К.е.н. Павлова Г.Є.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Проблему державного регулювання розвитку аграрного сектору без перебільшення можна віднести до пріоритетних в економічній діяльності держави. Не стабільний стан аграрного сектору вимагає переосмислення ролі держави у цій сфері та пошуку шляхів виходу із ситуації, що склалася. Аграрне виробництво в Україні вкрай потребує всебічної модернізації. Потрібна розробка нового підходу державного регулювання аграрного сектора, що надав би можливість успішно вирішувати поставлені перед ним завдання забезпечення стабільного його розвитку.

Необхідність державного регулювання аграрного сектору економіки визначається специфікою самого аграрного сектору й агропродовольчого ринку:

- в аграрному секторі повільніше відбувається оборот капіталу;

- немонопольному аграрному ринку протистоять олігопольні структури першої сфери АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво добрив і хімічних засобів, промислове кормовиробництво), які встановлюють так звані адміністративні, або прейскурантні ціни. У зв’язку з цим особливо актуальною є проблема цінового паритету;

- високий ступінь підприємницького ризику, пов’язаного з погодними умовами, фітосанітарною обстановкою, значними коливаннями кон’юнктури агропродовольчого ринку;

- неможливо швидко реагувати на зміну попиту на продовольство через велику тривалість часу виробництва, необхідності значних інвестицій на реконструкцію виробництва;

- інтенсивне використання і якісне погіршення земельних ресурсів викликає необхідність здійснення державних великомасштабних заходів для корінного поліпшення земель, підвищенню їхньої родючості, що вимагає значних інвестицій;

- підтримка розвитку аграрного сектора й сільських територій у регіонах з гіршими природними й економічними умовами, соціального контролю над сільськими територіями.

Аграрний сектор є одночасно і галуззю виробництва, і сферою життєдіяльності людей. Ліквідація сільськогосподарського виробництва означає зміну місця проживання або навіть способу життя. Обмежена конкурентоспроможність сільських жителів на ринку праці змушує селян і громадськість активно відстоювати програми державної підтримки аграрного сектора.

Суттєвим чинником необхідності державного втручання є зміна самого характеру аграрного сектора і сільського життя. Їх відносна ізольованість від суспільства та єдиної господарської діяльності зникла. Це визначає необхідність формування для села розвиненої інфраструктури. Проте просторове розташування та відносно низька рентабельність самого аграрного сектора не дає можливості формувати, розвивати і підтримувати таку інфраструктуру за рахунок одних тільки сільських районів. Тому виникає необхідність вкладення капіталу ззовні для формування такої інфраструктури.

Структурні перетворення в аграрному секторі на сучасному етапі розвитку пов’язані з реалізацією двох паралельних процесів:

1) модернізація аграрного сектора, спрямована на поліпшення аграрної та суспільно-професійної структури, а також зростання конкурентоспроможності продукції;

2) всебічний розвиток села на основі ефективно діючої технічної та соціальної інфраструктури.

Іншими словами, аграрне виробництво в Україні вкрай потребує всебічної модернізації – фінансової, організаційно-виробничої, техніко-технологічної, кадрової тощо.

Модернізація аграрного сектору України вимагає вирішення трьох взаємопов’язаних завдань.

По-перше, необхідно створити повноцінний ринок сільськогосподарської землі.

По-друге, необхідно радикально реформувати державну політику підтримки аграрного сектора. Така політика має бути стабільною, передбачуваною та узгодженою, особливо в частині оподаткування, митних процедур (розмитнення), застосування адміністративних обмежень (наприклад, експорту зернових), здійснення державних інтервенцій на ринках сільськогосподарської продукції тощо. По-третє, ефективний розвиток аграрного сектору неможливий без модернізації системи відповідних наукових досліджень та освіти, які б відповідали сучасним ринковим умовам функціонування аграрного сектора. Для цього необхідно збільшити питому вагу державних витрат на розвиток сільськогосподарських досліджень та освіту, надання дорадчих та консультативних послуг, причому в перспективі надання таких послуг має фінансуватись в тому числі й приватним бізнесом, тоді як держава забезпечуватиме лише часткове покриття відповідних витрат.

Отже, можна перелічити безліч можливих суспільних цінностей, але до таких, що мають безпосереднє значення для оцінки розвитку аграрного сектора, слід віднести: економічну ефективність, соціальну стабільність, справедливість розподілу ресурсів і прибутків.

Таким чином, сучасна концепція державного регулювання аграрного сектора економіки повинна, перш за все, повинна виходити з того, що в демократичному суспільстві первісним джерелом влади виступає народ, який делегує свої повноваження органам законодавчої, виконавчої та судової влади. На нашу думку, при обґрунтуванні концепції державного регулювання аграрної сфери необхідно брати до уваги суспільні цінності.