Ìåõåäà Í.Ã., dzí÷åíêî Î.

×åðêàñüêèé íàö³îíàëüíèé óí³âåðñèòåò ³ì.Á.Õìåëüíèöüêîãî

Вартість і собівартість: спільне і відмінне

В ринковому середовищі не тільки значно підвищується роль витрат та собівартості в забезпеченні ефективної роботи підприємств будь-якої форми власності, але й збільшується можливість адміністрації та менеджерів в управлінні ними, включаючи вирішення таких питань, як визначення прибутків та прибутковості діяльності господарюючих суб’єктів, цін на продукцію і послуги, завоювання ринків її збуту тощо.

Категорія “собівартість” є складовою категоріального апарату товарного виробництва. Як засвідчує фактор часу, вона властива природі розвинутого товарного виробництва, коли важливо не лише визначити величину прибутку (чи збитку) від виробництва і реалізації продукції, але й підрахувати економічну ефективність випуску виробів, вибрати найбільш вигідний варіант їх конструкції та технології виготовлення.

При плануванні і калькулюванні собівартості продукції, а також при плануванні, обліку і аналізі господарської діяльності, виявленні джерел зниження і прогнозуванні собівартості важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення).В основу групування витрат за елементами покладена роль окремих факторів у створенні продукції: самої праці, предметів та засобів праці:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші витрати [1,с.480].

Собівартість тривалий час розглядали як поняття, яке практично використовують здебільшого в плануванні, обліку та аналізі. Такий факт знайшов своє відображення у визначенні собівартості як витрат підприємств, з чим пов’язано розуміння сутності і характерних ознак собівартості, її місця і ролі в системі економічних показників. Собівартість – виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи” [2, с. 6]. Іншими словами, собівартість вважають сумою всіх витрат на створення продукції, вираженою у грошовій формі, одночасно зазначаючи, що собівартість продукції – це об’єктивна економічна категорія, а її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство мусить в межах собівартості відшкодовувати витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Отже, собівартість забезпечує процес відтворення виробництва, охоплюючи витрати підприємства, пов’язані з цим процесом, тобто її основу становлять затрачені засоби виробництва та оплата праці. Зважаючи на те, що ряд дослідників визначають собівартість, як вартісне вираження ресурсів, використаних у процесі виробництва [4, с.49; 3, с.10], або як суму, виражену в грошовій формі витрат підприємства[5, с. 22], тому насамперед слід приділити увагу взаємозв’язку собівартості та вартості.

Здебільшого в економічній літературі вартість і собівартість продукції розглядаються як самостійні, але пов’язані одна з одною категорії, оскільки в основі і вартості, і собівартості лежить праця, затрачена на виробництво товару, де вартість виражається відносинами між виробниками і споживачами товару, а собівартість – головним чином, між його виробниками. Отже, вартість і собівартість продукції, як самостійні категорії і, поряд з цим, нероздільно пов’язані одна з одною категорії, являють собою діалектичну єдність цілого і частин. Собівартість товарів формується з елементів їх вартості і є частиною вартості, яка відокремилася; вона ж відшкодовує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції для здійснення процесу відтворювання і виражає при цьому складну систему економічних зв’язків і залежностей, що мають місце в процесі виробництва і обігу товару кожного суб’єкта господарювання. Процес створення вартості супроводжується суспільно необхідними витратами, у нього залучені продуктивні працівники. При цьому можуть мати місце і непродуктивні витрати, чи різного роду втрати, які не входять і не можуть входити у вартість, не створюють її, а це значить, не можуть бути визнані суспільно необхідними витратами виробництва. Якщо у вартість входять лише продуктивні витрати, тобто дійсно суспільно необхіднівитрати, матеріальні втрати в межах норм, а однакові матеріали оцінюються за їх вартістю, то при формуванні собівартості непродуктивні витрати (неминучі) обраховуються як і продуктивні, а матеріали – за їх фактичною собівартістю [6, с. 10].

Отже, вартість і собівартість тісно пов’язані між собою економічними законами, це категорії різних рівнів виробничих відносин, з них: перша є категорією виробництва, а друга – відображає виробничі відносини, пов’язані з розподілом продукту.

Література

1. Бойчик І. М. Економіка підприємства [Текст] / І. М. Бойчик. — К. : Атіка, 2007. — 480 с.

2.Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства / Ю.С.Цал-Цалко ― Київ: ЦУЛ, 2002. ― 656 с.

3 Дерій В. А. Витрати і доходи підприємств в системі обліку та контролю [Текст] / В. А. Дерій. — Тернопіль : ТНЕУ, «Економічна думка», 2009. — 272 с.

4. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект / Хонгрен Ч.Т., Фостер Дж.: Пер. с англ. под ред. Я.Соколова. ― М.: Финансы и статистика, 2000. ― 416 с.

5 . Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет / Кондраков Н.П. ― М.;2002. ― 297

6. Ярмоленко В.П. Собівартість ― об’єктивна економічна категорія /Ярмоленко В.П. // Бухгалтерія в сільському господарстві. 2000. ― № 8.

― С. 8-13.