соціального медичного страхування в Україні;

- сприяння ефективному управлінню ресурсами охорони здоров’я;

- сприяння розвитку добровільного медичного страхування та інших джерел фінансування охорони здоров'я в Україні.

В законодавстві необхідно закріпити право пацієнта на:

- безоплатну та своєчасну медичну допомогу;

- медичні послуги із дотриманням стандартів якості;

- захист від страждань і болю, які пов’язанні із захворюванням та медичним втручанням;

- особисту недоторканність, на інформовану згоду чи відмову від медичного втручання;

- на доступність до якісних медичних послуг;

- медичну таємницю;

- медичну інформацію та нерозголошення інформації про стан його здоров’я;

- свободу вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги;

- свободу вибору методу медичного втручання;

- вибір особи, якій в інтересах пацієнта може бути передана медична інформація;

- проведення медичного консиліуму;

- допуск законних представників, близьких родичів, нотаріуса, адвоката, іншого представника для забезпечення його прав, священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду;

- гідне, чуйне, гуманне та індивідуальне ставлення з боку надавачів медичних послуг;

- ознайомлення та отримання за вимогою пацієнта чи уповноважених у встановленому порядку ним осіб копій медичних документів, що стосуються стану здоров’я пацієнта;

- конфіденційність його особистого та сімейного життя;

- повагу до його часу;

- безпеку;

- свідому участь у медико-біологічних експериментах;

- скаргу та компенсацію.

Пацієнт має право на отримання медичних послуг в обсягах передбачених Державною програмою медичного забезпечення, Програмою обов‘язкового соціального та добровільного медичного страхування або угодою цивільно-правового характеру.

Для ефективного використання коштів виділених на охорону здоров'я, пацієнт повинен:

- надавати правдиву інформацію про стан свого здоров’я, стан здоров’я третіх осіб, який міг (може) вплинути на стан здоров’я пацієнта та/або населення в цілому;

- після підписання інформованої згоди виконувати медичні приписи, дотримуватись правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я та виконувати вимоги медичних працівників до режиму лікування, медичних призначень тощо;

- отримувати медичну допомогу, у випадках коли обставини не дозволяють отримати згоду пацієнта або його законного представника і коли є реальна загроза його життю;

- виявляти повагу до професійної честі й гідності медичного працівника;

- відшкодувати вартість наданих медичних послуг у разі свідомого нанесення шкоди своєму здоров’ю, тілесних ушкоджень або симуляції захворювання;

Державну політику управління фінансуванням охорони здоров'я потрібно спрямувати на:

- поліпшення здоров’я населення України;

- забезпечення реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров'я, медичне страхування та безоплатну медичну допомогу;

- створення бюджетно-страхової моделі фінансування системи охорони здоров'я України;

- забезпечення справедливості у розподілі суспільних фінансових ресурсів, спрямованих на охорону здоров’я;

- виконання державних цільових програм у системі охорони здоров’я України;

- підвищення якості, доступності та своєчасності надання медичної допомоги населенню;

- створення умов для належного та ефективного фінансування охорони здоров'я;

- створення умов для децентралізації управління та розвитку самостійності закладів охорони здоров'я;

- оптимізацію управління та використання ресурсів охорони здоров'я;

- підвищення рівня соціальної та професійної захищеності медичних працівників;

- посилення зацікавленості та відповідальності громадян за стан свого здоров'я;

- забезпечення розвитку ринкових відносин у медичній галузі;

- надання медичних послуг (товарів, робіт) на конкурентній основі.

Ми розділяємо думку авторів проекту Закону України "Про фінансування охорони здоров'я та обов'язкове медичне страхування" Коновалюка В.І., Шарова І.Ф., Бахтеєвої Т.Д та інших, що в Україні необхідно запровадити багатоканальну бюджетно-страхову модель фінансування охорони здоров’я.

Згідно цього проекту, бюджетно-страхова модель фінансування охорони здоров'я України повинна включати:

- державне медичне забезпечення;

- обов’язкове соціальне медичне страхування;

- добровільне медичне страхування;

- інші форми фінансування охорони здоров'я, не заборонені законодавством України.

Джерелами фінансування охорони здоров'я України можуть бути:

- кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських бюджетів, районних, міських, селищних, сільських та інших бюджетів, за рахунок яких здійснюється фінансування Державної програми медичного забезпечення;

- кошти обов'язкового соціального медичного страхування, за рахунок яких здійснюється фінансування Програми обов’язкового соціального медичного страхування;

- кошти добровільного медичного страхування, за рахунок яких здійснюється фінансування програм добровільного медичного страхування;

- кошти юридичних та фізичних осіб, за рахунок яких надаються медичні послуги (товари, роботи), що не передбачені Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов'язкового медичного страхування;

- інші кошти (благодійництво, меценатство тощо).

Фінансування надання медичних послуг пропонується здійснювати за формами: фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я та закупівлі медичних послуг. Форма фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я повинна застосовуватися переважно при фінансуванні охорони здоров'я за кошти державного та місцевого бюджетів методом кошторисно-постатейного фінансування. Форму закупівлі медичних послуг потрібно застосовувати при фінансуванні закладів охорони здоров'я за кошти державного та місцевих бюджетів, обов'язкового соціального та добровільного медичного страхування, юридичних та фізичних осіб шляхом оплати наданих медичних послуг, обсяги та якість яких передбачено укладеним договором.

Також, розділяємо думку, що фінансування надання медичних послуг потрібно здійснювати за методами:

- кошторисного-постатейного фінансування, згідно з яким фінансування закладу охорони здоров'я здійснюється за кодами функціонально-економічної класифікації на основі розрахункових даних кількості населення, нормативу витрат тощо;

- цільового фінансування – методу, що полягає у забезпеченні фінансування заходів, передбачених окремими державними, місцевими та іншими цільовими програмами;

- подушного фінансування – методу, який застосовується переважно на рівні первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини) та частково на рівні спеціалізованої медичної допомоги і полягає у фінансуванні закладу охорони здоров'я з розрахунку на кожного мешканця обслуговуваної території та надання цим закладом очікуваного обсягу та якості медичних послуг визначеного рівня;

- глобального бюджету – методу, який полягає у фінансуванні закладу охорони здоров'я на основі фіксованого річного бюджету під узгоджений обсяг медичних послуг (робіт);

- прямої оплати за надану послугу - методу, який полягає в оплаті кожної послуги, комплексу або окремої складової медичної послуги на основі розрахунків вартості медичних послуг;

- часткового відшкодування – методу, який полягає у частковому відшкодуванні пацієнту вартості послуг, ліків або товарів медичного призначення за рахунок коштів відповідних бюджетів, обов’язкового соціального медичного страхування або за рахунок коштів, передбачених цивільно-правовими угодами;

- співоплати – методу, який полягає в оплаті додаткових медичних послуг (товарів, робіт) або доплаті частки їх вартості з метою отримання додаткового обсягу та якості, ніж передбачено відповідними програмами, договорами або іншими цивільно-правовими актами.

Співоплату необхідно застосовувати також при оплаті послуг, що безпосередньо не пов’язані з наданням медичних послуг, визначених Державною програмою медичного забезпечення та Програмою обов’язкового соціального медичного страхування, в тому числі при оплаті послуг лікаря за проведення загальної оцінки стану здоров’я пацієнта та визначення необхідного для лікування обсягу медичної допомоги.

Вартість медичних послуг визначається за встановленою відповідно до міжнародних вимог методикою розрахунків вартості медичних послуг.