К.е.н., доц. Даценко Г.В., Пічкур І.В. ДФК-51д(с)

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Сучасне становище та загальні проблеми здійснення

державного фінансового контролю в Україні

Серед актуальних проблем державного управління питання фінансового контролю завжди займали особливе місце. Від їх вирішення залежить те, яким шляхом та якими темпами буде розвиватися суспільство та держава.

Фінансовий контроль становить собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності й доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики, що спрямовується на попередження правопорушень, запобігання прийняття необґрунтованих управлінських рішень [4].

Дієвий державний фінансовий контроль є невід’ємним елементом демократичного суспільства, правової держави. Він надає суспільству об’єктивну інформацію про використання державних фінансових ресурсів, що в свою чергу передбачає відповідальність органів державної влади за законність та ефективність державного управління.

Для розуміння сутності поняття «державний фінансовий контроль» потрібно розглядати його не лише як контроль за Державним бюджетом України, його формуванням і виконанням. У широкому розумінні «державний фінансовий контроль» – це сукупність управлінської діяльності з формування та використання державного бюджету, ефективного використання природних ресурсів, виробничої та господарської діяльності суб’єктів підприємництва, розподілу та споживання національного продукту тощо. В сучасних умовах об’єктами фінансового контролю стають земельні, лісові, водні, надрові, біологічні ресурси, державна власність тощо. [3]

Державний фінансовий контроль – це різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю, який полягає у встановленні фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об’єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, що залишаються у суб’єкта фінансових правовідносин у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України [1].

Об’єктом державного фінансового контролю є комплекс господарчих процесів і грошових відносин сфери матеріального виробництва та невиробничої сфери, де на першу ланку виходять такі аспекти його здійснення, як забезпечення цілісності грошових коштів та матеріальних цінностей, достовірність облікових і звітних даних, дотримання державної фінансової дисципліни, об’єктивне оцінювання діяльності підприємств, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та господарювання.

На сьогодні в Україні склалася розгалужена система органів державного фінансового контролю, яка об’єднує численні не пов’язані між собою організації. Це зокрема Рахункова палата, Державна фінансова інспекція, Державна казначейська служба, Пенсійний фонд, Фонд державного майна, Міністерство доходів та зборів України, Національний банк України та багато інших.

Кожна з вищенаведених контролюючих організацій виконує свої завдання та функції на засадах численних законів, указів, постанов та інших нормативно-правових актів, прийнятих за роки незалежності, які стосуються діяльності кожної окремої інституції. Разом із тим до сьогодні в Україні відсутній базовий закон про загальні засади державного фінансового контролю як основний для всіх контролюючих органів, який би визначав структуру, суб’єкти та об’єкти контролю. Також відсутнє загальне законодавче визначення сутності та процедур контролю в системі діяльності органів державного сектору. Бюджетний кодекс України не врегульовує цих питань, методичні рекомендації та інструкції охоплюють лише окремі їх аспекти, а Закон України «Про державний фінансовий контроль» залишається на стадії проекту вже не перший рік.

Така ситуація в більшості випадків спричиняє дублювання та паралелізм функцій контролюючих структур у державі, а в деяких – призводить до розбіжностей у трактуванні норм окремих правових актів щодо розцінювання контролюючими організаціями окремих фінансових операцій, показників фінансової та господарської діяльності та в цілому – до низького рівня фінансового контролю.

Крім того суттєвим недоліком сучасної української системи державного фінансового контролю, на нашу думку, є відсутність єдиного інформаційного простору, методик, налагодженої плідної взаємодії та співпраці між різними контролюючими органами.

На сучасному етапі розвитку України обов’язковим елементом державної фінансової політики має бути чітко організована цілісна система фінансового контролю. Тобто необхідно організувати таку систему державного фінансового контролю, де б усі контролюючі органи взаємовигідно співпрацювали на рівних умовах та в єдиному інформаційному просторі.

Важливим кроком для вдосконалення сучасної системи державного фінансового контролю та підвищення її ефективності, на нашу думку, стане розробка та впровадження єдиних стандартів фінансового контролю, які повинні ґрунтуватися на останніх досягненнях науки та практичного досвіду.

Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів і сприяння науково-технічному співробітництву.

Таким чином, стандартизація державного фінансового контролю – це встановлення норм, правил і характеристик, справедливих для всіх учасників контрольної діяльності [2].

На сьогодні в окремих органах державного фінансового контролю діють внутрішні документи, які регламентують організацію та методичне забезпечення контрольних заходів за напрямками своєї діяльності, внутрішні стандарти контролю, норми поведінки контролерів тощо, проте між цими документами немає системного взаємозв’язку та порівняності в оцінках і висновках.

Отже, можна зробити висновок, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави потребує подальшого поглиблення реформ на рівні окремих напрямків державної політики. Контроль держави в сфері управління фінансами – це один із найбільш дієвих інструментів, які підвищують ефективність управління державними фінансовими ресурсами, зокрема отримання таких результатів, як дотримання економічної безпеки держави, збалансування державного та місцевих бюджетів, досягнення фінансової самодостатності регіонів, секторів і галузей економіки, збільшення захищеності фінансово-економічних інтересів громадян та суспільства і, як результат, – процвітання держави, посилення престижу перед світовою спільнотою.

Список використаних джерел

1. Бюджетний кодекс України: закон України 08.07.2010 № 2456 - VI// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2. Басанцов І. В. Стандартизація фінансового контролю як один із початкових етапів реформування контрольної системи України / І. В. Басанцов // Вісник Української академії банківської справи. – № 1(14) 2012. – С. 33-39.

3. Василик О. Д. Державні фінанси України // О. Д. Василик, К. В. Павлюк / Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. – 608 с.

4. Гуцаленко Л. В. Державний фінансовий контроль : навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / Л. В. Гуцаленко, В. А. Дерій, М. М. Коцупатрий. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 424 с.