Бертман Т. І. МО-21 д.

Студентка Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ

Науковий керівник: Павлюк Т. І.

КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Питання про конкурентоспроможність національної економіки звертає до себе все більше уваги науковців та урядовців. Конкурентоспроможність є базовою економічною категорією, значення якої все більше набуває актуальності.

Якщо врахувати світові тенденції поширення глобалізації та конкуренції, то сьогодні в центрі обговорень перебувають методологічні аспекти оцінки конкурентоспроможності країни і шляхи підвищення її рівня.

Саме конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності національної економіки, що в нових економічних умовах робить її привабливою для потенційних інвесторів і є ключовим елементом здійснення європейської інтеграції .

Таким чином, системне дослідження конкурентоспроможності національної економіки є дуже важливим як в теоретичному, так і в практичному плані. Проблема конкурентоспроможності економіки потребує подальшої розробки, тому що як в економічній науці, так і при реалізації економічної політики ще не досягнуто однозначності й використовуються різні теоретичні підходи до самого поняття «конкурентоспроможність національної економіки».

Проблема забезпечення конкурентоспроможності економіки посідає важливе місце у працях М. Портера [1], І. В. Багрової [2], В. М. Гейця [3], Л. І. Піддубної [4], які зробили значний внесок у розробку теоретичних і практичних засад формування конкурентоспроможності економіки.

Незважаючи на численні дослідженя з цієї проблематики, концепція конкурентоспроможності не має загальноприйнятого визначення, існує безліч понять конкурентоспроможності національної економіки, що призводить до певної невизначеності в даному понятійному апараті.

Актуальність проблеми забезпечення національної конкурентоспроможності зростає в умовах міжнародної інтеграції України й подальшого розвитку ринкової економіки.

Також, подальшого дослідження потребують теоретико-методологічні засади конкурентоспроможності національної економіки, та уточнення самого поняття «конкурентоспроможність національної економіки».

Посилення глобалізаційних світових процесів сприяло перенесенню акцентів у питаннях конкурентоспроможності з мікро- на макрорівень.

Огляд трактовок поняття національної конкурентоспроможності зарубіжними дослідниками наведено у праці М. Портера «Конкуренція». Деякі з них розглядають конкурентоспроможність країни як явище макроекономіки, що управляється такими факторами, як валютний курс, відсоткові ставки і дефіцит бюджету. Інші зазначають, що конкурентоспроможність національної економіки — це результат надлишку дешевої робочої сили.

Кожне з цих визначень неповне, жодне з них не є достатнім для раціонального пояснення конкурентоспроможності [1, с. 210–211].

М. Портер визначає, що єдиною розумною концепцією конкурентоспроможності на національному рівні — це продуктивність [1, с. 211].

Сучасні тенденції розвитку національної економіки України не відповідають постіндустріальному напрямку глобальних перетворень. Розвиток національної інноваційної системи гальмується такими недоліками:

- відсутністю чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного й системного управління інноваційними процесами з боку держави, а також незадовільним інституціональним забезпеченням інноваційних перетворень, нестабільністю й суперечливістю нормативно-правової бази інноваційної діяльності;

- недостатнім використанням інноваційного потенціалу української науки і освіти (аналіз свідчить, що незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт, їх частка в ВВП постійно скорочується);

- незадовільним фінансуванням наукової й науково-технічної діяльності.

- низькою інноваційною активністю вітчизняного бізнесу.

Тільки 6,5% загального обсягу реалізованої промислової продукції українських виробників мають ознаки інновацій, в той час як в ЄС цій показник досягає 60%, Японії - 67%, США - 78%.

Ю. Уманців при дослідженні економіки України у вимірі глобальної конкурентоспроможності зазначає, що конкурентоспроможність економіки полягає також в її здатності займати й утримувати стійкі позиції на певних сегментах ринку завдяки:

а) потужному економічному потенціалу;

б) стабільному зростанню економіки на інноваційних засадах;

в) розвиненій системі ринкових інститутів;

г) володінню інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами;

д) гнучкій системі реагування на зміни світової кон’юнктури та диверсифікації національного виробництва [7, с. 15].

Отже, поняття конкурентоспроможності національної економіки поки що не знайшло загальновизнаного універсального визначення.

На основі досвіду розвинених країн світу можна зробити висновок, що основою сучасної конкурентоспроможності є техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні інновації, які створюють конкурентні переваги та дозволяють країнам досягти певного суспільного розвитку. Процеси розроблення й впровадження того або іншого виду інновацій тісно взаємозв'язані, взаємозалежні і не можуть існувати автономно. Тому головною метою економічної політики України має бути вирішення проблеми підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних основах і створення для цього відповідних умов.

Головний показник конкурентоспроможності країни на світовому ринку - рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і насамперед - праці. Сьогодні головними конкурентними перевагами України є:

- високий освітній рівень працездатного населення;

- розвинена мережа наукових установ, що в ряді галузей мають наукові доробки світового рівня;

- наявність великих і водночас поряд розташованих запасів різноманітних природних ресурсів .

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує створення потужної рушійної сили, яка спрямовувала й підтримувала б нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили має відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з розвитком інтеграційних і соціальних перетворень.

Для підвищення конкурентоспроможності економіки України слід розвивати мережну форму співробітництва суб'єктів з метою підсилення взаємодії цих суб'єктів та об'єднання їх ресурсів. Особливо це стосується територіально-виробничої системи малих і середніх підприємств, або кластерів. Створення кластерів дозволить активізувати інноваційну діяльність, виникнуть нові можливості для бізнесу і просування нових продуктів, об'єднання окремих продуктів технологічними ланцюжками.

Для того, щоб виробити дієві заходи виходу з цього складного стану, необхідно ліквідувати його головні причини:

1) підвищення грошових доходів населення без врахування показника зростання продуктивності праці;

2) безконтрольність монопольних цін на продукцію з боку держави;

3) від'ємне сальдо платіжного балансу;

4) безконтрольність іноземних займів (корпоративні займи 85 млрд дол. США, що в 2,2 раза перевищують державні резерви), які негативно впливають на розвиток економіки.

Список використаних джерел

1. Портер М. Конкуренция / М. Портер ;пер. с англ. О. Л. Пелявского, А. П. Уриханяна.Е. Л. Усенко, И. А. Шишкиной. — М. : Вильямс.2005.-608 с.

2. Багрова І. В. Складові та фактори конкурентоспроможності / 1. В. Багрова, О. Г. Нефедова // Вісник економічної науки України. —2007.-№ 1.-С. 11-16.

3. Геец В. М. Проблемность структурних трансформаций экономики стран с развивающимися рынками / В. М. Гееп // Економіка та прогнозування. — 2009. — № 1. — С. 54-69.

4. Піддубна Л. І. Конкурентоспроможність економічних систем: теорія, механізм регулювання та управління : монографія / Л. І. Піддубна. —X.: ВД «ІНЖЕК», 2007. - 368 с.

5. Конкуренток; проможність економіки України в умовах глобалізації / [Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін.] ; за ред. Я. А. Жаліла. — К. : НІСД, 2005. — 388 с.

6. Гельвановский М. И. Конкурентоспособность национальной экономики: проблемы статистического сопровождения. Поиск методологической адекватности / М. И. Гельвановский. — М. : ИИЦ «Статистика России», 2009. — 383 с.

7. Уманців Ю. Економіка України у вимірі глобальної конкурентоспроможності / Ю. Уманців // Вісник антимонопольного комітету України. — № 1. — 2011. — С. 14–23.