Івченко Д.М., Вигівська К.М.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Порушення права на особисте приватне життя особи шляхом використання мережі Інтернет

Поява і стрімкий розвиток глобальної мережі Інтернет відкриває великі можливості і знаменує собою нову еру в житті людства. Виконуючи комунікативну функцію, через яку відбувається обмін інформації, вона в свою чергу може призвести до порушення права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації. [ 4 ] З появою мережі, охорона особистого приватного життя особи має стати пріоритетною у інформаційних правовідносинах, адже це право закріплюється Конституцією України та законами України.

Сьогодні практично вся діяльність людини тією чи іншою мірою залежить від комп'ютерів - зв'язок, транспорт, енергетика, фінанси, торгівля, наука, освіта, оборона, медицина тощо.
Разом з тим, високими технологіями активно цікавиться й злочинний

світ. [ 4 ]

Метою даної роботи є визначити проблеми та шляхи їх вирішення у сфері саме охорони особистого приватного життя особи.

Відомі безліч випадків використання особистих даних особи без її згоди, постійне втручання в життя особи шляхом порушення таємниці листування, кореспонденції, поширення недостовірної інформації про особу, використання без її згоди фото, відеоплівки, на яких міститься зображення особи. А от випадків притягнення порушників перерахованих прав до відповідальності, на жаль, відомо мало.

Якщо проаналізувати законодавство України, то охорону особистого приватного життя особи регулюють наступні акти:

- Конституція України Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя;

- Конституція України Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- Цивільний кодекс України Стаття 277. Спростування недостовірної інформації;

- Цивільний кодекс України Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

- Цивільний кодекс України Стаття 297. Право на повагу до гідності і честі;

- Цивільний кодекс України Статття 301. Право на особисте життя та його таємницю;

- Цивільний кодекс України Статття 306. Право на таємницю кореспонденції;

- Кримінальний кодекс України Стаття 182. Порушення недоторнакості приватного життя;

- та інші законодавчі акти, які охороняють права особи на приватне життя.

Однак поява комп’ютерних та мережевих технологій, телекомунікаційних систем зв’язку і очевидний інформаційний вибух сучасного суспільства по-новому ставлять питання захисту цих найвищий цінностей.

Варто відмітити, що існуюче законодавство вже не відповідає сучасному рівню розвитку правовідносин у сфері інформації і в багатьох випадках не може вирішувати виникаючі проблеми.

А проблем існує багато, починаючи від того, що провайдери, як основні суб’єкти глобальної мережі, які забезпечують доступ до інформації, не в змозі контролювати весь об’єм розміщеної інформації, і закінчуючи тим, що й досі не існує обліку користувачів, які створюють, отримують і використовують інформацію, що й приводить до бесконтрольності їх дій, а звідси й можливості уникнути відповідальності у випадках посягання на честь, гідність та таємницю особистого приватного життя особи. [ 4 ]

Для ефективного захисту прав і свобод громадян в інформаційній сфері потрібен ефективний правовий механізм. Але для його створення необхідно враховувати особливості глобальної мережі, такі як:

- предметом регулювання виступають відносини між оператором і користувачем у зв’язку з передачею інформації;

- не існує обліку інформації, яка розміщається в мережі;

- відсутня персоніфікацція автора інформації;

- ці правовідносини виникають не лише між громадянами України, а й між громадянином України та іноземцями, що відразу робить обов’язковим врахування законодавства іншої країни у даній сфері.

Для вирішенні даної проблеми розроблено безліч методів, і серед них можна виділити наступні:

1) провести аналіз діючого законодавства з метою усунення недоліків;

2) розробка правоих норм на міжнародно-правовому рівні, шляхом заключення міжнародних договорів як універсальних так і між конкретними країнами;

3) визначити правовий статус кожного із учасників інформаційних правовідносин;

4) визначити правовий статус інформації, яка розміщується або передається через глобальну мережу;

5) розробка способів оперативного знищення інформації, яка є неправомірною чи непристойною. [ 4 ]

Отже, як бачимо існують проблеми, без вирішення яких, не можливо говорити про ефективний захист закріпленого права особи на приватне життя. Потрібно не лише удосконалювати існуюче законодавство, а й створювати принципово нові законодавчі акти, які враховують специфіку як функціонування, так і розвитку мережі. Потрібні такі правові механізми, які дозволять прямо застосовувати заходи впливу на учасників інформаційних відносин, що й дозволить притягувати до відповідальності порушників.

Список використаних джерел:

1. Конституція України ( із змінами і допов.). К., Велес, 2010.

2. Кримінальний кодекс України ( із змінами і допов. ). К., Велес, 2010.

3. Цивільний кодекс України ( із змінами і допов. ). К., Велес, 2010.

4. www. crimeresearch.ua