Професор, доктор економічних наук Калетник Г.М.,
доцент кафедри менеджменту альтернативних джерел Скорук О.П.,
магістр факультету економіки і
підприємництва Іванова Г.М.
В сучасних умовах розвиток виробництва біопалива в Україні є актуальним питанням,
оскільки вченні стверджують, що нафтових ресурсів вистачить на 50 років.
Альтернативою традиційному паливу є біопаливо. Його виробництво є економічно
вигідним для країни.
Переваги та недоліки виробництва біопалива в Україні
висвітлено в наукових працях: В. Бойка, В. Дубровіна, В. Гавриша, Г. Гелетухи,
Г. Калетника, С. Корсуна, І. Маркова,
Ю. Матвєєва, Л. Рибака, О. Шпичака, О. Філоненка.
Біологічне паливо – це поновлене джерело енергії.
Біопаливом вважається будь-яке паливо, що містить не менше 80% (за об’ємом) матеріалів, отриманих від живих організмів.
Біомасу в енергетичних цілях можна
використовувати в процесі безпосереднього спалювання деревини, соломи,
сапропелю (органічних донних відкладень), а також у переробленому вигляді як
рідкі (ефіри ріпакової олії, спирти) або газоподібні (біогаз – газова суміш,
основним компонентом якої є метан) палива.
Україна має величезний потенціал для розвитку власного ринку біопалива, що
набуває особливого значення в умовах нестабільності світової економіки,
зростання цін на традиційні енергоносії та енергозалежності країни від імпорту
вуглеводнів. В Україні наявні всі економічні
умови для виробництва та реалізації моторного біопалива: вільні площі
під вирощування зернових, олійних і
спеціальних “енергетичних” культур; науковий, технічний та кадровий потенціал
для виробництва біопалива, зростаюча внутрішня потреба в моторному біопаливі.
Все це дозволяє швидко нарощувати
потужності з його виробництва.
Найпоширенішою
сировиною для виробництва біопалива є ріпак. Насіння ріпаку містить від 38 % до
50 % олії. Ріпакова олія має широкий спектр застосування у різних галузях
технічного спрямування.
Для України, яка
вважається аграрною країною, варто було б збільшити посіви цієї культури,
незважаючи на проблеми, які існують. А це відсутність спеціальної техніки та
низький рівень виробничої культури. Зате переваги вражають: ріпак не виснажує
грунт, істотно покращує його структуру. Заорювання поживних решток ріпаку
рівноцінне внесенню 15-20 т органічних добрив на гектар. Збільшення врожаю
зернових після такого попередника становить 8-10 ц/га висококласного зерна.
Важливим чинником, що викликає підвищений інтерес до біодизельного палива, є його екологічність, менші викиди шкідливих сполук у навколишнє середовище порівняно з нафтовими. У разі потрапляння у грунт або воду біодизельне паливо протягом 25-30 днів практично повністю розпадається і не завдає екологічної шкоди, тоді як один кілограм мінеральних нафтопродуктів може забруднити майже мільйон літрів питної води, знищуючи в ній всю флору й фауну [1].
Незважаючи на перераховані переваги та ефективність
використання біодизеля, існує серйозна
проблема відсутності законодавчої та нормативної бази щодо його виробництва. Не
впроваджені стандарти та технічні умови, які б дозволили випускати біопаливо та
продавати його, не розроблені показники, за якими можна контролювати його
якість. Також не визначено ні органу, який видаватиме документ про ідентифкацію
палива, ні порядку його видачі [2].
Отже, важливими та перспективними напрямами вирішення проблеми виробництва біопалива в
Україні є наступні:
- сприяння внутрішньому виробництву та споживанню (підтримка виробництва
біопалива та його споживання шляхом пільгового оподаткування);
- сприяння виробництва біопалива в Україні на експорт
(впровадження субсидій на виробництво біопалива для зниження виробничих витрат
та встановлення експортних обмежень);
- забезпечення привабливого інвестиційного клімату державою, за умови віднесення питання
прибутковості виробництва біопалива до
компетенції інвестора (виробництво та споживання біопалива не субсидуються).
Підтримка розвитку біопалива в Україні повинна базуватися
на наступних чинниках, таких як:
-
гармонізація законодавства України по біопаливу із законодавством ЄС;
-
підготовка та впровадження стратегії розвитку ринку біопалива України;
-
введення програми просування використання
біопалива в транспорті;
-
забезпечення експорту біопалива на ринок ЄС та СНД;
-
введення фінансових стимулів та
інвестиційно-йнноваційної підтримки в сфері
виробництва біопалива;
-
виробництво біодизелю на власні потреби в
сільіькому господарстві;
-
особливі податкові рамки при виробництві біопалива
для власних протреб;
-
споживання частини виробленого біопалива на Україні [3].
Література:
1. Електронний ресурс. – Режим доступу:
http://www.rusnauka.com/SND/Tecnic/6_mindjuk.doc.htm
2. Гринюк І. Біоенергетика: минуле,сьогоденні і майбутнє //Агросектор. – 2009.
- №1. – с. 30-34.
3. Енергетична стратегія України на
період до 2030 року. Розпорядження
Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. №145-р / [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua