Ткаченко Сергій Анатолійович
к.е.н., доц., проректор з
науково-педагогічної роботи (навчальний процес)
ВНЗ «Миколаївський політехнічний
інститут», Україна
ЗАСТОСУВАННЯ
РАЦІОНАЛЬНИХ СПОСОБІВ ОБЧИСЛЕННЯ ВІДПОВІДНИХ АНАЛІТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЯК ОСНОВИ
ПОБУДУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНИХ АЛГОРИТМІВ ВИРІШЕННЯ ЗАДАЧ АНАЛІЗУ
Важливим
напрямком удосконалення методики економічного аналізу виходячи із сучасних умов
функціонально розвинутої обробки техніко-економічної інформації – застосування
раціональних способів обчислення відповідних аналітичних показників як основи
побудування раціональних алгоритмів вирішення задач аналізу. Цей принцип
відіграє істотну роль у виконанні аналітичних розрахунків, тому що надає
можливість встановити перелік обчислювальних операцій та їх математичний зміст,
логіку переходу від однієї операції до іншої. Від того як побудована структура
алгоритму вирішення задачі, залежить не тільки комплексність аналізу, повнота
розкриття впливу різних факторів на результатні показники, але і ефективність
використання електронно-обчислювальної техніки. Звертаючи увагу на цю
обставину, вкажемо на необхідність створення алгоритмів, які спрощують та
полегшують розрахунок впливу різних факторів та причин за допомогою машин
електронних цифрових, - тільки при цієї умові використання
електронно-обчислювальних машин буде найбільш ефективним.
На жаль, в
літературі із економічного аналізу та на практиці можна знайти безліч прикладів
некоректного представлення окремими авторами і розробниками наукових тем
способів розрахунку тих або інших аналітичних показників, що веде до
ускладнення алгоритмів вирішення задач, до виконання додаткових обчислювальних
операцій. Це відбувається в основному за рахунок повторного включення у формули
розрахунку результатних показників одних і тих же елементів та створює тим
самим їх невиправдану надлишковість і крайній суб’єктивізм тощо.
Так, багато
економістів, вважаючи предметом економічного аналізу дослідження ресурсів
підприємства, відзначають, що найважливіше багатство фірми – її кадри, людський
потенціал, - не отримують оцінки в аналітичному забезпеченні і внаслідок цього
остання стає мало придатною для економічної роботи. Крім того, вкладники,
акціонери особливо цікавляться тим, що за люди працюють в корпорації, одним
треба допомагати, а від інших позбавлятися.
В оцінці
трудових ресурсів намітилися два основних підходи. При одному прагнуть виміряти
цінність кожного працівника шляхом визначення очікуваного доходу фірми від
роботи даного індивіда (до уваги беруться три фактори: 1) продуктивність праці,
2) переміщуваність, 3) можливість просування по службі) і ймовірного терміну
його роботи у фірмі (характеризує ступінь задоволення); при іншому виходять з
того, що трудові ресурси підприємства являють собою єдиний колектив і повинні
бути оцінені в цілому. Вартість же колективу залежить від трьох груп причин: 1)
незалежні (організаційна структура підприємства, економічна політика, методи
керівництва, кваліфікація, навички та поведінка співробітників); 2) складні
(лояльність до фірми, цілі діяльності і мотивація поведінки, моральний клімат);
3) остаточні або залежні (продуктивність праці, зростання обсягу роботи,
доходу, збільшення частки ринку). Дві перші групи зумовлюють третю.
Було
запропоновано п’ять способів вимірювання трудових ресурсів в грошах:
1. Історична
ціна (Н.В.Е. Глаутьер, Б. Андердоун). Всі фактичні витрати на кадровий склад
утворюють початкову суму, яка щорічно зменшується на амортизацію, обчислену за
середньою тривалістю роботи індивіда на підприємстві.
Гідність: простота обчислення, реальність
оціночної бази. Недоліки: 1) реальна
вартість робочої сили необов’язково пов’язана з історично проведеними
витратами; 2) підвищення вартості робочої сили і амортизація її суб’єктивні [[1], с. 99].
2. Ціна відшкодування (Е. Фламхольтц). Передбачається, що
заміна кожного працівника призведе до додаткових витрат, нова вартість і буде
оцінювати в грошах величину трудових ресурсів.
Гідність: простота і об’єктивність, оскільки до уваги береться поточна ситуація
ринку робочої сили. Недоліки: 1) у
ряді випадків заміна працівника знижує ціну робочої сили, 2) заміна працівника
рідко буває еквівалентною; 3) практично вартість заміни працівника визначити
дуже складно і кожен адміністратор визначає її по різному [[2]].
3. Можлива собівартість (С. Хекіман, Д.Г. Джонс).
Усередині підприємства адміністрація влаштовує аукціон. Всі співробітники
«продаються» начальникам відділів, які виступають «покупцями». Той, на кого не
було «попиту», отримує ціну 0, а сумарна вартісна оцінка інших працівників
становить вартість трудових ресурсів.
Гідність: реалістичність оцінки, так як всередині колективу краще знають справжню
цінність своїх працівників. Недоліки:
1) включення до загального підсумку тільки тих, хто котирувався, зменшує
загальну вартість і дискримінує людей; 2) менш дохідні підрозділи підприємства
втрачають кваліфікованих службовців і стають економічно невиправданими; 3)
оцінка економічно штучна і аморальна [[3],
с. 108].
4. Компенсаційна модель (Б. Лев, А. Шварц) припускає, що
майбутня компенсація людини – сурогат його вартості, формула (1):
, (1)
де 
– величина вартості людини; 
- річний дохід людини
аж до звільнення; 
- ставка дисконту для
даної людини;
- час (термін)
звільнення.
Переваги: 1) приймається до уваги вся робота людини; 2) враховується дисконт. Недоліки: крайній суб’єктивізм, пов’язаний:
1) з величиною майбутньої заробітної плати; 2) часом очікуваної роботи; 3)
ставкою дисконту [[4], с. 105].
5. Очікувана зарплата (P.X. Германсон) дозволяє оцінити
ресурси виходячи з наступної моделі, що складається з п’яти річних коефіцієнтів
економічної ефективності (кожному з них присвоєно регресну (убуваючу) питому
вагу), формула (2):
, (2)
де 
– рівень річного прибутку на власні активи; 
- рівень річного прибутку для всіх підприємств країни; 
- роки від 0 до 4.
Переваги: в основу покладена оцінка ефективності використання активів підприємства. Недоліки: крайній суб’єктивізм [[5]].
Перелік
подібних прикладів можна було б продовжити, однак і цього цілковито досить для
того, щоб зробити висновок про неприпустимість в методиці економічного аналізу
довільного підходу до визначення порядку і способів розрахунку тих або інших
аналітичних показників. При інших рівних умовах перевага повинна бути надана
таким варіантам розрахунку аналітичних показників, які забезпечують отримання
потрібного результату з найменшим обсягом обчислень. Результат такого підходу,
у кінцевому рахунку, знайде своє вираження як у зменшенні трудомісткості
технічного і робочого проектування задач аналізу, так і в кращому використанні ресурсів
машин електронних цифрових при вирішенні цих завдань (наприклад, скорочення
витрат часу).