ЩОДО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ІНСТИТУТУ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Студент 4-го курсу Ігнатенко О.О.

Національний університет ДПС України

Науковий керівник:

к.ю.н., доцент кафедри господарсько-

правових дисциплін

Мацелик М.О.

У механізмі правового регулювання господарської діяльності ліцензування певних видів даної діяльності відіграє вкрай важливу роль.

Однак, правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності недостатньо систематизоване, має свої недоліки, що зумовлює необхідність наукового дослідження правових проблем ліцензування.

Правова проблема ліцензування певних видів господарської діяльності висвітлена в працях як вітчизняних так і зарубіжних науковців, серед яким слід виділити здобутки А.В. Шестакова, О.М. Олейника, А.В.Гущина, Г.В. Мельничука, А.Б. Багандова, П.М. Пальчука та інших. Але, разом з тим залишається ряд питань, які потребують окремих досліджень, зокрема встановлення характеру та галузевої належності інституту ліцензування.

Законодавчу базу ліцензування в Україні становить як кодифікований закон – Господарський кодекс, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва, а також накази органів ліцензування про затвердження ліцензійних умов для певних видів господарської діяльності.

Питання про визначення правової природи ліцензування певних видів господарської діяльності є дискусійним.Так, згідно з думкою П. Злотника, ліцензування є нічим іншим як цивільно процесуальним інститутом. Не погоджується з цим О.М. Олейник, котрий в своїх працях зазначає, що в масштабах цивільного права конструювання інституту ліцензування теоретично і практично неможливо, бо предмет регулювання та його метод явно виходять за межі принципів свободи волі, рівності сторін та диспозитивності[1, с.16].

В своїх працях А.В. Гущин зазначає, що безпосередньо інстиут ліцензування більшою мірою належить до адміністративного права. З огляду на це, ліцензування як адміністративно – правовий інститут є системою адміністративно – правових норм, що регулюють відносини в галузі з надання ліцензій, за допомогою яких здійснюється нагляд за дотриманням правил ліцензування певних видів господарської діяльності економічними суб'єктами, а також притягають до відповідальності порушників цих правил[2,с.25].

Найбільш обгрунтовано аргументував віднесення інституту ліцензування до адміністративного права Г.В. Мельничук, котрий вважає, що на користь цієї точки зору свідчать, по-перше, суб'єктивна характеристика учасників цих відносин та, по-друге, характер відносин, побудованих на рівності сторін. Держава, регулюючи ліцензійні відносини, діє із застосуванням адміністративно- правових заходів. До останніх, нарівні з контролем за дотриманням ліцензіатом ліцензійних вимог та умов, належать: зупинення дії ліцензії, поновлення дії ліцензії, переоформлення ліцензії, формування та ведення реєстру ліцензій. Це типові адміністративні заходи щодо управління економікою[3,с. 73].

Деякі автори вважають, що ліцензійне право слід розглядати як підгалузь адміністративного права, яка явлє собою сукупність норм права, що регулюють суспільні відносини. Останні виникають через застосівання ліцензування як форми державного адміністративного впливу на економічні процеси для приведення їх у відповідність із інтересами суспільної та державної користі[4, с.12].

Окремі автори аналізують ліцензування не господарської а торгової діяльності. Як зазначає П.М. Пальчук, ліцензування торгової діяльності слід віднести до галузі адміністративного права з огляду на імперативний характер і, що регулюють це коло питань, розпорядницький характер діяльності компетентних органів держави та відповідальність за порушення в цій сфері[5,с.78].

О.М. Олейник вважає цілком обгрунтованою оцінку ліцензування як самостійного інституту господарського права[1,с.16]. Утім, деякі фахівці в галузі адміністративного права піддають цю точку зору сумніву з огляду на те, що питання необхідності виокремлення господарського права в науці не розв'язане[3,с.60]. Даний аргумент не можна визнати коректним ні за суттю, ні за формою вираження. Наука не вирішує питання виокремлення тієї чи іншої галузі права, що утворюється з об'єктивних причин, унаслідок появи самостійного предмета та метода регулювання окремої групи відносин. Ліцензування стосується певних видів господарської діяльності та здійснюється в межах господарського відношення, що виникає між суб'єктом господарювання, з одного боку, і органом ліцензування – з іншого. Це, у свою чергу, зумовлює господарсько- правову природу відповідних правових норм, що регулюють ліцензування.

Отже, виходячи з вище наведеного, можна зробити висновок про те, що сукупність правових норм, які регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, складає інститут ліцензування в системі господарського права. Утім, порпри існування Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» практика регулювання процесу ліцензування грунтується на великій кількості нормативно – правових актів, виданих державними органами різного рівня.

Список використаних джерел:

1.Олейник О.М. Правовые основы лицензирования хозяйственной детельности// Закон.- 2004. – № 6. – с.11-24

2. Гущин А.В. Лицензирование в Росийской Федерации: правовые и организационные основы. – М., 2004. – 166с.

3. Мельничук Г.В. Лицензирование предпринимательской деятельности. – СПб., 2003. – 192с.

4.Багандов А.Б. Лицензионное право РФ/ Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М., 2004. – 640с.

5. Пальчук П.М. Місце інституту ліцензування у правовій системі України// Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах: Матеріали міжнарод.наук. – практ.конф. – К., 2009